"Журиться жінка, що родить: настала година її. Як дитину ж народить вона, то вже не пам'ятає страждання через радість, що людина з'явилась на світ" (Ін.16.21). Ці слова свідчать про глибокий зміст дітонародження, яким спасається жінка, якщо "перебуває у вірі й любові та в посвяті з розвагою"( 1 Тим.2.15). Таким чином, поява на світ немовляти для матері-християнки пов'язана з життям за євангельськими заповідями, до якого долучиться і її дитина. Тому в перший день після пологів над нею та народженою дитиною священик має звершити молитву, якою всім членам їхньої сім'ї дарується благодать освячення та очищення.
Коли стається викидень, то жінка перебуває у скорботі. Вона прагне збагнути духовні причини трагедії. Тому молитви, які читає священик у день цього нещастя, мають дещо інший зміст.
Окрім того, матері, яка втратила дитину, варто посповідатися.
Однак треба зазначити, що над жінкою, яка свідомо зробила аборт, молитви не читаються, адже вона, як людиновбивця, підпадає під осуд (Мф.5.21). Для того, щоб допомогти такій жінці усвідомити свій гріх та очиститись від нього, Церква встановлює їй тривалий час для покаяння та посту. Також треба знати, що за дітовбивство однакову відповідальність несуть як матір, так і батько. Адже за згодою чоловіка гріх в душі жінки взяв гору над праведністю.
За Уставом Православної Церкви, на 8-ий день після народження дитини батьки мають дати їй ім'я. Стосовно цього, вони можуть порадитися зі священиком. "В нареченні імені, - каже св. Іван Золотоустий, - виявляється знак панування батьків над дітьми". Зважаючи на це, матері називають дітей не будь-як. Адже кожне християнське ім'я прославлене духовними подвигами того святого, який був ним наречений. Окрім цього, самі по собі православні назви є досить красномовними, у чому можна переконатися, дослідивши їхній переклад на сучасну українську мову. Батьки також повинні знати, що їхня дитина допускається до церковних таїнств (Причастя, Шлюбу тощо) лише з тим іменем, яке освячене молитвою священика. Церква забороняє називати немовлят вигаданими або не християнськими іменами. Іноді батьки, бажаючи вирізнити свою дитину, дають їй іноземне ім'я, певне, не знаючи, що воно має загальноприйнятий в Українській Церкві відповідник (наприклад, Джон-Іван, Анжела - Ангеліна, Жанна-Іванна, тощо). Буває також, що вже дорослі люди, які носять нехристиянські імена стикаються з тим фактом, що вони не мають свого дня ангела. У такому випадку їм потрібно дізнатися у батьків, з яким іменем їх хрестили. Якщо з'ясується, що когось випадково охрестили з нехристиянським ім'ям, то потрібно спробувати знайти відповідник серед християнських (наприклад, Мирослава - Євдоксія). Якщо він знайдений, то назву не можна вважати нехристиянською.
За Православною традицією, батьки називають немовля на честь святого, вшанування пам'яті якого припадає або на 8-й день після народження дитини, або на день її хрещення, або на день народження чи на найближчі до них дні. Іноді вибирається ім'я святого, який вважається покровителем сім'ї, навіть якщо його пам'ять вшановується значно пізніше.
За Законом Божим, на 40-й день після народження, немовля має бути присвячене Господу. До цього часу мати не може відвідувати храм: "...До всякої святощі не буде вона доторкатися, а до святині не ввійде аж до виповнення днів її очищення" (Лев. 12.4;Лк.2.22). У Старому Завіті жінки, що мали немовлят, в 40-й день приходили до храму для того, щоб принести жертву за гріх і почати спілкуватися з Господом. Цей Закон виконала Матір Божа, коли принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа (Лк.2.22-39). Наслідуючи її приклад, матері-християнки також мають пройти 40-денне очищення і після цього прийти до церкви.
Надзвичайно важливою подією є Хрещення дитини. За вченням Православної Церкви, в таїнстві Хрещення людина, яка народилася з успадкованим від прабатьків Адама і Єви духовним пошкодженням, знову народжується з води та Святого Духа (Ін.3.5). Господь наш Ісус Христос встановив це таїнство після Свого Воскресіння. Він промовив до апостолів: "Ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку" (Мф.28.19-20). Про необхідність виконання цього таїнства Спаситель говорив так: "Коли хто не народиться з води і Духа, той не зможе увійти в Царство Боже" (Ін.3.5). "Хто увірує і охреститься, буде спасенний. А хто не увірує - засуджений буде" (Мк. 16.16).
Отже, якщо Хрещення - як єдині двері у Царство Боже і як спосіб очищення від прабатьківського гріха - є необхідним для всіх людей, то воно має здійснюватись як над дорослими, так і над немовлятами. Адже "як через одного чоловіка Адама ввійшов до світу гріх, а з гріхом - смерть, так прийшла смерть у всіх людей через те, що всі згрішили " (Рим.5.12).
Про те, що прабатьківський гріх стосується і дітей, красномовно свідчать старозавітні пророки. Псалмоспівець Давид говорить: "Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя" (Пс.50.7). Однак сучасні сектанти стверджують, що таїнство Хрещення не можна здійснювати над дітьми, зокрема над немовлятами, оскільки ті ще не здатні вірити в Бога, а значить - не здатні сприйняти благодать Божу. Крім того, вони переконані, що ніде у Святому Письмі немає вказівки щодо хрещення новонароджених. Сектанти стверджують: діти не потребують освячення, оскільки Христос сказав про нехрещених єврейських дітей, що "таких є Царство Боже" (Лк. 18.16). Таке трактування слів Спасителя є абсолютно неправильним, адже Господь не каже, що "їм", тобто дітям, належить Царство Боже, а стверджує, що "таких", тобто подібних до дітей (незлобливих, щирих) є Царство Боже. Якщо ж розмірковувати по-сектантськи, то можна зробити висновок, що будь-якій дитині, навіть якщо вона виховується в язичницькій чи мусульманській родині, належить Царство Боже або що дорослому для спасіння потрібно лише уподібнитись до дитини. Значить, Хрещення є зайвим, бо Христос сказав, що "хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде" (Лк.18.17). Гадаю, кожному зрозуміло, що такі міркування є абсурдними, оскільки "хто не народиться з води і Духа, той не зможе увійти в Царство Боже" (Ін.3.5).
У Святому Письмі немає жодного заперечення щодо Хрещення дітей. У Новому Завіті міститься багато свідчень про здійснення таїнства над дорослими. Але це пояснюється тим, що за апостольських часів (І ст. н.е.) відбувалося встановлення Церкви, і Віру Христову приймали, перш за все, дорослі, які згодом хрестили і своїх дітей. Апостоли іноді хрестили цілі родини, наприклад, дім Лідії (Діян. 16.14-15), дім Степана (1 Кор.1.16): "Сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив і охрестився він сам та його всі домашні"(Діян. 16.33). І ніхто не може стверджувати, що в цих сім'ях не було дітей. У Євангелії від Марка сказано: "Поприносили діток до Нього, щоб Він доторкнувся до них... і Він їх пригорнув і поблагословив, на них руки поклавши"(Мк.10.13,16). Але якби благодать Божа не надавалася дітям, то, певне, Господь їх не благословляв, а в одній зі своїх розмов з апостолами обов'язково на цьому наголосив би. Однак Святе Письмо свідчить про інше. Наприклад, є випадки, коли Бог освячує і надихає немовлят Святим Духом ще в утробі матері (Єр. 1.5; Лк. 1.15,41). Отже, Господь це чинить, не вимагаючи від немовлят віри. Крім того, у Старому Завіті Бог наказує обрізати восьмиденних немовлят: "Кожен чоловічої статі у вас буде обрізане у всіх ваших поколіннях "(Бут.17.12). Ця Господня вимога поширюється на всі покоління людей і не може бути відміненою, оскільки Бог є незмінним: "В Нього немає переміни чи тіні відміни"( Як. 1.17). Обрізання ж- це праобраз новозавітного таїнства Хрещення. Тому про хрещення св. ап. Павло пише: "Ви в ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні"(Кол.2.11).
Отже, як у Старому Завіті немовлята мали обрізатися, так у Новому Завіті вони повинні схрещуватись.
Дехто із сектантів, заперечуючи хрещення немовлят, помилково аргументує свою позицію тим, що Христос хрестився у Івана Хрестителя вже у зрілому віці. Однак православне хрещення не можна ототожнювати з "Івановим", оскільки Предтеча Господній хрестив "хрещенням покаяння для відпущення гріхів "(Лк. 3.3), воно стало праобзом таїнства Покаяння. А каятись, справді, може лише старша дитина.
Таїнство Хрещення запроваджене не Іваном Хрестителем, а Господом нашим Ісусом Христом (Мф.28.19-20). Предтеча говорив: "Я хрещу вас водою, але йде ось Потужніший за мене, що йому розв'язати ремінця від Його взуття я негідний, - Він хреститиме вас Святим Духом і вогнем!" (Лк.3.16). Христос за своєю сутністю є безгрішним, а тому не потребував хрещення - покаяння. Проте, він охрестився для того, щоб засвідчити те, що Бог не лише присутній під час "Іванового" хрещення, але й послав Свого Сина для очищення від людських гріхів (Лк.3.3-21).
Охрещуються немовлята за вірою хресних батьків, які, фактично, поручаються перед Богом за їхнє духовне зростання і зобов'язані брати активну участь у релігійному вихованні своїх похресників. Саме тому, кумів потрібно обирати лише із середовища досконалих у вірі повнолітніх православних християн. Хресними батьками не можуть бути кровні батьки, іновірці, діти, психічно хворі та сексуально збочені. Більшість віруючих вважає, що кумам забороняється один з одним одружуватись. Проте видатний богослов минулого століття С.В.Булгаков ( С.В.Булгаков. Настольная книга для священоцерковно-служителей. - М., 1993. - ТЛІ. - С. 1184) стверджує, що такої перепони не існує, оскільки істинно хресним є той з хресної пари, хто має однакову стать із охрещуваним (хлопчика - хресний батько, дівчинки - хресна мати).
Підставою для хрещення дітей за вірою хресних батьків є факти зцілення Ісусом Христом непритомних людей за вірою їхніх ближніх. Так, зомліла дочка хананеянки отримала благодать зцілення за вірою своєї матері (Мк.7.24-30), непритомний розслаблений - завдяки вірі тих, хто його приніс (Мф.9.1 - 8). Окрім того, зовсім заперечувати віру дітей (зрозуміло, не немовлят) в Бога ми не можемо. Адже Спаситель називав їх віруючими у Нього: "Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити і його потопити в морській глибині" (Мф.18.6).
Таїнство Хрещення здійснюється лише священиком. Однак якщо немовляті загрожує смерть, а панотця немає, то його може здійснити будь-яка міцна у вірі православна людина зі словами: "Охрещується раб(а) Божий(а) - (ім'я) в ім'я Отця, амінь. І Сина, амінь. І Святого Духа, амінь." Якщо ж дитина з волі Божої виживе, то священик має доповнити таїнство Хрещення відповідними молитвами, але самої формули Хрещення " в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа" не проказує, оскільки Хрещення повинне бути лише одним: "Один Господь, одна віра, одне хрещення" (Еф.4.5). Отже, перехрещення в іновірців є зрадою не лише попереднього Хрещення і своїх хресних батьків, але й віри та Господа.
Ми маємо численні свідчення святих отців про те, що Церква здавна практикувала Хрещення дітей. Апостольський учень св. Діонісій Ареопагіт ( І ст.) писав: "Наші божественні наставники визнавали за потрібне хрещення немовлят... Гадаю, що немає нічого дивного в тому, що схрещуються немовлята". Древній християнський апологет св. Юстин Філософ (+ 165 р.) казав: "Немовлята отримують через Хрещення духовні блага завдяки вірі тих, хто їх приніс". Так само вчив і інший апологет, св. Іриней Ліонський (+ 202 р.): "Христос прийшов спасти через Себе всіх, всіх, хто відроджується від Нього для Бога: немовлят, дітей, підлітків і старців". Переконатися в тому, що слова св. Іринея "хто відроджується від Нього для Бога" стосуються саме Хрещення, можна, вивчаючи інше місце з його твору, в якому сказано:" Господь, надаючи учням владу відроджувати для Бога, їм сказав: "Ідіть, навчіть всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, І Святого Духа". Церковний письменник Оріген (+ 270 р.) називав Хрещення немовлят виконанням апостольського передання." Церква, - каже він, - отримала від апостолів настанову хрестити дітей".
Джерело: Писанка
Коли стається викидень, то жінка перебуває у скорботі. Вона прагне збагнути духовні причини трагедії. Тому молитви, які читає священик у день цього нещастя, мають дещо інший зміст.
Окрім того, матері, яка втратила дитину, варто посповідатися.
Однак треба зазначити, що над жінкою, яка свідомо зробила аборт, молитви не читаються, адже вона, як людиновбивця, підпадає під осуд (Мф.5.21). Для того, щоб допомогти такій жінці усвідомити свій гріх та очиститись від нього, Церква встановлює їй тривалий час для покаяння та посту. Також треба знати, що за дітовбивство однакову відповідальність несуть як матір, так і батько. Адже за згодою чоловіка гріх в душі жінки взяв гору над праведністю.
За Уставом Православної Церкви, на 8-ий день після народження дитини батьки мають дати їй ім'я. Стосовно цього, вони можуть порадитися зі священиком. "В нареченні імені, - каже св. Іван Золотоустий, - виявляється знак панування батьків над дітьми". Зважаючи на це, матері називають дітей не будь-як. Адже кожне християнське ім'я прославлене духовними подвигами того святого, який був ним наречений. Окрім цього, самі по собі православні назви є досить красномовними, у чому можна переконатися, дослідивши їхній переклад на сучасну українську мову. Батьки також повинні знати, що їхня дитина допускається до церковних таїнств (Причастя, Шлюбу тощо) лише з тим іменем, яке освячене молитвою священика. Церква забороняє називати немовлят вигаданими або не християнськими іменами. Іноді батьки, бажаючи вирізнити свою дитину, дають їй іноземне ім'я, певне, не знаючи, що воно має загальноприйнятий в Українській Церкві відповідник (наприклад, Джон-Іван, Анжела - Ангеліна, Жанна-Іванна, тощо). Буває також, що вже дорослі люди, які носять нехристиянські імена стикаються з тим фактом, що вони не мають свого дня ангела. У такому випадку їм потрібно дізнатися у батьків, з яким іменем їх хрестили. Якщо з'ясується, що когось випадково охрестили з нехристиянським ім'ям, то потрібно спробувати знайти відповідник серед християнських (наприклад, Мирослава - Євдоксія). Якщо він знайдений, то назву не можна вважати нехристиянською.
За Православною традицією, батьки називають немовля на честь святого, вшанування пам'яті якого припадає або на 8-й день після народження дитини, або на день її хрещення, або на день народження чи на найближчі до них дні. Іноді вибирається ім'я святого, який вважається покровителем сім'ї, навіть якщо його пам'ять вшановується значно пізніше.
За Законом Божим, на 40-й день після народження, немовля має бути присвячене Господу. До цього часу мати не може відвідувати храм: "...До всякої святощі не буде вона доторкатися, а до святині не ввійде аж до виповнення днів її очищення" (Лев. 12.4;Лк.2.22). У Старому Завіті жінки, що мали немовлят, в 40-й день приходили до храму для того, щоб принести жертву за гріх і почати спілкуватися з Господом. Цей Закон виконала Матір Божа, коли принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа (Лк.2.22-39). Наслідуючи її приклад, матері-християнки також мають пройти 40-денне очищення і після цього прийти до церкви.
Надзвичайно важливою подією є Хрещення дитини. За вченням Православної Церкви, в таїнстві Хрещення людина, яка народилася з успадкованим від прабатьків Адама і Єви духовним пошкодженням, знову народжується з води та Святого Духа (Ін.3.5). Господь наш Ісус Христос встановив це таїнство після Свого Воскресіння. Він промовив до апостолів: "Ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку" (Мф.28.19-20). Про необхідність виконання цього таїнства Спаситель говорив так: "Коли хто не народиться з води і Духа, той не зможе увійти в Царство Боже" (Ін.3.5). "Хто увірує і охреститься, буде спасенний. А хто не увірує - засуджений буде" (Мк. 16.16).
Отже, якщо Хрещення - як єдині двері у Царство Боже і як спосіб очищення від прабатьківського гріха - є необхідним для всіх людей, то воно має здійснюватись як над дорослими, так і над немовлятами. Адже "як через одного чоловіка Адама ввійшов до світу гріх, а з гріхом - смерть, так прийшла смерть у всіх людей через те, що всі згрішили " (Рим.5.12).
Про те, що прабатьківський гріх стосується і дітей, красномовно свідчать старозавітні пророки. Псалмоспівець Давид говорить: "Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя" (Пс.50.7). Однак сучасні сектанти стверджують, що таїнство Хрещення не можна здійснювати над дітьми, зокрема над немовлятами, оскільки ті ще не здатні вірити в Бога, а значить - не здатні сприйняти благодать Божу. Крім того, вони переконані, що ніде у Святому Письмі немає вказівки щодо хрещення новонароджених. Сектанти стверджують: діти не потребують освячення, оскільки Христос сказав про нехрещених єврейських дітей, що "таких є Царство Боже" (Лк. 18.16). Таке трактування слів Спасителя є абсолютно неправильним, адже Господь не каже, що "їм", тобто дітям, належить Царство Боже, а стверджує, що "таких", тобто подібних до дітей (незлобливих, щирих) є Царство Боже. Якщо ж розмірковувати по-сектантськи, то можна зробити висновок, що будь-якій дитині, навіть якщо вона виховується в язичницькій чи мусульманській родині, належить Царство Боже або що дорослому для спасіння потрібно лише уподібнитись до дитини. Значить, Хрещення є зайвим, бо Христос сказав, що "хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде" (Лк.18.17). Гадаю, кожному зрозуміло, що такі міркування є абсурдними, оскільки "хто не народиться з води і Духа, той не зможе увійти в Царство Боже" (Ін.3.5).
У Святому Письмі немає жодного заперечення щодо Хрещення дітей. У Новому Завіті міститься багато свідчень про здійснення таїнства над дорослими. Але це пояснюється тим, що за апостольських часів (І ст. н.е.) відбувалося встановлення Церкви, і Віру Христову приймали, перш за все, дорослі, які згодом хрестили і своїх дітей. Апостоли іноді хрестили цілі родини, наприклад, дім Лідії (Діян. 16.14-15), дім Степана (1 Кор.1.16): "Сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив і охрестився він сам та його всі домашні"(Діян. 16.33). І ніхто не може стверджувати, що в цих сім'ях не було дітей. У Євангелії від Марка сказано: "Поприносили діток до Нього, щоб Він доторкнувся до них... і Він їх пригорнув і поблагословив, на них руки поклавши"(Мк.10.13,16). Але якби благодать Божа не надавалася дітям, то, певне, Господь їх не благословляв, а в одній зі своїх розмов з апостолами обов'язково на цьому наголосив би. Однак Святе Письмо свідчить про інше. Наприклад, є випадки, коли Бог освячує і надихає немовлят Святим Духом ще в утробі матері (Єр. 1.5; Лк. 1.15,41). Отже, Господь це чинить, не вимагаючи від немовлят віри. Крім того, у Старому Завіті Бог наказує обрізати восьмиденних немовлят: "Кожен чоловічої статі у вас буде обрізане у всіх ваших поколіннях "(Бут.17.12). Ця Господня вимога поширюється на всі покоління людей і не може бути відміненою, оскільки Бог є незмінним: "В Нього немає переміни чи тіні відміни"( Як. 1.17). Обрізання ж- це праобраз новозавітного таїнства Хрещення. Тому про хрещення св. ап. Павло пише: "Ви в ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні"(Кол.2.11).
Отже, як у Старому Завіті немовлята мали обрізатися, так у Новому Завіті вони повинні схрещуватись.
Дехто із сектантів, заперечуючи хрещення немовлят, помилково аргументує свою позицію тим, що Христос хрестився у Івана Хрестителя вже у зрілому віці. Однак православне хрещення не можна ототожнювати з "Івановим", оскільки Предтеча Господній хрестив "хрещенням покаяння для відпущення гріхів "(Лк. 3.3), воно стало праобзом таїнства Покаяння. А каятись, справді, може лише старша дитина.
Таїнство Хрещення запроваджене не Іваном Хрестителем, а Господом нашим Ісусом Христом (Мф.28.19-20). Предтеча говорив: "Я хрещу вас водою, але йде ось Потужніший за мене, що йому розв'язати ремінця від Його взуття я негідний, - Він хреститиме вас Святим Духом і вогнем!" (Лк.3.16). Христос за своєю сутністю є безгрішним, а тому не потребував хрещення - покаяння. Проте, він охрестився для того, щоб засвідчити те, що Бог не лише присутній під час "Іванового" хрещення, але й послав Свого Сина для очищення від людських гріхів (Лк.3.3-21).
Охрещуються немовлята за вірою хресних батьків, які, фактично, поручаються перед Богом за їхнє духовне зростання і зобов'язані брати активну участь у релігійному вихованні своїх похресників. Саме тому, кумів потрібно обирати лише із середовища досконалих у вірі повнолітніх православних християн. Хресними батьками не можуть бути кровні батьки, іновірці, діти, психічно хворі та сексуально збочені. Більшість віруючих вважає, що кумам забороняється один з одним одружуватись. Проте видатний богослов минулого століття С.В.Булгаков ( С.В.Булгаков. Настольная книга для священоцерковно-служителей. - М., 1993. - ТЛІ. - С. 1184) стверджує, що такої перепони не існує, оскільки істинно хресним є той з хресної пари, хто має однакову стать із охрещуваним (хлопчика - хресний батько, дівчинки - хресна мати).
Підставою для хрещення дітей за вірою хресних батьків є факти зцілення Ісусом Христом непритомних людей за вірою їхніх ближніх. Так, зомліла дочка хананеянки отримала благодать зцілення за вірою своєї матері (Мк.7.24-30), непритомний розслаблений - завдяки вірі тих, хто його приніс (Мф.9.1 - 8). Окрім того, зовсім заперечувати віру дітей (зрозуміло, не немовлят) в Бога ми не можемо. Адже Спаситель називав їх віруючими у Нього: "Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити і його потопити в морській глибині" (Мф.18.6).
Таїнство Хрещення здійснюється лише священиком. Однак якщо немовляті загрожує смерть, а панотця немає, то його може здійснити будь-яка міцна у вірі православна людина зі словами: "Охрещується раб(а) Божий(а) - (ім'я) в ім'я Отця, амінь. І Сина, амінь. І Святого Духа, амінь." Якщо ж дитина з волі Божої виживе, то священик має доповнити таїнство Хрещення відповідними молитвами, але самої формули Хрещення " в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа" не проказує, оскільки Хрещення повинне бути лише одним: "Один Господь, одна віра, одне хрещення" (Еф.4.5). Отже, перехрещення в іновірців є зрадою не лише попереднього Хрещення і своїх хресних батьків, але й віри та Господа.
Ми маємо численні свідчення святих отців про те, що Церква здавна практикувала Хрещення дітей. Апостольський учень св. Діонісій Ареопагіт ( І ст.) писав: "Наші божественні наставники визнавали за потрібне хрещення немовлят... Гадаю, що немає нічого дивного в тому, що схрещуються немовлята". Древній християнський апологет св. Юстин Філософ (+ 165 р.) казав: "Немовлята отримують через Хрещення духовні блага завдяки вірі тих, хто їх приніс". Так само вчив і інший апологет, св. Іриней Ліонський (+ 202 р.): "Христос прийшов спасти через Себе всіх, всіх, хто відроджується від Нього для Бога: немовлят, дітей, підлітків і старців". Переконатися в тому, що слова св. Іринея "хто відроджується від Нього для Бога" стосуються саме Хрещення, можна, вивчаючи інше місце з його твору, в якому сказано:" Господь, надаючи учням владу відроджувати для Бога, їм сказав: "Ідіть, навчіть всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, І Святого Духа". Церковний письменник Оріген (+ 270 р.) називав Хрещення немовлят виконанням апостольського передання." Церква, - каже він, - отримала від апостолів настанову хрестити дітей".
Джерело: Писанка
