Недiля 5-та пiсля Пасхи, про самарянку (Iн. 4, 5-42)
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
Ісус та Самарянка. Чернігів, 1716
Дорогi браття i сестри!
Ісус та Самарянка. Чернігів, 1716
Одного разу, коли Iсус Христос проходив через Самарiю, мiсцевi люди не прийняли Його. Тодi ученики Його, Якiв та Iоан, обуренi цим вчинком самарян, сказали: "Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зiйшов з неба i спалив їх, як i Iлля вчинив?" Але Вiн, обернувшись до них, заборонив їм i сказав: "Не знаєте, якого ви духу; бо Син Людський прийшов не губити душi людськi, а спасати" (Лк.9,54-56).
Негостиннiсть самарян викликала у душах апостолiв грiховне почуття - гнiв, який схилив їх до думки - знищити людей. У Святому Письмi багато говориться про шкiдливiсть гнiву. "Всякий, хто гнiвається на брата свого даремно, пiдлягає суду", - каже Господь (Мф. 5, 22). Не гнiвайся на жодну людину, хоч як би вона тебе не образила, бо, за словом ап. Якова, "гнiв людини не творить правди Божої" (Як. 1, 20). Те ж саме говорить i ап. Павло. Вiн каже: "Усяке роздратування, i лютiсть, i гнiв, i крик, i лихослiв'я з усякою злобою нехай будуть знищенi у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як i Бог у Христi простив вам" (Еф. 4, 31-32).
Господь добре знає нашу немiчну природу, яка без гнiву не може обiйтися, тому ап. Павло говорить: "Гнiваючись, не грiшить: нехай сонце не заходить у гнiвi вашому" (Еф. 4, 26). Апостоли пiд час проповiдi Євангелiя терпiли образи й гонiння. I в чому знаходили вони заспокоєння? У молитвi. У молитвi душа заспокоюється, хвилювання затихають i образа минає. Про що треба молитися в цей час? Звичайно, не про те, щоб Бог помстився за вашу образу, а щоб дав силу перетерпiти й забути її.
Гнiв часто перетворюється на злобу й злопам'ятнiсть, коли довго утримується в серцi людини. Тому Господь повелiв швидко його припиняти, щоб вiн не перерiс у ненависть i злобу i через це не додалося до одного зла ще одне. Тому треба, щоб сонце не встигло зайти, поки ми гнiваємося. А апостол до цього додає: "I не давайте мiсця дияволовi" (Еф. 4, 27). Пожежа, коли її не гасять, знищує багато будинкiв; так i гнiв - якщо швидко не припинити його, то вiн багато принесе зла i стане причиною лиха. Тому апостол умовляє нас, щоб ми якомога швидше викидали гнiв з нашого серця, щоб вiн, набравшись сили, не зробив нам бiльшої шкоди й не погубив i тих, на кого ми гнiваємося, й нас самих.
Подивiться на гнiв збоку, якi ознаки вiн має. Що робить людина у гнiвi? Вона обурюється i шумить, iнодi кляне i лає саму себе, шматує все, що потрапляє пiд руки, б'є не лише iнших, а й себе, вся трясеться, як у лихоманцi; одним словом, вона схожа на бiснуватого. Якщо зовнiшнiй вигляд гнiвливої людини такий неприємний, то що вiдбувається в її бiднiй душi? Як мучить її бiс гнiву! Бачите, яке страшне пекло криється в душi i як гiрко страждає людина вiд гнiву.
Як гнiв, так i злоба народжуються вiд безмiрного самолюбства. Самолюбець у всьому шукає своєї користi, слави й честi. I якщо вiн бачить перешкоди своїм намiрам i бажанням, його охоплює гнiв на того, хто перешкоджає йому.
Хто у гнiвi зробив щось добре? Хто, не маючи лагiдностi й довготерпiння, показав будь-яке доброчинство i перемогу над собою? Нiхто! Бо якби апостоли безрозсудно обурювались i гнiвались на грiшникiв, вони нiкого не наставили б на путь спасiння i нiкого не привели б до Христа. Хоч iнодi й вони обурювалися на тих, що грiшили, однак без лютi й не у безпам'ятному гнiвi, а з довготерпiнням молилися Богу за грiшникiв, щоб Господь наставив їх i виправив їхнє життя.
Бог передбачливо створив бджолину матку без жала. Бо якби вона мала його, всiх бджiл знищила б. Це приклад для тих, хто начальствує. Бо начальниковi зовсiм не слiд вдаватися до слiпого нерозумного гнiву й лютi, щоб не калiчити цим душi пiдлеглих, тому що зло треба перемагати добром, а не злом, бо як вогонь не погасиш вогнем, а тiльки водою, так i гнiв неможливо подолати люттю. Гнiв можна перемогти тiльки лагiднiстю, смиренням i довготерпiнням.
Св. Григорiй Богослов так повчає тих, хто хоче боротися з гнiвом:
" Як же утриматися, щоб не спалахнути гнiвом вiд чужого гнiву, як вогнем вiд вогню? Бо однаково погано, як самому спочатку розгнiватися, так, однаковою мiрою, прийти в гнiв через чужий гнiв.
По-перше, негайно треба звернутися до Бога з молитвою, щоб Вiн погасив у нас гнiв Своєю силою, а нас помилував, бо ми нiчого не зробили поганого iншим. I в той же час треба покласти на себе хресне знамення, якого бояться i вiд якого тремтять усi сили зла.
По-друге, приготуйся до боротьби з тим, хто став причиною гнiву, а не з тим, хто пiддався гнiву, щоб тобi, добре озброєному, легше було перемогти пристрасть гнiву. А що значить перемогти? Байдуже перенести зовнiшню перемогу над собою.
По-третє, не забувай про своє походження, ким ти був, ким став i що з тобою буде у старостi й пiсля смертi. Не думай про себе дуже високо i багато, сам себе оцiнюй належно. Бо смиренний байдуже переносить перемогу над собою, а гордовитий нiкому не поступиться.
По-четверте, знай, що життя наше нiщо, i всi ми не безгрiшнi суддi добрих i злих вчинкiв. Коли щось погане для нас, це ще не значить, що воно погане для Бога. А коли щось добре для нас, то це не означає, що воно приємне для Господа. Одне, без всякого сумнiву, погане - це злопам'ятство.
По-п'яте, треба мати бiльше розсудливостi: якщо немає нiякої правди у тому, що про нас каже людина у гнiвi, то не треба турбуватися, тому що її слова нас не стосуються. А якщо це правда, значить, ми самi зробили собi кривду, i тому не треба гнiватися даремно".
Тяжко боротися з гнiвом, але треба. Нехай дiйсно сонце не заходить у гнiвi нашому.
Амiнь!
Патріарх Київський і всієї Руси-України
Філарет
Філарет
