ХРИСТИЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ
Будемо старанно піклуватися про дітей, щоб зробити їх царським храмом. "Ваші тіла, - каже апостол, - то члени Христові... то храм Духа Святого, що мешкає Він у вас" (1 Кор. 6.15,19). І в іншому місці: "Поселюся серед них і ходитиму" (2 Кор. 6.16). Чи не було б дивним запрошувати будівельників, витрачати кошти і робити все можливе для того, щоб зміцнити старий, похилий будинок, а будову Божу (душа юнака, безумовно, може бути домом Божим) залишати без будь-якої опіки? Пильнуйте, щоб вам не почути те, що колись почули юдеї, коли вони, повернувшись із полону, зневажали свій внутрішній храм, а власні оселі прикрашали. Цим юдеї так образили Бога, що Він через пророка став погрожувати голодом та зубожінням. Причину Свого гніву Господь пояснює так: "Чи час вам сидіти по ваших домах, покритих кахлями, хоч дім цей Мій збурений" (Ог. 1.4). Якщо занедбання храму-будівлі викликало Божий гнів, то тим більше ображає Господа зневага храму душі юнака... Отже, не дозволяйте
Божій оселі стати вертепом розбійників, щоб не почути вам й іншого звинувачення Христа юдеям: "Дім Мій -Дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників" (Мф.21.23;Лк. 19.46). Але як дім Божий стає "вертепом розбійників"? Це діється тоді, коли ми дозволяємо увійти та оселитися в душах юнаків розпусті. Адже ниці бажання є лютішими за розбійників. Вони позбавляють дітей свободи: роблять їх рабами безглуздих пристрастей, вражають з усіх сторін і всіляко ранять їхні душі. Тому будемо щодня наглядати за юнаками, застосовуючи слово, подібне до батога. Будемо виганяти з їхньої душі пристрасті, щоб діти були в змозі разом із нами взяти участь у вишньому житті. Чи не помічаєте, як часто мешканці міст, лиш віднімуть від грудей, примушують своїх дітей носити олійні гілки, призначають їх суддями у змаганнях, організаторами ігор та керівниками хорів. Це зробімо і ми. З раннього віку вводьмо дітей у небесне життя, оскільки земне лише потребує значних витрат, але користі не приносить ніякої.
Справді, яка може бути користь від народної похвали? Настає вечір - і весь шум та оплески припиняються. Минає свято - і відчуття задоволення зникає. Той, хто прагне отримати радість від вінка, чи від світлого одягу, чи від іншої пишноти, не зможе це зробити, оскільки з часом усе воно зникне, наче сон.
Зовсім не таким є небесне життя. Не потребуючи ніяких витрат, воно, без сумніву, приносить нам велику користь. Той, хто провадить таке життя, постійно приймає оплески не від охмелілих людей, а від сонму ангелів. Та хіба лише сонм ангелів? Сам Владика похвалить і прославить його. А кого хвалить Бог, той не один, не два і не три дні, але вічно торжествуватиме з вінцем на голові, і слава ця не мине ніколи. Час цього торжества не обмежується певними днями, але вічно триватиме у майбутньому віці. Бідність не буде перешкодою служінню Богові. Навпаки, вбогий більше, ніж інші, здатний його вершити, оскільки він є вільним від будь-яких принад життя. Адже тут потрібні не грошові витрати, не багатство, але чиста душа і твердий розум. Саме з цих якостей тчеться відповідний для майбутнього життя одяг душі та плететься вінок. Отже, якщо душа не буде прикрашена доброчинністю, то і золото не дасть ніякої користі; і навпаки: бідність ніяк душі не зашкодить, якщо вона буде духовно багатою.
Служіння Богові нехай звершують не лише сини, але й наші дочки. На це видовище запрошуються і жінки, і старі, і юнаки, і раби, і вільні. Адже там, де виявляється душа, не може бути перешкодою ні стать, ні вік, ні життєві відмінності. Тому прошу всіх вас присвячувати на це служіння своїх синів та дочок з раннього віку І збирати для них властиве духовному життю багатство, не закопуючи у землю золота і не збираючи срібла, але складаючи до їхньої душі покору, скромність, цнотливість та всі інші чесноти. Ось яких витрат потребує служіння Богові.
Отже, якщо таке багатство ми зберемо і для себе, і для дітей, то і в земному житті ми отримаємо насолоду від великого щастя, і в майбутньому почуємо той блаженний голос, яким Христос прославляє всіх, хто сповідував Його.
А сповідування Христа виявляється не лише у вірі, але й у справах. Бо якщо ми не чинимо справ, то можемо підпасти під покарання разом із тими, хто відрікся від Господа. Способів же відречення є безліч. Павло про це говорить так: "Вони стверджують, немов знають Бога, але відкидаються вчинками, бувши бридкими, неслухняними" (Тит. 1.16).- "Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той відрікається від віри, і він гірший від невірного" (1Тим.5.8)."...Умертвіть лиху пожадливість та зажерливість, що вона є ідолослужінням" (Кол.3.5). Отже, якщо є стільки способів відречення, то, безперечно, є стільки ж (і навіть більше) способів сповідування, застосовуючи які, ми отримаємо небесну шану.
Джерело: Дятячий сайт ПИСАНКА.
