Неділя 9-та після П’ятидесятниці. Порятунок потопаючого Петра.
Проповідь митрополита Антонія Сурожського
Проповідь митрополита Антонія Сурожського
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Як Петру та іншим апостолам, нам теж важко повірити, що Бог, Бог миру, Бог гармонії може перебувати в самій серцевині бурі, яка начебто готова зруйнувати і нашу безпеку, і позбавити нас самого життя.
У сьогоднішньому Євангелії розповідається про те, як учні покинули берег, де Христос залишився наодинці, усамітнився для досконалого молитовного спілкування з Богом. Вони пішли у плавання, розраховуючи на безпеку. Але на півдорозі їх наздогнала буря, і вони зрозуміли, що їм загрожує загибель. Вони боролися з усіх своїх людських здібностей, досвіду і сил, і проте, смертна небезпека нависла над ними. Їх охопив страх і жах.
Аж ось зненацька посеред бурі вони побачили Господа Ісуса Христа. Він йшов по бурхливих хвилях, серед розлюченого вітру і, разом з цим, в якійсь лякаючій тиші. Учні в тривозі закричали, бо не могли повірити, що це Він, вони подумали, що це привид. А Ісус Христос, з центру цієї бурі, сказав їм: "Не бійтеся! Це Я!" Так само, як Він каже нам в Євангелії від Луки: "Коли ж почуєте про війни та розрухи, не жахайтеся, бо цьому належить бути раніш; але то ще не кінець" (Лк. 21:9).
Нам важко повірити, що Бог може перебувати в серці трагедії; проте, це так. Він знаходиться в серцевині трагедії в найстрашнішому смислі. Гранична трагедія людства і кожного з нас - наша віддаленість від Бога, той факт, що Бог для нас далекий. Як би близько Він до нас не був, ми не відчуваємо Його з тієї безпосередньої ясністю, яка дала б нам почуття впевненої безпеки і породила б радість. Все Царство Боже всередині нас - і ми не відчуваємо цього. І це - гранична трагедія кожного з нас і всього світу, з покоління в покоління. І в цю трагедію Христос, Син Божий, увійшов, ставши сином людським, вступивши в серцевину цього розділення, цього жаху, який породжує душевну муку, розрив, смерть.
І ми - як ці учні; нам не потрібно уявляти, що з ними відбувається. Тому що ми самі перебуваємо в тому ж морі, в тій же бурі, і Той Самий Христос, з Хреста або Який постав із гробу, стоїть і каже: "Не бійтеся, це Я!".
Петро захотів вийти з човна і піти до Христа, щоб досягти безпеки; чи не це і ми завжди робимо? Коли вибухне буря, ми щосили поспішаємо до Бога, тому що думаємо, що в Ньому спасіння від небезпеки. Але недостатньо того, що порятунок в Бозі - наш шлях до Бога лежить через самозабуття, через героїчну довіру Йому, і віру. Якщо ми станемо озиратися на хвилі і вихори, і на загрозу смерті, ми, як Петро, почнемо тонути. Але і тоді ми не повинні втрачати надії - нам дана впевненість, що, якою б малою була наша віра в Бога, Його віра в нас непохитна; наша любов до Нього мала, а Його любов до нас безмежна і вимірюється всім життям і всієї смертю Сина Божого, який став сином людським. І в той момент, коли ми відчуваємо, що немає надії, що ми гинемо, якщо в цю останню мить у нас достатньо віри, щоб закричати, як Петро закричав: "Господи! Я тону! Я гину! Допоможи мені!", - Він протягне нам руку і допоможе нам. І разюче і дивно Євангеліє говорить нам, що в мить, коли Христос взяв Петра за руку, всі опинилися біля берега.
Замислимося над цими різними моментами сьогоднішнього Євангелія і подивимося, яке відношення вони мають до нас, в бурі нашому житті, у внутрішній бурі, яка іноді бушує в нашому серці і розумі, в зовнішніх бурхливих і страхітливих обставинах життя. Будемо пам'ятати, з усією впевненістю, яка дана нам у Божому свідоцтві через Його учнів, що ми в безпеці і серед бурі, і врятовані Його любов'ю. Амінь.
24 серпня 1986 року Божого
Митрополит Антоній Сурожський
Переклад українською: Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
Було корисно? - Тисни "Подобається", а ми перекладатимемо наступну проповідь
