Святий Іван Золотоустий, говорячи про навчання дітей правильно розмовляти, зазначає, що все полягає в особистому прикладі тата й мами. Мова батьків неодмінно впливає на мову дітей. Якщо малеча чутиме образливі слова від тата й мами, вона обов'язково це перейме.
У вихованні дітей послух повинен прищеплюватися з раннього віку. І в цьому також першочергове значення має приклад батьків: якщо між ними не буде поваги до волі іншого - дитина не навчиться послуху.
Послух виражає любов. Діти, які завжди чинять по-своєму, не зможуть навчитися любити. Адже у юному віці послух означає "робити, що сказано", а у дорослому - "визнавати волю іншого з любові ".
Ігри й завдання, які пропонуються нашим дітям, не повинні бути примітивними. Це один із недоліків сучасності - намагатися уникати того, що потребує боротьби й праці. Деякі педагоги вважають, що коли дитина не буде мати успіхів у всьому, то у неї розвиватимуться комплекси. Це справді так, а тому присутність удачі необхідна. Однак дитині потрібно також учитися випробовувати свої сили. Адже це розвиватиме у неї терпіння й смирення.
Одна з характерних рис християнського життя в миру - це щедрість, гостинність і милість до тих, хто її потребує. Ці якості теж потрібно закладати в дітях у ранньому віці.
Іван Золотоустий говорить, що карати своє чадо можна лише строгим голосом і попередженням, а не фізично. У Святому Письмі сказано: "Гніваючись - не грішіть" (Еф. 4.26). Якщо гнів необхідний - це повинен бути гнів любові, що з'являється не з бажання мати перевагу, а з бажання навчити. Гнів повинен бути не виходом наших емоцій, а педагогічним знаряддям. Святий Іван Золотоустий говорить: "Як тільки помітиш, що страх діє на дитину, стримайся, бо природа наша потребує послаблення".
Якщо дитина довіряє батькам і поважає їх, то просто суворого виразу обличчя достатньо для того, аби вона усвідомила, що вчинила недобре. Описується випадок, коли преподобний Силуан у юнацькі роки впав у гріх, і його батько сказав йому наступного дня: " Синку, де ти був учора? Серце моє боліло". Ці ласкаві слова запали у душу хлопця на все життя. Іншого разу преподобний Силуан (тоді ще Се-лин) приготував м'ясо для своїх братів і батька, які працювали в полі, забувши, що була п'ятниця. Минуло півроку з того дня, і батько говорить Селину: "Синку, пам'ятаєш, як ти в полі нагодував мене свининою? А була ж п'ятниця; ти знаєш, я їв її тоді як стерво". На запитання, чому батько згадав про це аж сьогодні, - відповідь була такою:" Я, синку, не хотів тебе соромити". Відповідь батька - це не просто м'якість, це результат глибоко вкорінених взаємних стосунків довіри й поваги.
Дисципліна повинна полягати у мудрому й справедливому ставленні до дитини. Мета її - навчити розрізняти добро і зло. Діти особливо чутливі до справедливості, їх дуже вражає, коли бачать у своїх батьках лють через дрібницю. Коли ми попереджаємо, перш ніж покарати, то наше попередження не повинне виходити за межі того, що ми справді можемо зробити. Після покарання ми мусимо дати зрозуміти дитині, що можемо їй вибачити.
Наша любов до дітей повинна бути для них прикладом Божої любові до людства. Це означає, що коли дитина зізнається у своєму поганому вчинку, нам слід пом'якшити докори або покарання. Цим ми ні в якому разі не заохочуватимемо її до гріха. Дитину слід підбадьорити, щоб вона не намагалась приховувати свої провини або вигадувати "слова лукаві для виправдання діл гріховних" (пс. 141.4). Потрібно дати їй відчути радість "блудного сина", який повертається.
Ніколи не слід погрожувати дітям, вдаючись до імені Христа. Не допускайте, аби дитина думала, що Господь не любить її через погану поведінку. Ми повинні користуватися власним авторитетом і не перетворювати Христа на карателя. Діти можуть зненавидіти Господа, коли захворіють або побачать хворим когось. Вони будуть думати, що Христос карає їх за гріх і що Він їх не любить. Але це ж не так. Христос любить грішників, Він навіть помер за них на хресті.
Вимагаючи дисципліни й послуху, потрібно не забувати і про розвиток характеру дитини. Наше педагогічне завдання полягає зовсім не втому, щоб зламати волю. Малу дитину вчать робити те, що їй говорять, аби розвинути в ній самопожертву й повагу до ближніх. Якщо ж ми знищимо в дитині волю, то цим позбавимо її якості особистості - тієї необхідної зброї християнина в боротьбі за виживання. Ось те, про що треба пам'ятати, коли намагатимемось вгамувати вперте дитинча.
Постійно забороняти - це не мудро. Діти повинні знати причину заборони. Зовсім маленьких дітей краще відволікти або навіть відвести від "забороненого" об'єкта, а не просто сварити безперестанку, залишаючи спокусу перед носом. Ми інколи можемо переконатися, що дуже впертій дитині менше нашкодить, якщо дозволити їй що-небудь випробувати самій. Що стосується твердої заборони, то вона діятиме ефективно, коли наші діти довірятимуть нам. У випадку, коли ви радите дочці чи сину просити поради у духовного отця, то вже й самі мусите діяти у відповідності з тим, що скаже священик.
Дуже важливо для дітей відчувати злагоду у стосунках між батьками. Це означає, що у присутності дочки чи сина батько з матір'ю не повинні навіть сперечатися між собою. Якщо ж діти таки побачили, як ви сваритеся, то хай вони побачать, як ви миритиметесь. Діти дуже тонко відчувають натягнутість у стосунках між батьками і страждають від цього. Неможливо досягти абсолютної згоди між двома людьми. Однак суперечності між батьками не повинні створювати враження про те, що стосунки між ними остаточно зіпсовані. Пам'ятаймо, що злагода між батьками - це запорука того, що діти ростимуть щасливими і що в майбутньому у них будуть щасливі сім'ї.
Джерело: Писанка
У вихованні дітей послух повинен прищеплюватися з раннього віку. І в цьому також першочергове значення має приклад батьків: якщо між ними не буде поваги до волі іншого - дитина не навчиться послуху.
Послух виражає любов. Діти, які завжди чинять по-своєму, не зможуть навчитися любити. Адже у юному віці послух означає "робити, що сказано", а у дорослому - "визнавати волю іншого з любові ".
Ігри й завдання, які пропонуються нашим дітям, не повинні бути примітивними. Це один із недоліків сучасності - намагатися уникати того, що потребує боротьби й праці. Деякі педагоги вважають, що коли дитина не буде мати успіхів у всьому, то у неї розвиватимуться комплекси. Це справді так, а тому присутність удачі необхідна. Однак дитині потрібно також учитися випробовувати свої сили. Адже це розвиватиме у неї терпіння й смирення.
Одна з характерних рис християнського життя в миру - це щедрість, гостинність і милість до тих, хто її потребує. Ці якості теж потрібно закладати в дітях у ранньому віці.
Іван Золотоустий говорить, що карати своє чадо можна лише строгим голосом і попередженням, а не фізично. У Святому Письмі сказано: "Гніваючись - не грішіть" (Еф. 4.26). Якщо гнів необхідний - це повинен бути гнів любові, що з'являється не з бажання мати перевагу, а з бажання навчити. Гнів повинен бути не виходом наших емоцій, а педагогічним знаряддям. Святий Іван Золотоустий говорить: "Як тільки помітиш, що страх діє на дитину, стримайся, бо природа наша потребує послаблення".
Якщо дитина довіряє батькам і поважає їх, то просто суворого виразу обличчя достатньо для того, аби вона усвідомила, що вчинила недобре. Описується випадок, коли преподобний Силуан у юнацькі роки впав у гріх, і його батько сказав йому наступного дня: " Синку, де ти був учора? Серце моє боліло". Ці ласкаві слова запали у душу хлопця на все життя. Іншого разу преподобний Силуан (тоді ще Се-лин) приготував м'ясо для своїх братів і батька, які працювали в полі, забувши, що була п'ятниця. Минуло півроку з того дня, і батько говорить Селину: "Синку, пам'ятаєш, як ти в полі нагодував мене свининою? А була ж п'ятниця; ти знаєш, я їв її тоді як стерво". На запитання, чому батько згадав про це аж сьогодні, - відповідь була такою:" Я, синку, не хотів тебе соромити". Відповідь батька - це не просто м'якість, це результат глибоко вкорінених взаємних стосунків довіри й поваги.
Дисципліна повинна полягати у мудрому й справедливому ставленні до дитини. Мета її - навчити розрізняти добро і зло. Діти особливо чутливі до справедливості, їх дуже вражає, коли бачать у своїх батьках лють через дрібницю. Коли ми попереджаємо, перш ніж покарати, то наше попередження не повинне виходити за межі того, що ми справді можемо зробити. Після покарання ми мусимо дати зрозуміти дитині, що можемо їй вибачити.
Наша любов до дітей повинна бути для них прикладом Божої любові до людства. Це означає, що коли дитина зізнається у своєму поганому вчинку, нам слід пом'якшити докори або покарання. Цим ми ні в якому разі не заохочуватимемо її до гріха. Дитину слід підбадьорити, щоб вона не намагалась приховувати свої провини або вигадувати "слова лукаві для виправдання діл гріховних" (пс. 141.4). Потрібно дати їй відчути радість "блудного сина", який повертається.
Ніколи не слід погрожувати дітям, вдаючись до імені Христа. Не допускайте, аби дитина думала, що Господь не любить її через погану поведінку. Ми повинні користуватися власним авторитетом і не перетворювати Христа на карателя. Діти можуть зненавидіти Господа, коли захворіють або побачать хворим когось. Вони будуть думати, що Христос карає їх за гріх і що Він їх не любить. Але це ж не так. Христос любить грішників, Він навіть помер за них на хресті.
Вимагаючи дисципліни й послуху, потрібно не забувати і про розвиток характеру дитини. Наше педагогічне завдання полягає зовсім не втому, щоб зламати волю. Малу дитину вчать робити те, що їй говорять, аби розвинути в ній самопожертву й повагу до ближніх. Якщо ж ми знищимо в дитині волю, то цим позбавимо її якості особистості - тієї необхідної зброї християнина в боротьбі за виживання. Ось те, про що треба пам'ятати, коли намагатимемось вгамувати вперте дитинча.
Постійно забороняти - це не мудро. Діти повинні знати причину заборони. Зовсім маленьких дітей краще відволікти або навіть відвести від "забороненого" об'єкта, а не просто сварити безперестанку, залишаючи спокусу перед носом. Ми інколи можемо переконатися, що дуже впертій дитині менше нашкодить, якщо дозволити їй що-небудь випробувати самій. Що стосується твердої заборони, то вона діятиме ефективно, коли наші діти довірятимуть нам. У випадку, коли ви радите дочці чи сину просити поради у духовного отця, то вже й самі мусите діяти у відповідності з тим, що скаже священик.
Дуже важливо для дітей відчувати злагоду у стосунках між батьками. Це означає, що у присутності дочки чи сина батько з матір'ю не повинні навіть сперечатися між собою. Якщо ж діти таки побачили, як ви сваритеся, то хай вони побачать, як ви миритиметесь. Діти дуже тонко відчувають натягнутість у стосунках між батьками і страждають від цього. Неможливо досягти абсолютної згоди між двома людьми. Однак суперечності між батьками не повинні створювати враження про те, що стосунки між ними остаточно зіпсовані. Пам'ятаймо, що злагода між батьками - це запорука того, що діти ростимуть щасливими і що в майбутньому у них будуть щасливі сім'ї.
Джерело: Писанка
