Розбещеність дітей часто пояснюється безумною тягою їхніх батьків до тілесного. Надаючи перевагу лише цьому, а все інше вважаючи менш вартісним, вони перестають піклуватися про душі свого чада. Про таких батьків я скажу, що вони є гіршими навіть за дітовбивць.
Розглянемо це детально. Чи можеш ти сказати, що твій син чи почув від тебе, чи дізнався сам, що той, хто клянеться (навіть якби клявся у правді) ображає Бога? Також чи чув він про те, що злопам'ятному спастися неможливо? Або про те, що лихослівного Бог настільки втихомирив, що навіть заборонив йому читати Слово Боже? А також про те, що гордовитого та каверзного Він скинув із неба до вогненної геєни? Або про те, що того, який споглядає на жінку з пристрастю, Він засуджує як перелюбника? А чи ти переконував коли-небудь свого сина уникати такого звичного для всіх гріха, як осуд ближніх, за який на нас очікує найважче покарання? Чи ознайомив ти його з Христовими заповідями? Можливо, ти і сам не знаєш, що такі заповіді існують? Якщо це так, то як син може виконати те, про що не відає і батько? Але якби зло обмежувалося лише тим, що батьки не давали б своїм дітям ніяких корисних порад, то воно не було б таким великим. Однак ви, батьки, спонукаєте дочок і синів до ще гіршого. Бо коли переконуєте дітей в необхідності здобувати освіту, то у вашій розмові не почуєш нічого іншого, окрім наступних прикладів: один, мовляв, чоловік з бідної верстви, вдосконалившись у красномовності, отримав високу посаду, розбагатів, одружився із заможною нареченою, збудував чудовий будинок і став усіма шанованою людиною. Інший, вивчивши латинську мову, почав служити при дворі. І все це розповідається лише про шанованих на землі, але жодного разу ніхто не згадує про прославлених на небесах. Навіть якщо хтось і відважиться про них заговорити, то до його слів навряд чи прислухаються.
Отже, навчаючи своїх дітей таким чином, ви з раннього дитинства закладаєте у їхні душі підвалини двох найлютіших пристрастей, а саме: сріблолюбства та марнославства. Кожна з них здатна спаплюжити все. А якщо вони увірвуться до ніжної юнацької душі разом, то, подібно до поєднаних бурхливих потоків, знищать все добре і настільки наситять душу тернинами, піском та сміттям, що зроблять її безплідною. Про це свідчать і світські письменники, одні з яких кожну зі згаданих пристрастей називають вершиною, а інші - головою всього зла. Адже батьки все роблять не для того, щоб послабити злі паростки, але щоб ще більше їх зміцнити. Чи ж є якийсь нерозумний, який би не почав сумніватися у можливості спасіння вихованого таким чином сина? Добре, якщо душа, отримавши протилежну настанову, буде збережена від розпусти. Однак якщо нагородою за все вважаються гроші і як приклад для наслідування вказується на порочних людей, то як тоді можна сподіватися на спасіння? Ті, які мають пристрасть до багатства, переважно є заздрісними, аморальними, схильними до клятви, віроломними, пихатими, словоблудними, злими, безсоромними, нахабними та невдячними - тобто вони повністю охоплені злом. Про це достовірно свідчить блаженний Павло, який сказав, що сріблолюбство є коренем усього зла в житті" (1 Тим. 6.10). А ще до нього про це вістив Христос, Який стверджував, що "полонений цією пристрастю не може служити Богові" (Мф.6.24).
Отже, якщо юнак ще з раннього дитинства перебуватиме у рабстві пристрастей, то коли ж він зможе стати вільним? Яким чином він переможе хвилі, якщо оточуючі його штовхають, топлять і змушують захлинутися? Ти гадаєш, що твій син, будучи молодим, живучи у Єгипті, краще сказати, серед диявольського війська, не чуючи ні від кого жодної корисної поради і бачачи, що всі, а найбільше - батьки та вихователі, спонукають його до злого, - ти гадаєш, що він зможе уникнути тенет нечистого? Як юнак це зробить? Чи не за допомогою твоїх настанов? Але ж ти навчаєш його протилежного. Не дозволяючи юнакові згадати про благочестя навіть уві сні і наповнюючи його душу спокусами сучасного життя, ти ще більше сприяєш загибелі свого сина. Можливо, він має покладатися на власні сили? Зовсім ні. Юнак не має достатньо власних сил для здійснення доброчинності. Якщо він і порадить щось добре, то воно не зможе дати гарних паростків, оскільки загине від зливи твоїх слів. Адже подібно до того, як тіло не може довго жити, якщо замість корисної поживи отримуватиме шкідливу, - так і душа, отримуючи неправильні настанови, не може й подумати про щось добре та достойне.
Душа, перебуваючи в постійних утисках із боку зла, яке, подібно до зарази, її нищить, безперечно, потрапить до геєни і загине. Адже ви, ніби щиро прагнучи занапастити своїх дітей, наказуєте їм робити лише те, що є перешкодою для спасіння. "Горе вам, - сказано, - що тепер потішаєтесь" (Лк. 6.25) - а ви часто даєте дітям привід до потіхи. "Горе ж вам, багатіям"(Лк. 6.24) - а ви піклуєтесь лише про те, щоб вони розбагатіли. "Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре"(Лк. 6.26) - а ви часто витрачаєте своє майно заради людської слави. "Кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові" (Мф.5.22) - а ви вважаєте слабкими та боягузами тих, хто мовчазно сприймає образи від інших. Христос наказує ухилятися від бійки та сварки - а ви постійно спонукаєте до цього. Він повелів виколювати око, якщо воно спокушає на зло - а ви лише й бажаєте, щоб друзями дочок і синів були ті, хто може дати грошей, навіть якщо діти вчаться від них розпусті. Христос не дозволив розлучатися з дружиною, окрім із причини перелюбу, а ви, у випадку можливості здобути багатство, наказуєте не зважати і на цю заповідь. Він суворо заборонив клястися (-34) - а ви навіть насміхаєтеся над тими, хто це виконує. "Хто любить душу свою, - сказав Господь, - той погубить її" (Ін. 12.25). Та ви всіляко спонукаєте дітей до цієї любові. "Якщо ви не будете людям прощати, - каже Він, - то і Отець ваш не простить вам прогріхів ваших" (Мф.6.15) - а ви навіть докоряєте синам і дочкам, коли вони не хочуть помститися своїм образникам. Христос сказав, що ті, хто люблять славу, але постять чи моляться, дають милостиню, не отримають жодної користі (Мф.6.1) - а ви лише і дбаєте про те, щоб ваші діти її (славу) здобували. Продовжувати перелік не варто. Адже всі вище згадані пороки- не лише разом взяті, але й кожний зокрема - у змозі призвести до тисячі геєн, а ви, зібравши всі гріхи і поклавши цей важкий тягар на дітей, посилаєте своє чадо до вогненної річки.
Отже, чи зможуть діти спастися, якщо матимуть у собі стільки поживи для вогню? Але біда не лише в тім, що ви навчаєте дітей протилежного Христовим заповідям. Страшним є те, що гріх приховуєте під милозвучними термінами. Наприклад, постійне перебування на різних видовищах ви називаєте ритмом сучасного життя, володіння багатством - свободою, любов до слави -великодушністю, зухвалість - відвертістю; марнотратство ви називаєте людинолюбством, несправедливість - мужністю. Окрім того, ви доброчинність називаєте протилежними за значенням словами: скромність - неосвіченістю, тихість - боягузтвом, справедливість - слабкістю, смиренність - рабством , незлобливість - безсиллям. Ви ніби боїтесь того, що ваші діти, дізнавшись від інших справжні назви чеснот і пороків, втечуть від геєни. Адже називання духовних вад справжніми іменами сприяє формуванню відрази до них. Це так сильно вражає грішників, що багато хто з них не може без роздратування слухати, коли їх називають тими, ким вони є насправді, і сприймають це за велику образу. Отже, якби хтось назвав безсоромну жінку та розпутного юнака тим словом, яке відповідає змісту їхнього пороку, то це сприйнялося б ними як велика образа. І не лише вони, але й п'яниця й сріблолюбець, і чванливий, і взагалі, всі ті, що вчинили найважчі злочини, вражаються не так людською думкою чи дією, як правдивою назвою своїх справ. Я знаю багатьох, які чуючи про свої ганебні вчинки, схаменулися. Проте, ви позбавляєте дітей і цього засобу виправлення. Окрім того, навчаєте їх злу не лише словом, але й ділами: будуєте гарні будинки, купуєте дорогі поля, привчаєте дочок і синів жити розкішно - і всім цим , ніби густою хмарою, покриваєте їхні душі. Як я можу вважати, що ваші діти можуть спастися, якщо бачу, що ви спонукаєте їх до тих вчинків, за які Христос призначив неминучу загибель; коли бачу, що їхні душі ви не пильнуєте (ніби це щось непотрібне), а про те, що є справді зайвим, дбаєте, як про щось найнеобхідніше та найважливіше. Ви робите все для того, щоб син мав слугу, коня, найкращий одяг, а про те, щоб він сам був хорошим, не хочете й подумати. Турбуючись про дерева та каміння, ви водночас позбавляєте душу навіть найменшої опіки. Ви дбаєте про те, щоб на будинку стояла гарна статуя і була позолоченою покрівля; а про те, щоб найцінніша статуя - душа - була золотою, не бажаєте й подумати.
Окрім того, коли хочемо ознайомити дітей з науками, то не лише усуваємо все те, що перешкоджає навчанню, але й робимо все можливе, щоб цьому посприяти: наймаємо вихователів та вчителів, витрачаємо на це кошти, звільняємо своє чадо від усіх інших турбот і [частіше, ніж вчителі на олімпійських іграх] постійно нагадуємо їм про бідність через неосвіченість і про багатство внаслідок вченості; робимо й говоримо ми самі і через інших усе, аби спонукати дітей здобувати освіту. Це дається нелегко. А моральна рівновага й чесність, не зважаючи на різні перешкоди, на нашу думку, прийдуть самі по собі? Що може бути гіршим за це безглуздя: найлегшому приділити набагато більше уваги, ніж воно цього потребує; а про значно важливіші речі думати, що вони, подібно до чогось пустого та незначного, прийдуть самі? Адже вдосконалення душі в благочестивому житті у стільки разів важче за вивчення наук, у скільки важче виконувати, ніж говорити. Отже, скажете, потрібно зруйнувати училища? Ні, не про це я говорю, а про те, щоб нам не знищити будівлі доброчинності і не погубити живої душі. Якщо вона є цнотливою, то від необізнаності в красномовності не буде ніякої втрати; але якщо душа розпутна, то від неї походить велика шкода, навіть якби мова була збагаченою. Чим більш насичене слово, тим більше шкоди воно принесе. Адже гріховність у поєднанні з ораторською майстерністю чинить більше зла, ніж неосвіченість. Для успішного навчання словесності потрібна моральність, але мораль не потребує допомоги у словесності. Можна залишатися цнотливим і без ученості, але ніхто ніколи не зможе мати успіх в опануванні наук, якщо весь час проводитиме в пороках та розпусті. Яка нам буде користь від знання словесності, якщо найголовніше у нас буде спаплюженим? І чим нам може зашкодити необізнаність у ній, якщо те, що є найважливішим, у нас упорядковане? Істинною мудрістю і істинною освітою є не що інше, як страх Божий. Ніхто нехай не думає, що ніби я наказую, аби діти залишалися невігласами. Ні! Нехай хтось мені поручиться щодо виконання найнеобхіднішого, тобто благочестя, - і я не буду заперечувати того, щоб діти вдосконалювалися у мистецтві красномовності. Якщо хитаються підвалини і є небезпека того, що будівля впаде, то було б украй нерозумно шукати допомоги у штукатурів, а не в будівельників. Також було б дивним не дозволяти прикрашати стіни, якщо вони стоять непохитно.
Отже, будемо, перш за все, навчати дітей благочестю і спонукати їх до страху не тоді, коли вони вже стануть дорослими, але ще в дитинстві. І Павло радить наймати для синів та дочок учителів доброчинності на самому початку, в юному віці, щоб не дати злу до них доступитися. Адже не те навчання є найкращим, за яким спочатку дозволяють гріху діяти, а потім вишукують методи, щоб позбутися його; але те, за яким використовують всі зусилля, щоб зробити нашу душу для зла недоступною. Тому закликаю не лише дозволяти іншим навчати благочестю, але й самим допомагати дітям рятувати човен і намагатися направляти його за попутним вітром. Адже якби ми всі думали так і, перш за все, навчали дітей доброчинності, вважаючи це головним завданням, а все інше - додатковим, то це призвело б до такої кількості благ, що коли б я почав їх називати, то мене сприйняли б за хвалькуватого. Якби благочестя стало для нас законом, якби ми своїх синів та дочок спонукали бути Божими друзями і навчали, окрім інших наук, духовним, то зникла б будь-яка скорбота, наше сьогодення звільнилося б від зла, і тим, що сказано про майбутнє життя, а саме, "що журба та зітхання втечуть" (Іс.35.10), ми насолоджувалися б уже тепер.
Отже, будемо робити все для того, щоб залишити дітям багатство благочестя, яке ніколи не минається, перебуває з нами і після смерті, і може принести нам велику користь не лише тут, але й там. Мирське золото й срібло не перейдуть разом із людьми у вічність, але ще раніше разом із людьми загинуть тут або ж погублять, як це часто буває, ще й своїх власників. Проте багатство благочестя і тут, і там не лише не знищується, але й тих, що здобували його, збереже у безпеці. Це справді так: хто більше шанує земне, ніж духовне, той втратить як одне, так і друге; а хто прагне до небесного, той, певне, отримає і земне. Це слова не мої, але самого Господа, Який обіцяє дати ці блага. "Шукайте, - каже Він перше Царства Божого і праведності Його, а все інше вам додасться" (Мф.6.33). Чи може щось бути кращим за це? "Турбуйтеся, - каже Він, - про духовне, а про все інше подбаю Я". Таким чином, Бог є подібним до турботливого батька, Який бере на Себе обов'язок піклуватись про дім, керувати слугами тощо, а сину радить лише духовно вдосконалюватись. Отже, будьмо слухняними, шукаймо Царства Божого - і тоді і своїх дітей ми побачимо шанованими, і самі разом із ними прославимось; насолоджуватимемось благами і в теперішньому житті, якщо полюбимо майбутнє та небесне. Намагаймось бути батьками гарних синів і дочок, творцями хрестоносних храмів, опікунами небесних подвижників, зміцнюючи, наставляючи їх та дбаючи про корисне для них, щоб і ми разом з ними отримали однакові вінці.
Джерело: Дитячий сайт ПИСАНКА
.
Розглянемо це детально. Чи можеш ти сказати, що твій син чи почув від тебе, чи дізнався сам, що той, хто клянеться (навіть якби клявся у правді) ображає Бога? Також чи чув він про те, що злопам'ятному спастися неможливо? Або про те, що лихослівного Бог настільки втихомирив, що навіть заборонив йому читати Слово Боже? А також про те, що гордовитого та каверзного Він скинув із неба до вогненної геєни? Або про те, що того, який споглядає на жінку з пристрастю, Він засуджує як перелюбника? А чи ти переконував коли-небудь свого сина уникати такого звичного для всіх гріха, як осуд ближніх, за який на нас очікує найважче покарання? Чи ознайомив ти його з Христовими заповідями? Можливо, ти і сам не знаєш, що такі заповіді існують? Якщо це так, то як син може виконати те, про що не відає і батько? Але якби зло обмежувалося лише тим, що батьки не давали б своїм дітям ніяких корисних порад, то воно не було б таким великим. Однак ви, батьки, спонукаєте дочок і синів до ще гіршого. Бо коли переконуєте дітей в необхідності здобувати освіту, то у вашій розмові не почуєш нічого іншого, окрім наступних прикладів: один, мовляв, чоловік з бідної верстви, вдосконалившись у красномовності, отримав високу посаду, розбагатів, одружився із заможною нареченою, збудував чудовий будинок і став усіма шанованою людиною. Інший, вивчивши латинську мову, почав служити при дворі. І все це розповідається лише про шанованих на землі, але жодного разу ніхто не згадує про прославлених на небесах. Навіть якщо хтось і відважиться про них заговорити, то до його слів навряд чи прислухаються.
Отже, навчаючи своїх дітей таким чином, ви з раннього дитинства закладаєте у їхні душі підвалини двох найлютіших пристрастей, а саме: сріблолюбства та марнославства. Кожна з них здатна спаплюжити все. А якщо вони увірвуться до ніжної юнацької душі разом, то, подібно до поєднаних бурхливих потоків, знищать все добре і настільки наситять душу тернинами, піском та сміттям, що зроблять її безплідною. Про це свідчать і світські письменники, одні з яких кожну зі згаданих пристрастей називають вершиною, а інші - головою всього зла. Адже батьки все роблять не для того, щоб послабити злі паростки, але щоб ще більше їх зміцнити. Чи ж є якийсь нерозумний, який би не почав сумніватися у можливості спасіння вихованого таким чином сина? Добре, якщо душа, отримавши протилежну настанову, буде збережена від розпусти. Однак якщо нагородою за все вважаються гроші і як приклад для наслідування вказується на порочних людей, то як тоді можна сподіватися на спасіння? Ті, які мають пристрасть до багатства, переважно є заздрісними, аморальними, схильними до клятви, віроломними, пихатими, словоблудними, злими, безсоромними, нахабними та невдячними - тобто вони повністю охоплені злом. Про це достовірно свідчить блаженний Павло, який сказав, що сріблолюбство є коренем усього зла в житті" (1 Тим. 6.10). А ще до нього про це вістив Христос, Який стверджував, що "полонений цією пристрастю не може служити Богові" (Мф.6.24).
Отже, якщо юнак ще з раннього дитинства перебуватиме у рабстві пристрастей, то коли ж він зможе стати вільним? Яким чином він переможе хвилі, якщо оточуючі його штовхають, топлять і змушують захлинутися? Ти гадаєш, що твій син, будучи молодим, живучи у Єгипті, краще сказати, серед диявольського війська, не чуючи ні від кого жодної корисної поради і бачачи, що всі, а найбільше - батьки та вихователі, спонукають його до злого, - ти гадаєш, що він зможе уникнути тенет нечистого? Як юнак це зробить? Чи не за допомогою твоїх настанов? Але ж ти навчаєш його протилежного. Не дозволяючи юнакові згадати про благочестя навіть уві сні і наповнюючи його душу спокусами сучасного життя, ти ще більше сприяєш загибелі свого сина. Можливо, він має покладатися на власні сили? Зовсім ні. Юнак не має достатньо власних сил для здійснення доброчинності. Якщо він і порадить щось добре, то воно не зможе дати гарних паростків, оскільки загине від зливи твоїх слів. Адже подібно до того, як тіло не може довго жити, якщо замість корисної поживи отримуватиме шкідливу, - так і душа, отримуючи неправильні настанови, не може й подумати про щось добре та достойне.
Душа, перебуваючи в постійних утисках із боку зла, яке, подібно до зарази, її нищить, безперечно, потрапить до геєни і загине. Адже ви, ніби щиро прагнучи занапастити своїх дітей, наказуєте їм робити лише те, що є перешкодою для спасіння. "Горе вам, - сказано, - що тепер потішаєтесь" (Лк. 6.25) - а ви часто даєте дітям привід до потіхи. "Горе ж вам, багатіям"(Лк. 6.24) - а ви піклуєтесь лише про те, щоб вони розбагатіли. "Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре"(Лк. 6.26) - а ви часто витрачаєте своє майно заради людської слави. "Кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові" (Мф.5.22) - а ви вважаєте слабкими та боягузами тих, хто мовчазно сприймає образи від інших. Христос наказує ухилятися від бійки та сварки - а ви постійно спонукаєте до цього. Він повелів виколювати око, якщо воно спокушає на зло - а ви лише й бажаєте, щоб друзями дочок і синів були ті, хто може дати грошей, навіть якщо діти вчаться від них розпусті. Христос не дозволив розлучатися з дружиною, окрім із причини перелюбу, а ви, у випадку можливості здобути багатство, наказуєте не зважати і на цю заповідь. Він суворо заборонив клястися (-34) - а ви навіть насміхаєтеся над тими, хто це виконує. "Хто любить душу свою, - сказав Господь, - той погубить її" (Ін. 12.25). Та ви всіляко спонукаєте дітей до цієї любові. "Якщо ви не будете людям прощати, - каже Він, - то і Отець ваш не простить вам прогріхів ваших" (Мф.6.15) - а ви навіть докоряєте синам і дочкам, коли вони не хочуть помститися своїм образникам. Христос сказав, що ті, хто люблять славу, але постять чи моляться, дають милостиню, не отримають жодної користі (Мф.6.1) - а ви лише і дбаєте про те, щоб ваші діти її (славу) здобували. Продовжувати перелік не варто. Адже всі вище згадані пороки- не лише разом взяті, але й кожний зокрема - у змозі призвести до тисячі геєн, а ви, зібравши всі гріхи і поклавши цей важкий тягар на дітей, посилаєте своє чадо до вогненної річки.
Отже, чи зможуть діти спастися, якщо матимуть у собі стільки поживи для вогню? Але біда не лише в тім, що ви навчаєте дітей протилежного Христовим заповідям. Страшним є те, що гріх приховуєте під милозвучними термінами. Наприклад, постійне перебування на різних видовищах ви називаєте ритмом сучасного життя, володіння багатством - свободою, любов до слави -великодушністю, зухвалість - відвертістю; марнотратство ви називаєте людинолюбством, несправедливість - мужністю. Окрім того, ви доброчинність називаєте протилежними за значенням словами: скромність - неосвіченістю, тихість - боягузтвом, справедливість - слабкістю, смиренність - рабством , незлобливість - безсиллям. Ви ніби боїтесь того, що ваші діти, дізнавшись від інших справжні назви чеснот і пороків, втечуть від геєни. Адже називання духовних вад справжніми іменами сприяє формуванню відрази до них. Це так сильно вражає грішників, що багато хто з них не може без роздратування слухати, коли їх називають тими, ким вони є насправді, і сприймають це за велику образу. Отже, якби хтось назвав безсоромну жінку та розпутного юнака тим словом, яке відповідає змісту їхнього пороку, то це сприйнялося б ними як велика образа. І не лише вони, але й п'яниця й сріблолюбець, і чванливий, і взагалі, всі ті, що вчинили найважчі злочини, вражаються не так людською думкою чи дією, як правдивою назвою своїх справ. Я знаю багатьох, які чуючи про свої ганебні вчинки, схаменулися. Проте, ви позбавляєте дітей і цього засобу виправлення. Окрім того, навчаєте їх злу не лише словом, але й ділами: будуєте гарні будинки, купуєте дорогі поля, привчаєте дочок і синів жити розкішно - і всім цим , ніби густою хмарою, покриваєте їхні душі. Як я можу вважати, що ваші діти можуть спастися, якщо бачу, що ви спонукаєте їх до тих вчинків, за які Христос призначив неминучу загибель; коли бачу, що їхні душі ви не пильнуєте (ніби це щось непотрібне), а про те, що є справді зайвим, дбаєте, як про щось найнеобхідніше та найважливіше. Ви робите все для того, щоб син мав слугу, коня, найкращий одяг, а про те, щоб він сам був хорошим, не хочете й подумати. Турбуючись про дерева та каміння, ви водночас позбавляєте душу навіть найменшої опіки. Ви дбаєте про те, щоб на будинку стояла гарна статуя і була позолоченою покрівля; а про те, щоб найцінніша статуя - душа - була золотою, не бажаєте й подумати.
Окрім того, коли хочемо ознайомити дітей з науками, то не лише усуваємо все те, що перешкоджає навчанню, але й робимо все можливе, щоб цьому посприяти: наймаємо вихователів та вчителів, витрачаємо на це кошти, звільняємо своє чадо від усіх інших турбот і [частіше, ніж вчителі на олімпійських іграх] постійно нагадуємо їм про бідність через неосвіченість і про багатство внаслідок вченості; робимо й говоримо ми самі і через інших усе, аби спонукати дітей здобувати освіту. Це дається нелегко. А моральна рівновага й чесність, не зважаючи на різні перешкоди, на нашу думку, прийдуть самі по собі? Що може бути гіршим за це безглуздя: найлегшому приділити набагато більше уваги, ніж воно цього потребує; а про значно важливіші речі думати, що вони, подібно до чогось пустого та незначного, прийдуть самі? Адже вдосконалення душі в благочестивому житті у стільки разів важче за вивчення наук, у скільки важче виконувати, ніж говорити. Отже, скажете, потрібно зруйнувати училища? Ні, не про це я говорю, а про те, щоб нам не знищити будівлі доброчинності і не погубити живої душі. Якщо вона є цнотливою, то від необізнаності в красномовності не буде ніякої втрати; але якщо душа розпутна, то від неї походить велика шкода, навіть якби мова була збагаченою. Чим більш насичене слово, тим більше шкоди воно принесе. Адже гріховність у поєднанні з ораторською майстерністю чинить більше зла, ніж неосвіченість. Для успішного навчання словесності потрібна моральність, але мораль не потребує допомоги у словесності. Можна залишатися цнотливим і без ученості, але ніхто ніколи не зможе мати успіх в опануванні наук, якщо весь час проводитиме в пороках та розпусті. Яка нам буде користь від знання словесності, якщо найголовніше у нас буде спаплюженим? І чим нам може зашкодити необізнаність у ній, якщо те, що є найважливішим, у нас упорядковане? Істинною мудрістю і істинною освітою є не що інше, як страх Божий. Ніхто нехай не думає, що ніби я наказую, аби діти залишалися невігласами. Ні! Нехай хтось мені поручиться щодо виконання найнеобхіднішого, тобто благочестя, - і я не буду заперечувати того, щоб діти вдосконалювалися у мистецтві красномовності. Якщо хитаються підвалини і є небезпека того, що будівля впаде, то було б украй нерозумно шукати допомоги у штукатурів, а не в будівельників. Також було б дивним не дозволяти прикрашати стіни, якщо вони стоять непохитно.
Отже, будемо, перш за все, навчати дітей благочестю і спонукати їх до страху не тоді, коли вони вже стануть дорослими, але ще в дитинстві. І Павло радить наймати для синів та дочок учителів доброчинності на самому початку, в юному віці, щоб не дати злу до них доступитися. Адже не те навчання є найкращим, за яким спочатку дозволяють гріху діяти, а потім вишукують методи, щоб позбутися його; але те, за яким використовують всі зусилля, щоб зробити нашу душу для зла недоступною. Тому закликаю не лише дозволяти іншим навчати благочестю, але й самим допомагати дітям рятувати човен і намагатися направляти його за попутним вітром. Адже якби ми всі думали так і, перш за все, навчали дітей доброчинності, вважаючи це головним завданням, а все інше - додатковим, то це призвело б до такої кількості благ, що коли б я почав їх називати, то мене сприйняли б за хвалькуватого. Якби благочестя стало для нас законом, якби ми своїх синів та дочок спонукали бути Божими друзями і навчали, окрім інших наук, духовним, то зникла б будь-яка скорбота, наше сьогодення звільнилося б від зла, і тим, що сказано про майбутнє життя, а саме, "що журба та зітхання втечуть" (Іс.35.10), ми насолоджувалися б уже тепер.
Отже, будемо робити все для того, щоб залишити дітям багатство благочестя, яке ніколи не минається, перебуває з нами і після смерті, і може принести нам велику користь не лише тут, але й там. Мирське золото й срібло не перейдуть разом із людьми у вічність, але ще раніше разом із людьми загинуть тут або ж погублять, як це часто буває, ще й своїх власників. Проте багатство благочестя і тут, і там не лише не знищується, але й тих, що здобували його, збереже у безпеці. Це справді так: хто більше шанує земне, ніж духовне, той втратить як одне, так і друге; а хто прагне до небесного, той, певне, отримає і земне. Це слова не мої, але самого Господа, Який обіцяє дати ці блага. "Шукайте, - каже Він перше Царства Божого і праведності Його, а все інше вам додасться" (Мф.6.33). Чи може щось бути кращим за це? "Турбуйтеся, - каже Він, - про духовне, а про все інше подбаю Я". Таким чином, Бог є подібним до турботливого батька, Який бере на Себе обов'язок піклуватись про дім, керувати слугами тощо, а сину радить лише духовно вдосконалюватись. Отже, будьмо слухняними, шукаймо Царства Божого - і тоді і своїх дітей ми побачимо шанованими, і самі разом із ними прославимось; насолоджуватимемось благами і в теперішньому житті, якщо полюбимо майбутнє та небесне. Намагаймось бути батьками гарних синів і дочок, творцями хрестоносних храмів, опікунами небесних подвижників, зміцнюючи, наставляючи їх та дбаючи про корисне для них, щоб і ми разом з ними отримали однакові вінці.
Джерело: Дитячий сайт ПИСАНКА
.
