НЕДІЛЯ 12-ТА ПІСЛЯ П'ЯТДЕСЯТНИЦІ
Сьогоднiшнє євангельське читання торкається дуже важливого питання - про життя вiчне. Питання про вiчне життя поставив перед Iсусом Христом багатий юнак.
Юнак не мав нiякого сумнiву, вiн був переконаний, що вiчне життя iснує. Його турбувало iнше: як увiйти в вiчне життя?
Господь указує йому на заповiдi, якi Бог дав людям через Мойсея, причому на тi заповiдi, що стосуються любовi до ближнiх, минаючи заповiдь про любов до Самого Господа Бога. I це тому, що на любовi до ближнiх грунтується i любов до Бога. Без любовi до ближнiх неможливо любити Бога. "Хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?" - говорить св. Iоан (1 Iн. 4, 20). Отже, Господь сказав багатому юнаковi: "Якщо хочеш ввiйти в життя вiчне, дотримуйся заповiдей: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не лжесвiдчи, шануй батька й матiр i люби ближнього твого, як самого себе" (Див.: Мф. 19, 18-19).
Дiйсно важливе питання порушує Господь для кожного з нас, а не тiльки для багатого юнака. Нема нiчого бiльш очевидного за смерть: всi ми помремо, i нашi тiла перетворяться на прах, на землю, з якої створена людина на початку, а нашi душi, створенi Богом за Його образом i подобою, - безсмертнi. Вони постануть перед Богом на суд. Таке Божественне установлення, яке нiхто iз смертних змiнити не може. "Людинi визначено один раз умерти, а потiм суд", - говорить ап. Павло.
У зв'язку з невiдворотнiстю фiзичної смертi кожному з нас треба розв'язати для себе питання: що менi робити, щоб успадкувати життя вiчне?
Ми, браття i сестри, мало думаємо про життя вiчне, а бiльшiсть iз людей зовсiм не думає про своє майбутнє життя, бо настiльки заглибились у земнi турботи, спокушуючись плотськими пристрастями та матерiальними благами, що немає часу подумати про вiчне. Багато з нас навiть не знає, що таке вiчне життя i що всi ми створенi для вiчностi. Ми добре знаємо, що нiхто з нас не вiзьме з собою придбанi матерiальнi цiнностi, що нагими ми ввiйшли в цей свiт, нагими i покинемо його. А яким буде воно для нас, це вiчне життя, - мало хто замислюється над цим, i майже нiхто не готується до нього.
Всiм нам треба усвiдомлювати, що вiчне життя безумовно є, як безумовно є i вiчнi страждання. Земне життя - лише мить у порiвняннi з вiчнiстю. I дано воно нам Богом, щоб пiдготуватися для вiчностi, щоб тут обрати своє майбутнє: чи то вiчне блаженство, чи то вiчне страждання. Тому багатий юнак i запитав, що йому треба зробити, щоб наслiдувати життя вiчне.
Небагато заповiдей Божих треба виконати, але вони надзвичайно важливi, бо вiд виконання їх залежить вiчне життя кожного з нас. Перша з них: не вбивай! Цiєю заповiддю забороняється не лише вбивство у прямому розумiннi, а й багато iнших грiхiв, пов'язаних з убивством. Насамперед - це гнiв. В наш час багато вбивств вiдбувається на ?рунтi гнiву i сварок. Застерiгаючи вiд цього грiха, ап. Павло говорить: "Нехай сонце не заходить у гнiвi вашому" (Еф. 4, 26). Ненависть теж може привести до вбивства. Ап. Iоан Богослов пише у посланнi до християн: "Усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця; а ви знаєте, що нiякий людиновбивця не має життя вiчного" (1 Iн. 3, 15). До порушникiв цiєї заповiдi належать i тi, хто не береже свого здоров'я, а розтринькує його через пияцтво, наркоманiю, надмiрне вживання їжi, а також через рiзнi пристрастi. Сюди належить i надмiрна праця - не заради добробуту сiм'ї i служiння ближнiм та суспiльству, а заради наживи, користолюбства. Ось таке широке значення цiєї заповiдi.
Далi Господь говорить: не чини перелюбу! Цiєю заповiддю забороняються позашлюбнi стосунки, блуд i рiзнi статевi збочення. Серед цих збочень особливо небезпечним є гомосексуалiзм, або мужолозтво. Треба не забувати, що за цей грiх Господь спалив Содом i Гоморру. Пояснюючи цю заповiдь, Iсус Христос сказав: "Всякий, хто погляне на жiнку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею у серцi своєму" (Мф. 5, 28). Той, хто надмiрно оголює своє тiло, сприяє розпалюванню похотi i тим порушує заповiдь Божу. Не треба ганятися за сучасними модами, бо вони нацiленi на розпалювання плотських пристрастей. Християнин повинен постiйно боротися зi своєю плоттю i її схильнiстю до грiха, щоб зберегти себе в чистотi душевнiй i тiлеснiй.
Наступна заповiдь: не кради! Вона забороняє не тiльки крадiжництво, а й усiляке неправедне надбання багатства: хабарництво, здирництво, азартнi iгри, непомiрнi проценти, приймання завiдомо крадених речей, святотатство - тобто привласнення церковного майна, присвяченого Богу i храму Божому. Дiти, якi не хочуть працювати, а живуть за рахунок працi своїх батькiв, теж є порушниками цiєї заповiдi. Влада, яка створює такi умови життя, що люди змушенi красти, щоб вижити, несе пряму вiдповiдальнiсть перед Богом за те, що штовхає людей на грiх. Християнин повинен жити чесною працею.
Далi Господь говорить: не лжесвiдчи! Заповiдь забороняє будь-яке лжесвiдчення: в судi чи за iнших обставин. Сюди вiдносяться всiлякi наклепи, осудження з намiром принизити людську гiднiсть, насмiшки. Особливу вiдповiдальнiсть несуть перед Богом тi, що пишуть неправду в книгах, журналах i газетах. Їхнє неправдиве слово буде сiяти зло i пiсля їхньої смертi. Тому вага цього грiха набагато бiльша за усне слово. Вiд лжесвiдчень i наклепiв люди тяжко страждають. Лжесвiдчення привело Самого Господа нашого Iсуса Христа до хреста i смертi. Жахливе зло - наклепи й тi, що їх розповсюджують. Такi люди вважають себе невинним, бо не самi видумують чутки, а розносять чужi - не свої. Наклепи не мали б тiєї злої сили, якби не було розповсюджувачiв їх. Пророк Давид молився Богу: "Визволи мене вiд наклепiв людських, i я збережу заповiдi Твої" (Пс. 118, 134).
Дуже важливою заповiддю є шанування батька й матерi. За шанування батькiв Господь обiцяє благополуччя i довголiття на землi та блаженне життя у вiчностi. Батькам ми зобов'язанi своїм життям i вихованням, в усякому разi, початковим. I, здавалося б, нема нiчого благороднiшого i природнiшого як шанування батькiв. А мiж тим у життi, особливо в наш час, буває все навпаки: дiти тяготяться своїми батьками, вiдмовляють їм i в шануваннi, i в доглядi за ними, грубо поводяться з ними, часто ображають їх, забуваючи про їхню любов, яку вважають за звичайне явище. Горе таким дiтям! Вони отримають покарання вiд своїх дiтей i будуть позбавленi вiчного блаженства.
Скiльки ми бачимо навколо себе людей похилого вiку, яких i держава обдiлила, i дiти їм не допомагають. I ходять вони мiж нами, наче якийсь непотрiб у суспiльствi. А це ж вони своєю кров'ю захищали нашу свободу, своєю тяжкою працею здобували народне багатство, яке тепер розтринькують новоявленi "новi українцi".
Господь повелiває любити не тiльки батькiв, а й усiх ближнiх. За заповiддю Христа Спасителя любити ближнiх треба як самого себе. Коли Господь ставить нас у обставини, що вимагають вiд нас виявити любов до ближнiх, треба поставити себе на мiсце ближнього. I як ми хотiли б, щоб вчинили з нами за таких обставин, так треба i нам поводитися з ближнiм. Хто допомагає iншим чим може, у того є любов до ближнiх, а хто ставиться до людської бiди байдуже, у того немає любовi до ближнiх. Треба спонукати свою волю i серце до любовi. В цьому виявляється наша людянiсть, яка є запорукою нашого вiчного блаженства.
Виконання цих заповiдей веде до життя вiчного. Юнак похвалився Iсусу Христу, що вiн виконав всi цi заповiдi, але на дiлi вийшло, що далеко не досяг довершеностi в їх виконаннi. Вiн усiм серцем був прив'язаний до багатства i вiдiйшов вiд Спасителя з печаллю, коли Господь запропонував йому продати своє майно i роздати убогим. Бо майно зв'язувало його душевнi сили.
Тому Христос сказав, що тяжко багатому ввiйти в Царство Небесне, легше верблюду пройти крiзь вушко голки. Але те, що неможливе для людей, можливе для Бога. Бог може зробити i багача милостивою людиною. I в наш час є багатi люди, якi мають добре серце i допомагають бiдним людям, будують храми, творять добрi дiла.
Будемо ж, браття i сестри, пам'ятати це євангельське повчання i жити на землi заради життя вiчного.
Амiнь!
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет
