Про наше милосердя до ближнього

У час Пилипівки наші зусилля в Пості й Молитві повинні спрямовувати нашу увагу все більше на ті події, що будемо святкувати: прихід Сина Божого на землю, як Людини, щоб Своє Боже єство поєднати з нашим. Це подія — диво — це людським розумом не можна збагнути. Але його можна своїм серцем відчути, коли тільки наше серце не є надто обтяжене вигодами та й турботами цього земного життя. І це є ціль нашого життя на цьому світі: пізнати цю невимовну Божу любов, що виявилась у цьому дивному пришесті Сина Божого на світ, та й на неї відгукнутися своїми ж ділами любові та милосердя.


Чудовий приклад милосердя ми маємо у притчі про милосердного самарянина у Євангелії на цю неділю (Луки., 10, 25—37). Самарянин виявив себе ближнім нещасному ізраїльтянину, що був побитий розбійниками. Не звертав увагу на власну невигоду й кошт, який був зв’язаний з допомогою тій жертві людської жорстокості до людини. Не звертав увагу й на те, що побитий був його традиційний ворог, — бо ж ізраїльтяни погорджували самарянами. Він побачив людину, що потребувала помочі. І він допоміг. Таким чином виявив у собі образ Божий, бо ж Бог допомагає і обдаровує виявами Своєї любові і тих, що його відкривають та противляться Йому — милує всіх грішників (а між ними всі ми). А також цей милосердний самарянин на ділі відгукнувся на любов Божу до нього. Священик і левіт цього не зробили, лиш глянули на нещасного й проминули.

Скільки разів у нашому житті і ми це ж саме зробили! Скільки разів була нагода комусь допомогти, когось піднести на дусі, звернути увагу на чиїсь потреби, — а ми пройшли, думаючи тільки про свої потреби! Скільки нагод ми пропустили зробити добро і навпаки, скільки разів ми бачили нещасного сусіда — спеціально, коли це хтось у нашій громаді чи організації, — додали до його нещастя, обмовляючи та засуджуючи його чи її у наших розмовах між собою! І що гірше, навіть себе за це в своєму серці похвалили, бо, мовляв, скільки ж я кращий від цієї впалої людини.

Але Бог не покликав нас бути суддями одне одного. Навпаки, як благає нас св. Ап. Павло у читанні Апостола (Ефесян., 4, 1—7), ми маємо поводитися «гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа у союзі миру» (вірші 1 -3)

Правда, переважно у нас немає свідомого бажання робити комусь якусь кривду. Але гріхи бувають свідомі і несвідомі. Ми робимо кривду одне одному дуже часто через нашу несвідомість, просто тому, що не зробили зусилля відчути становище, потребу, почуття другої людини. І тому, навіть не бажаючи жодного злого даній людині, побиваємо її своєю неувагою, своїм необдуманим словом, і головне своєю обмовою її. Заслуга самарянина в тому, що він звернув увагу на побитого ізраїльтянина. Він відчув його біль та нещастя. Можливо, навіть уявив себе в подібному положенні. І тому поспішив помогти в чому тільки міг. І таким чином став ближнім тому, що йому вчинив милосердя.

Наші зусилля в цій Пилипівці також мають розвивати в нас чуйність одне до одного. У цьому допоможе й Молитва і застановлення над Словом Божим, хоч би тільки над тим, що ми чуємо в неділі на Богослуженні. Ми будемо блаженні, коли ми зможемо побачити в кожній людині Христа, який дає нам нагоду послужити Йому через служіння одне одному — через служіння добрим ділом і словом потребуючій людині. І так будемо поводитися гідно свого покликання і станемо ближніми Тому, що Своїм народженням на світ, так невимовно наблизився до нас.

Джерело: УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛІЯ