В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Минулої неділі ми слухали розповідь про сліпого Вартимія. Цією розповіддю Церква нагадувала нам про те, що ми всі сліпі - не фізично сліпі, а духовно; і нагадує нам, що позбавитися цієї духовної сліпоти ми можемо, тільки якщо звернемося до Єдиного, Який має владу нас зцілити, Який є світлом у темряві, Який є життям і цілістю життя.
Якщо ми над цим замислилися (як ми повинні були зробити) минулої неділі, то ми, можливо, тепер починаємо бачити в собі хоча б нашу гріховність, хоча б нашу неспроможність, хоча б те, що у нас є голод, але що цей голод перемагається відсталістю, лінню, страхом. І сьогодні, в розповіді про Закхея, ми бачимо, в чому полягає цей страх. Чого ми шукаємо більше: схвалення людей або зустрічі з Богом? Чого ми хочемо більше: того, щоб не стати посміховиськом, щоб ніхто від нас не відвертався через те, що ми вибрали Бога проти всього, - чи ми хочемо Бога за будь-яку ціну?
Святий Іоан Ліствичник говорить нам, що марнославство, тобто шукання людського схвалення при байдужості до суду Божого, є ненавистю до Бога і боягузтвом перед людьми: яке наше становище?..
Чи готові ми всім нашим життям бути викликом для того життя, яке безбожний світ і кожен з членів безбожного світу, включаючи нас самих, будує? Чи готові ми зустріти в собі протиріччя нашого шукання Бога? Чи готові ми відкинути думки, почуття, бажання, страхи, які діють в нас, заради того щоб сказати: "Ні! Нехай сміються над мною люди, нехай все, що є в мені минулого, безбожного, чуже Богу, повстає, а я все-таки буду шукати Бога, Який єдиний може бути праведним Суддею над мною"... Марнославство ми повинні відкинути як відкидання Божого суду, як заперечення права нашої власної совісті з нами говорити ім'ям Божим.
В іншому місці Євангелія сказано: мирися з твоїм суперником, поки ти ще на шляху, поки він тебе не поставив перед лицем судді, тому що тоді буде пізно... І батьки нам кажуть, що суперник цей - наша совість, яка протягом всього нашого життя викриває нас в тому, чого ми не робимо, або в тому, що ми творимо.
Звернемо увагу на це; це друге попередження на шляху, який нас веде до початку Великого посту. Тепер час покаяння, тепер час прокинутися, тепер час почати! Покладемо ж благий початок - знову, якщо поклали його на минулому тижні, або закладемо тепер, якщо ще не клали. І день у день, з тижня на тиждень будемо слухати, прислухатися до нашої совісті, шукати Бога і Його правди; і тільки тоді ми зможемо вступити очищеними або, у всякому разі готовими, у Великий піст. Амінь!
Митрополит Антоній Сурожський
20 січня 1991 р.Б.
Переклад українською: Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
