Про шанування святих та їхніх мощей

Належить шанувати святих як друзів Христових, як дітей і спадкоємців Божих, як говорить євангелист Іоан Богослов: «А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1: 12). Тому вони вже не раби, але сини. «А якщо сини, то і спадкоємці: спадкоємці Божі, співспадкоємці Христу» (Рим. 8: 17). І Господь у святих Євангеліях говорить апостолам: «Ви друзі Мої. Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його» (Ін. 15:14 – 15). Якщо Творець всіх і Господь називається Царем царюючих. Господом володарюючих і Богом богів (Одкр. 19: 16; Пс. 49: 1), то, без сумніву, і святі є богами, володарями і царями. Їхній Бог є і називається Богом, Господом і Царем. «Я є, — говорить Він Мойсею, — Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6). І самого Мойсея Бог поставив богом над фараоном. Я називаю їх богами, царями і володарями не за єством, але тому, що вони царювали і володарювали над пристрастями і зберегли непошкодженим образ Божий, за яким і були сотворені (бо царем називається і образ царя), а також і тому, що вони за власним волевиявленням з’єдналися з Богом, прийняли Його в оселю (свого) серця і, причастившись Його, стали за благодаттю тим, чим Сам Він є за єством. Тому як не шанувати тих, які отримали найменування слуг, друзів і синів Божих? Бо честь, що віддається усердним зі співробітників, вказує на прихильність до спільного Владики.

Святі стали скарбницями і чистими оселями Бога: «Оселюся в них і ходитиму в них, і буду їхнім Богом, і вони будуть моїм народом» (2 Кор. 6: 16). «А душі праведних у руці Божій, і мука не торкнеться їх» (Прем. 3: 1), — говорить божественне Писання. Бо смерть святих, швидше, є сон, ніж смерть. «Вони потрудилися у вік і живі будуть до кінця» (Пс. 48: 9 – 11). «Чесна перед Господом смерть преподобних Його» (Пс. 115: 6). Справді, що може бути чесніше, як бути в руці Божій? Бо Бог є життя і світло, і ті, що знаходяться в руці Божій, перебувають у житті і світлі.

Що через розум Бог перебував і в тілах святих, (про це) говорить апостол: «Хіба не знаєте, що тіла ваші — храм Святого Духа» (1 Кор. 6:19). «Господь є Дух» (2 Кор. 3: 17). «І якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог» (1 Кор. 3: 17). Тому як же не шанувати одухотворені оселі Божі? Святі — живі і з відвагою предстоять перед Богом.

Владика Христос дарував нам мощі святих як спасительні джерела, які виточують різноманітні благодіяння і виливають миро благовонне. І нехай ніхто не сумнівається (у цьому)! Бо якщо з волі Божої витекла в пустелі вода з міцної і твердої скелі, а для спраглого Самсона — зі щелепи ослячої, то невже неймовірно, що з мученицьких мощей витікає благовонне миро? Жодним чином, принаймні, для тих, які знають могутність Божу і те, якій честі удостоює Він святих.

Згідно із законом, всякий, хто доторкнувся до мертвого, вважався нечистим; але святі не є мертві. Бо після того, як Той, Хто є саме життя і Причина (Винуватець. — Ред.) життя, був причислений до мертвих, ми вже не називаємо мертвими спочилих з надією на воскресіння і з вірою в Нього. Та і як може чудодіяти мертве тіло? Яким чином через них виганяються демони, відходять хвороби, одужують немічні, прозрівають сліпі, очищаються прокажені, припиняються спокуси і скорботи, «всяке добре даяння… від Отця світла» (Як. 1: 17) через них сходить на тих, які просять з безсумнівною вірою? Як багато потрібно було б тобі потрудитися, щоб знайти заступника, який представив би тебе смертному цареві і замовив би перед ним слово за тебе? Тому невже не належить шанувати заступників всього роду людського, які приносять Богу свої молитви за нас? Звичайно, потрібно шанувати, будуючи Богу храми в їхнє ім’я, приносячи дари, шануючи дні їхньої пам’яті і веселячись (тоді) духовно, щоб радість ця відповідала тим, які збирають (нас), і щоб, прагнучи шанувати (їх), ми замість того не прогнівили їх. Бо те, чим (люди) догоджають Богу, приємне також і Його угодникам, а що ображає Бога, те ображає і Його соратників. Будемо ми, віруючі, воздавати шанування святим псалмами, гімнами і піснями духовними, зі смиренним серцем і милосердям до нужденних, що понад усе благоугодне і Богу. Будемо воздвигати їм пам’ятники і видимі зображення, і через наслідування їхнім чеснотам самі станемо одухотвореними їх пам’ятниками і зображеннями. Будемо шанувати Богородицю як у власному значенні і воістину Матір Божу; пророка Іоана як Предтечу і Хрестителя, апостола і мученика, бо, так сказав Господь; «Не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя» (Мф. 11; 11), і він був першим проповідником Царства Божого. Будемо (шанувати) апостолів як братів Господа, очевидців і служителів Його страждань, «бо кого Він передбачив, тим і наперед визначив бути подібним до образу Сина Свого» (Рим. 8: 29; 1 Кор. 12: 28), «одних, апостолами, інших пророками, інших вчителями» (Еф. 4: 11). (Будемо шанувати) мучеників Господніх, вибраних зі всякого чину, як воїнів Христових, що випили чашу Його і що хрестилися хрещенням животворчої Його смерті, як учасників страждання Його і слави, начальник яких архідиякон Христовий, апостол і першомученик Стефан. (Будемо шанувати) святих отців наших, богоносних подвижників, що перетерпіли найбільш тривале і найбільш важке мучеництво совісті, «які помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукати по пустелях і горах, по печерах і ущелинах землі» (Євр. 11: 37 — 38). (Будемо шанувати) пророків, що жили до благодаті, патріархів, праведників, що провіщали пришестя Господнє.

Дивлячись на образ життя всіх (святих), наслідуймо (їхню) віру, любов, надію, ревність, життя, твердість у стражданнях, терпіння навіть до крові, щоб і ми разом з ними отримали вінці слави.

Преподобний Іван Дамаскин

Підготував Василь Шлемко,
Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua