Хрещення — це святе Таїнство, в якому ми звільняємось від усіх своїх гріхів, народжуємося для життя духовного і святого та стаємо членами святої Православної Христової Церкви. Святі Отці Церкви це Таїнство називають «дверима в Церкву», бо, як в храм ми можемо ввійти тільки через двері, так і стати християнином, членом Церкви, членом церковної общини ми можемо тільки через хрещення. Слово «хрестити» означає обмити, очистити. У Таїнстві хрещення ми обмиваємось, очищаємось, які від первородного гріха — пророк Давид пише: «У гріхах родила мене мати моя» (Пс. 50), так і від усіх своїх гріхів (якщо хто охрещується дорослим), і наша душа стає чистою і святою.
Таїнство хрещення має виконувати, як правило, єпископ або священик, бо тільки апостолам Ісус Христос сказав: «Отже, йдіть навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх додержувати всього, що Я заповім вам…» (Мф. 28, 19). Апостоли цю свою духовну владу здійснювати Таїнства передали обраним ни ми для служіння особливим мужам, висвятивши їх, — одних на єпископа, інших на священика. У Православній Церкві ця апостольська наступність суворо зберігається і донині.
Отож, хоча Таїнства Церкви мають право виконувати тільки священики, однак хрещення, — це єдине із семи православних Таїнств, яке, як виняток, коли загрожує особі смертельна небезпека, може звершити православний християнин. У такому надзвичайному випадку при зануренні у воду треба промовляти такі слова: «Хрещається раб Божий (ім’я), во ім’я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь».
Коли так охрещена особа видужала, то тоді треба звернутися до священика, який доповнить хрещення, але самого хрещення він у такому випадку не повторює, бо воно не може повторюватись. У Святому Письмі говориться: «Один Господь, одна віра, одно хрещення» (Єф. 4, 5).
У Православній Церкві є звичай давати дитині ім’я на честь якогось святого, якого Церква святкує в день народження дитини (або поблизу того дня), і таким чином даний святий стає небесним покровителем. Іноді батьки вибирають ім’я, яке не значиться в церковному місяцеслові, іноземне ім’я. Це небажано. У такому разі священик рекомендує батькам вибрати православне ім’я, яке стане його церковним: ім’ям.
Під час Таїнства хрещення існує обряд «відречення від сатани», який означає відмову від гріховних звичок і гріховного способу життя. Потім той, що охрещується, або його хресні батьки засвідчують свою вірність Христові; коли священик питає: «Чи з’єднався з Христом», це є свого роду клятва вірності. Свою віру в Бога той, хто охрещується (чи куми), висловлює в Символі віри, проказуючи «Вірую в Єдиного Бога…», і як знак чистоти і невинності після хрещення одягається в білий світлий одяг («крижмо»), а після того священик покладає на нього натільний хрестик. Хрестик, християнин повинен повсякденно носити на собі.
Хресними батьками можуть бути тільки право славні християни (католики чи протестанти можуть бути лише як виняток, з благословення єпископа). Невіруючі і нехрещені кумами бути не можуть. Мати може бути при хрещенні, якщо над нею прочитана молитва 40-го дня. Після 40-го дня від народження дитини мати має принести її в храм, щоб «воцерковити» і подякувати Богові за те, що Він дарував їй радість мати дитя.
Священик в молитві молиться за матір, просить Бога благословити також дитину, зростити дитя мудрим і розумним, після чого, якщо хлопчик, вносить його у вівтар на знак того, що може він стати у майбутньому служителем вівтаря Господнього, а „якщо це дівчинка, то стає перед Царськими вратами і підносить до образу Спасителя, а відтак до образу Божої Матері, адже дівчинка призначена бути матір’ю, — і від неї колись залежатиме значною мірою виховання майбутнього покоління.
Дитина — це радість у сім’ї, це дар Божий у родині і мета подружнього життя. Хата, де не чутно дитячого сміху, — сумна і невесела. Мати дитину для християнського подружжя — це мати найбільшу втіху в житті. Недарма дітей називають благословенням або даром Божим. Рідні батьки бачать у дитині продовження свого роду, свого прізвища. Куми, або духовні батьки, повинні бачити у похресникові чи похресниці продовження християнського роду.
Охрещена дитина для батьків, як рідних, так і хрещених, стає духовною, Божою дитиною. Це означає, що вона належить не тільки їм, але її Богові, вона стає членом Церкви Христової. Обов’язком батьків є виховання дітей у християнській вірі.
Рідні батьки піклуються переважно про те, щоб дитина росла здоровою, була ситою, зодягненою. Все це необхідно, бо ж дитя потребує допомоги старших. Але у людини іде є душа, яка також потребує належної турботи. Любо бачити чарівного хлопця чи хорошу видом дівчину, але коли душа в них погана, коли вони духовно вбогі, черстві, то користі від них мало, як для батьків, так і для суспільства. Ось чому не тільки для батьків, але її для Церкви, для всього суспільства важливо, яким буде зростати молоде покоління, тому, що воно — майбутнє наших родин і нашого народу.
Велике значення у вихованні дітей має добрий приклад, який мають їм подати в першу чергу батько й мати. Якщо вони живуть у злагоді, любові, пошані один до одного, поважають старших, або якщо у сім’ї є ще благочестиві дідусь і бабуся, то діти мають з кого брати добрий приклад. Годі сподіватися, що діти зростатимуть хорошими, коли вони доброго прикладу не бачать, або бачать поганий приклад, який мимоволі засвоюють. Батьки повинні не лише дбати про гарний одяг, не тільки шукати в книгах порад, як виховувати дитину, але просити у Бога, допомоги у цьому. Вони мають вранці і вечері самі молитися за себе, за діток, перехрестити дитину перед сном, а як підросте, то вчити й діток своїх молитви і віри.
Допомагати їм у цьому мають духовні хресні батьки, бо це їх прямий обов’язок, а не тільки займати почесне місце під час самих хрестин та називатися «хресними», бо так, мовляв, звичай велить. Щоправда, дитина, коли приходить у світ, приносить з собою не лише втіху, але водночас і клопоти, та як батькам хочеться ці клопоти мати, особливо, коли дитя довгожданне. Діти всіх у хаті розважають, вони скріплюють сім’ю, роблять її міцнішою, щасливішою. З цього ми бачимо, що і діти можуть позитивно виливати на старших.
Обов’язком батьків є наставити дітей на добрий розум. Особливе значення для дітей має материнська любов. Проте і батьківська любов не посту лається перед нею. У батька більше тверезої суворості, у матері — зігріваючої поблажливості, і те, і друге необхідне. Але передусім батьки повинні пам’ятати, що їм потрібна Божа допомога, щоб діти були добрими. Батьки мають частіше бувати з ними в храмі Божому, приносити чи приводити їх до Святого Причастя, коли вони малі, а після семи років приводити до Святої Сповіді. У церковні свята батьки повинні створити в хаті духовну атмосферу, підтримуючи наші народні святочні традиції і зви чаї: чи це буде кутя на Різдво, чи свята вода на Йордан, чи свячене на Пасху, чи просто зелень на Зелені Свята, — все це створить духовну атмосферу в хаті і ми менше нарікатимемо на те, що в наш вік не вистачає духовності у людей.
Знайте, що дитинство лише раз у житті дається. Створіть дітям радість свята, і вони з вдячністю будуть пам’ятати це все життя. Батькам треба привчитись шанувати дитячу гідність, не принижувати їх, а навпаки, підбадьорювати, заохочувати. Треба бути справедливим, вчити їх говорити правду, не тішитись, що дитина вже вміє когось обдурити. Зайва суворість, як і зайва лагідність, однаково не схвалюється. Апостол Павел у посланні до ефесян пише: «Батьки, не роздратовуйте дітей ваших» (Еф. 6, 4). Цим можемо зробити дітей чужими собі.
Важлива роль у вихованні дитини належить дідусеві та бабусі. Своєю ласкою та любов’ю вони виховують малих, так, як жоден вчений педагог не зможе зробити. Спільними зусиллями, молитвами Церкви, глибокою вірою та добрим особистим прикладом ми зможемо створити безтурботне та щасливе дитинство нашим дітям, а тоді і ми будемо задоволені з того, що виконали свій батьківський і християнський обов’язок. Помагай Вам, Боже, дорогі батьки.
“Українська Автокефалія”
Таїнство хрещення має виконувати, як правило, єпископ або священик, бо тільки апостолам Ісус Христос сказав: «Отже, йдіть навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх додержувати всього, що Я заповім вам…» (Мф. 28, 19). Апостоли цю свою духовну владу здійснювати Таїнства передали обраним ни ми для служіння особливим мужам, висвятивши їх, — одних на єпископа, інших на священика. У Православній Церкві ця апостольська наступність суворо зберігається і донині.
Отож, хоча Таїнства Церкви мають право виконувати тільки священики, однак хрещення, — це єдине із семи православних Таїнств, яке, як виняток, коли загрожує особі смертельна небезпека, може звершити православний християнин. У такому надзвичайному випадку при зануренні у воду треба промовляти такі слова: «Хрещається раб Божий (ім’я), во ім’я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь».
Коли так охрещена особа видужала, то тоді треба звернутися до священика, який доповнить хрещення, але самого хрещення він у такому випадку не повторює, бо воно не може повторюватись. У Святому Письмі говориться: «Один Господь, одна віра, одно хрещення» (Єф. 4, 5).
У Православній Церкві є звичай давати дитині ім’я на честь якогось святого, якого Церква святкує в день народження дитини (або поблизу того дня), і таким чином даний святий стає небесним покровителем. Іноді батьки вибирають ім’я, яке не значиться в церковному місяцеслові, іноземне ім’я. Це небажано. У такому разі священик рекомендує батькам вибрати православне ім’я, яке стане його церковним: ім’ям.
Під час Таїнства хрещення існує обряд «відречення від сатани», який означає відмову від гріховних звичок і гріховного способу життя. Потім той, що охрещується, або його хресні батьки засвідчують свою вірність Христові; коли священик питає: «Чи з’єднався з Христом», це є свого роду клятва вірності. Свою віру в Бога той, хто охрещується (чи куми), висловлює в Символі віри, проказуючи «Вірую в Єдиного Бога…», і як знак чистоти і невинності після хрещення одягається в білий світлий одяг («крижмо»), а після того священик покладає на нього натільний хрестик. Хрестик, християнин повинен повсякденно носити на собі.
Хресними батьками можуть бути тільки право славні християни (католики чи протестанти можуть бути лише як виняток, з благословення єпископа). Невіруючі і нехрещені кумами бути не можуть. Мати може бути при хрещенні, якщо над нею прочитана молитва 40-го дня. Після 40-го дня від народження дитини мати має принести її в храм, щоб «воцерковити» і подякувати Богові за те, що Він дарував їй радість мати дитя.
Священик в молитві молиться за матір, просить Бога благословити також дитину, зростити дитя мудрим і розумним, після чого, якщо хлопчик, вносить його у вівтар на знак того, що може він стати у майбутньому служителем вівтаря Господнього, а „якщо це дівчинка, то стає перед Царськими вратами і підносить до образу Спасителя, а відтак до образу Божої Матері, адже дівчинка призначена бути матір’ю, — і від неї колись залежатиме значною мірою виховання майбутнього покоління.
Дитина — це радість у сім’ї, це дар Божий у родині і мета подружнього життя. Хата, де не чутно дитячого сміху, — сумна і невесела. Мати дитину для християнського подружжя — це мати найбільшу втіху в житті. Недарма дітей називають благословенням або даром Божим. Рідні батьки бачать у дитині продовження свого роду, свого прізвища. Куми, або духовні батьки, повинні бачити у похресникові чи похресниці продовження християнського роду.
Охрещена дитина для батьків, як рідних, так і хрещених, стає духовною, Божою дитиною. Це означає, що вона належить не тільки їм, але її Богові, вона стає членом Церкви Христової. Обов’язком батьків є виховання дітей у християнській вірі.
Рідні батьки піклуються переважно про те, щоб дитина росла здоровою, була ситою, зодягненою. Все це необхідно, бо ж дитя потребує допомоги старших. Але у людини іде є душа, яка також потребує належної турботи. Любо бачити чарівного хлопця чи хорошу видом дівчину, але коли душа в них погана, коли вони духовно вбогі, черстві, то користі від них мало, як для батьків, так і для суспільства. Ось чому не тільки для батьків, але її для Церкви, для всього суспільства важливо, яким буде зростати молоде покоління, тому, що воно — майбутнє наших родин і нашого народу.
Велике значення у вихованні дітей має добрий приклад, який мають їм подати в першу чергу батько й мати. Якщо вони живуть у злагоді, любові, пошані один до одного, поважають старших, або якщо у сім’ї є ще благочестиві дідусь і бабуся, то діти мають з кого брати добрий приклад. Годі сподіватися, що діти зростатимуть хорошими, коли вони доброго прикладу не бачать, або бачать поганий приклад, який мимоволі засвоюють. Батьки повинні не лише дбати про гарний одяг, не тільки шукати в книгах порад, як виховувати дитину, але просити у Бога, допомоги у цьому. Вони мають вранці і вечері самі молитися за себе, за діток, перехрестити дитину перед сном, а як підросте, то вчити й діток своїх молитви і віри.
Допомагати їм у цьому мають духовні хресні батьки, бо це їх прямий обов’язок, а не тільки займати почесне місце під час самих хрестин та називатися «хресними», бо так, мовляв, звичай велить. Щоправда, дитина, коли приходить у світ, приносить з собою не лише втіху, але водночас і клопоти, та як батькам хочеться ці клопоти мати, особливо, коли дитя довгожданне. Діти всіх у хаті розважають, вони скріплюють сім’ю, роблять її міцнішою, щасливішою. З цього ми бачимо, що і діти можуть позитивно виливати на старших.
Обов’язком батьків є наставити дітей на добрий розум. Особливе значення для дітей має материнська любов. Проте і батьківська любов не посту лається перед нею. У батька більше тверезої суворості, у матері — зігріваючої поблажливості, і те, і друге необхідне. Але передусім батьки повинні пам’ятати, що їм потрібна Божа допомога, щоб діти були добрими. Батьки мають частіше бувати з ними в храмі Божому, приносити чи приводити їх до Святого Причастя, коли вони малі, а після семи років приводити до Святої Сповіді. У церковні свята батьки повинні створити в хаті духовну атмосферу, підтримуючи наші народні святочні традиції і зви чаї: чи це буде кутя на Різдво, чи свята вода на Йордан, чи свячене на Пасху, чи просто зелень на Зелені Свята, — все це створить духовну атмосферу в хаті і ми менше нарікатимемо на те, що в наш вік не вистачає духовності у людей.
Знайте, що дитинство лише раз у житті дається. Створіть дітям радість свята, і вони з вдячністю будуть пам’ятати це все життя. Батькам треба привчитись шанувати дитячу гідність, не принижувати їх, а навпаки, підбадьорювати, заохочувати. Треба бути справедливим, вчити їх говорити правду, не тішитись, що дитина вже вміє когось обдурити. Зайва суворість, як і зайва лагідність, однаково не схвалюється. Апостол Павел у посланні до ефесян пише: «Батьки, не роздратовуйте дітей ваших» (Еф. 6, 4). Цим можемо зробити дітей чужими собі.
Важлива роль у вихованні дитини належить дідусеві та бабусі. Своєю ласкою та любов’ю вони виховують малих, так, як жоден вчений педагог не зможе зробити. Спільними зусиллями, молитвами Церкви, глибокою вірою та добрим особистим прикладом ми зможемо створити безтурботне та щасливе дитинство нашим дітям, а тоді і ми будемо задоволені з того, що виконали свій батьківський і християнський обов’язок. Помагай Вам, Боже, дорогі батьки.
“Українська Автокефалія”
