Ми від зарання нашого життя зустрічаємось з іконами. Бо чи можна собі уявити скільки втратили б наші церкви на духовності, не говорячи вже про їхню красу, якби в них не було іконостасу? А вже слово «іконостас» говорить за себе, що там є ікони. Звичайно, ми звикли дивитися на ікони, на церковну обстановку, зовсім не думаючи про те, що вони мають своє завдання. А вони не є виїмкою в релігійному мистецтві, бо і церковна архітектура, і церковний спів, і малярство мають за ціль прославу Бога. Ікона, як деталь релігійного малярства, має ті властивости, що дозволяє людині переживати духовне піднесення, наближення до Бога. Вона є одним із засобів вияву віри, і як така, частинно допомагає зрозуміти Боже Об’явлення. Ікона — це немов видимий знак присутності невидимої святої особи.
Завданням ікони є піднести нашу думку до чогось вищого, до чогось, що від нас закрите, невисловлене. Ікона в такому розумінні є посередником мостом між вірою і таїнством бачення тих речей, яких ми, людські істоти, не здібні інакше оглядати на цьому світі, як тільки очима душі.
Кожна ікона має свою символіку. І колись іконописці приготовлялись до «писання» — малювання ікон, постом і молитвою, щоб придбати натхнення і відтворити ту «таємницю» віри, яку ікона має представляти. В цьому лежить причина, що старі ікони «промовляють до серця і зворушують до сліз».
Перші ікони прийшли до нас з Візантії і вони стали взірцем для наших митців, які з бігом часу створили свій власний стиль. Українська ікона має свої притаманні риси, що їх надав їй через віки народ, і тому вона є виявом духовності нашого народу, і, як така, стала його власністю, бо відтворює його віру в Бога і допомагає в служінні і прославленні Всевишнього. Головним завданням ікони є пригадати людям, що Христос прийшов на землю, щоб відкупити людство, щоб принести Себе в жертву за гріхи світу, а Пречиста є тією, яку Він, Господь, обрав Собі за матір.
Прийнявши це до уваги, не будемо дивуватися, чому маємо так багато різних ікон Божої Матері, хоч Вона одна для всіх людей. Кожний митець інакше Її зображує, кожний народ намагається надати їй своїх національних рис, бо лиш такою Вона, Пречиста, є ближче до їхнього металітету. При тому, часто самі митці, а ще частіше народ, надають іконі специфічне ім’я, як «Милосердя двері», «Опікунка страждаючих», «Потіха в нещастю», «Прибіжище грішників», або в залежносте від місцевості: «Почаївська» і т. д.
Поміж іконами особливу категорію творять Чудотворні ікони, за допомогою яких діялися чуда. Чудотворні ікони — це надзвичайна ласка Божа, що сходить на людей за горячу молитву перед ними, особливо перед іконами до Пресвятої Богородиці, бо її Господь призначив «представницею» своїх ласк, і через її руки переходять наші молитви і прохання, і спливають ласки і благодаті. Чудотворні ікони — це особливіший скарб, святощі народу, на терені якого вони вславилися чудами, бо це Господь в такий надзвичайний спосіб, дав відчути Свою любов, Своє милосердя.
Наші чудотворні ікони повинні бути для нас подвійним скарбом, подвійними святощами, бо з історією кожної Чудотворної Ікони ще тісно пов’язана й історія нашого народу. Що ж властиво представляє собою ікона — святий образ? Остання назва говорить вже сама за себе — ікона річ релігійного культу і вона має певне завдання — наблизити людину до Бога. Наша любов, наш поклін, наша подяка належиться тільки Богові, але можемо їх складати безпосередньо, або посередньо — через Пресвяту Богородицю чи Святих.
Теж і засобів прослави Бога маємо багато, а до них належить і ікона. І як вже було на початку сказано, першим і найважливішим завданням ікони є піднести нашу думку, наше серце до Бога і спонукати до Його прослави. Ми — люди — немічні і тяжко нам приходиться утримувати думку на місці, а ікона при тягає нашу увагу і тоді ми зосереджені в молитві.
Найбільше ікони знаходиться в Божому храмі. Іконостас, такий притаманний церкві східного обряду, який немов би стіною відділяє святилище від храму вірних, має найбільше ікон. Та бачимо їх не тільки як складову частину іконостасу, але і, залежно від місця, розрізняємо їх кілька родів.
Храмові, які, як було сказане перше, знаходяться у храмі в іконостасі. Маємо також ікони запрестольні, що ними бувають по найбільшій часті зображення патрона чи патронки храму (хоч бувають тут деякі відхилення). Ікони знаходяться і на бічних стінах храму чи в окремих каплицях.
Братськими називаємо ті ікони, що були під особливою опікою церковних братств і їхні члени несли ті ікони (двосторонні) и почесному ході процесії. Весільними називаються ікони, якими батьки благословляють молодят на нову дорогу життя і дарують їх молодій парі, як весільний дарунок, а де є такий звичай, то ті ікони держать старости під час таїнства вінчання і несуть їх перед молодятами в часі впровадження їх довкола престолу. Бувають ікони більшої чи меншої мистецької краси, але не в красі сила чудотворної ікони, а в ласках, які можна випросити молитвами перед ними. Водночас чудотворні ікони Божої Матері ставали вогнищами милосердя і любови Божої. В них наш нарід знаходив заступництво Пречистої, втіху, приймав від Неї здоров’я душі і тіла.
Джерело: “Українська Автокефалія”
Завданням ікони є піднести нашу думку до чогось вищого, до чогось, що від нас закрите, невисловлене. Ікона в такому розумінні є посередником мостом між вірою і таїнством бачення тих речей, яких ми, людські істоти, не здібні інакше оглядати на цьому світі, як тільки очима душі.
Кожна ікона має свою символіку. І колись іконописці приготовлялись до «писання» — малювання ікон, постом і молитвою, щоб придбати натхнення і відтворити ту «таємницю» віри, яку ікона має представляти. В цьому лежить причина, що старі ікони «промовляють до серця і зворушують до сліз».
Перші ікони прийшли до нас з Візантії і вони стали взірцем для наших митців, які з бігом часу створили свій власний стиль. Українська ікона має свої притаманні риси, що їх надав їй через віки народ, і тому вона є виявом духовності нашого народу, і, як така, стала його власністю, бо відтворює його віру в Бога і допомагає в служінні і прославленні Всевишнього. Головним завданням ікони є пригадати людям, що Христос прийшов на землю, щоб відкупити людство, щоб принести Себе в жертву за гріхи світу, а Пречиста є тією, яку Він, Господь, обрав Собі за матір.
Прийнявши це до уваги, не будемо дивуватися, чому маємо так багато різних ікон Божої Матері, хоч Вона одна для всіх людей. Кожний митець інакше Її зображує, кожний народ намагається надати їй своїх національних рис, бо лиш такою Вона, Пречиста, є ближче до їхнього металітету. При тому, часто самі митці, а ще частіше народ, надають іконі специфічне ім’я, як «Милосердя двері», «Опікунка страждаючих», «Потіха в нещастю», «Прибіжище грішників», або в залежносте від місцевості: «Почаївська» і т. д.
Поміж іконами особливу категорію творять Чудотворні ікони, за допомогою яких діялися чуда. Чудотворні ікони — це надзвичайна ласка Божа, що сходить на людей за горячу молитву перед ними, особливо перед іконами до Пресвятої Богородиці, бо її Господь призначив «представницею» своїх ласк, і через її руки переходять наші молитви і прохання, і спливають ласки і благодаті. Чудотворні ікони — це особливіший скарб, святощі народу, на терені якого вони вславилися чудами, бо це Господь в такий надзвичайний спосіб, дав відчути Свою любов, Своє милосердя.
Наші чудотворні ікони повинні бути для нас подвійним скарбом, подвійними святощами, бо з історією кожної Чудотворної Ікони ще тісно пов’язана й історія нашого народу. Що ж властиво представляє собою ікона — святий образ? Остання назва говорить вже сама за себе — ікона річ релігійного культу і вона має певне завдання — наблизити людину до Бога. Наша любов, наш поклін, наша подяка належиться тільки Богові, але можемо їх складати безпосередньо, або посередньо — через Пресвяту Богородицю чи Святих.
Теж і засобів прослави Бога маємо багато, а до них належить і ікона. І як вже було на початку сказано, першим і найважливішим завданням ікони є піднести нашу думку, наше серце до Бога і спонукати до Його прослави. Ми — люди — немічні і тяжко нам приходиться утримувати думку на місці, а ікона при тягає нашу увагу і тоді ми зосереджені в молитві.
Найбільше ікони знаходиться в Божому храмі. Іконостас, такий притаманний церкві східного обряду, який немов би стіною відділяє святилище від храму вірних, має найбільше ікон. Та бачимо їх не тільки як складову частину іконостасу, але і, залежно від місця, розрізняємо їх кілька родів.
Храмові, які, як було сказане перше, знаходяться у храмі в іконостасі. Маємо також ікони запрестольні, що ними бувають по найбільшій часті зображення патрона чи патронки храму (хоч бувають тут деякі відхилення). Ікони знаходяться і на бічних стінах храму чи в окремих каплицях.
Братськими називаємо ті ікони, що були під особливою опікою церковних братств і їхні члени несли ті ікони (двосторонні) и почесному ході процесії. Весільними називаються ікони, якими батьки благословляють молодят на нову дорогу життя і дарують їх молодій парі, як весільний дарунок, а де є такий звичай, то ті ікони держать старости під час таїнства вінчання і несуть їх перед молодятами в часі впровадження їх довкола престолу. Бувають ікони більшої чи меншої мистецької краси, але не в красі сила чудотворної ікони, а в ласках, які можна випросити молитвами перед ними. Водночас чудотворні ікони Божої Матері ставали вогнищами милосердя і любови Божої. В них наш нарід знаходив заступництво Пречистої, втіху, приймав від Неї здоров’я душі і тіла.
Джерело: “Українська Автокефалія”
