“Багато разiв був я у подорожах, у небезпеках на рiчках, у небезпеках вiд розбiйникiв, у небезпеках вiд єдиноплемiнникiв, у небезпеках вiд язичникiв, у небезпеках у мiстi, у небезпеках в пустелi, у небезпеках на морi, у небезпеках мiж лжебратами.” 2 Кор. 11:26
Слова які винесено сьогодні у заголовок, святий Апостол Павло говорив про себе. Але, з певною долею правди, їх можна прилаштувати і до долі не людини, а книги - Святого Писання. Сьогодні, 18 неділя після Дня Пятидесятниці. В цей день я б хотів з вами поговорити про унікальну можливість християнина мати щодня духовну поживу.
Ми постійно можемо чути ревних пастирів зі своїми проповідями, ми постійно чуємо Святе Писання, а наші богослужіння є самим “співаним Євангелієм”, оскільки його складають перш за все вибрані особливим чином цитати Слова Божого. Також, не можна не говорити про особливу “православну атмосферу” храму. І хоча зовнішнє убранство його не має для віруючого сотеріологічного значення (про це ми торкнемось у одній з наступних розмов), все ж храмова архітектура, церковний спів, облачення священнослужителів чи іконографія - переносять нас у інший світ - Царство духу, царство понадземне, позбавлене дочасної турботи про речі минущі.
У деяких протестантів є особливі програми вивчення Святого Писання. Православні ж, навіть якщо б його і не читали (що, звичайно, дуже погано й небезпечно), Новий Заповіт чують за богослужінням. За рік його прочитується повністю, за виключенням книги Об’явлення. Отож, живучи церковним життям ми маємо постійну нагоду читати та чути Слово Боже. Слово, яке маючи сотні років пройшло віки, щоб досягнути наших сердець, змінити та відродити його. Православні богослужіння розділяються на особливі частини - звані колами. Існують добове, тижневе та річне коло богослужінь. Кожне з них має свої певні особливості, а саме богослужіння формується виходячи з поєднання усіх трьох кіл у конкретних день. За ними і визначаються тексти Святого Писання, що читаються під час служби.
Сьогодні, православні на Божественній літургії чули слова Христа про Любов, та “Золоте правило” як називають його часто навіть й невіруючі: “І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм”. Це принцип щасливого життя - як тимчасового, так і вічного. Ним ми можемо керуватися, і сміло оберати його в альтернативі. А очевидність користі його зрозуміла і тим людям, які далеко від Господа. То ж ми часто кажемо й іншим і самим собі, що чинимо саме так як каже Христос. Звичайно, поруч нас є люди, яких ми любим, та виявляємо їм усіляку увагу. Все, що ми вважаємо за можливе ми даємо їм, часом навіть не думаючи про те, коли і як ці особи можуть віддячитися нам за наше добро.
Проте, Господь, Який бачить людські серця попереджує: “Коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять”. Знаймо, що слова докору Божого лунають не лише до тих, конкретних людей, які чули його голос. Вони і нині не перестають викривати наші з вами гріхи та пристрасті. Поставмо себе на місце перед Христом: чи не відчуваємо ми докорів власного сумління, пригадуючи зі злобою людей, які вчинили щось, як нам здається, несправедливо проти нас. Чи не тримаємо ми у серці камінь ненависті та бажання помсти? Якщо так, то наше з вами самооправдовування не має ніяких під собою підстав.
Ми нічим не кращі за язичників та безбожників, які люблять тільки тих, хто і їх любить. Ми не змогли довести і перед самим собою, і перед іншими, що ми гідні називатися християнами. Ми носимо їх лише ім’я, а не характер та поведінку. Отож, памятаймо. Ми робимо, чи хоча б намагаємось читини добрі речі тільки тому, що знаємо, що цього хоче від нас Бог. А все інше, усі людські думки, усі наші думки не мають ніякого значення. Будьмо мудрими, вибираючи кого любити, і за що любити. А в усьому - шукаймо у Святому Писанні відповіді про Волю Господню.
Любімо найперше тих, перед ким ми маємо обов’язок любові - батьків, дітей, родічив та братів-християн. Але й не забуваймо молитися за людей, які мають вороже ставлення до нас, тому що так хоче Бог. Сьогодні Він дає нам можливість довести й нашу любов до Нього, через любов нас до Його творіння. Може й дійсно, в наших конфліктах винні не ми, але інші, може й дійсно, це вони повинні молити нас про прощення. Але, Господь сьогодні каже нам, щоб ми молилися і прощали, як і колись Він за нас молився, простив нас і взяв чужі гріхи з собою на Хрест. Він був невинний, але помер на Голгофі. За ворогів. Це і буде справжне християнство - несення хреста Господнього кожним з нас. І нехай же в цьому, допоможе нам Господь!
Слова які винесено сьогодні у заголовок, святий Апостол Павло говорив про себе. Але, з певною долею правди, їх можна прилаштувати і до долі не людини, а книги - Святого Писання. Сьогодні, 18 неділя після Дня Пятидесятниці. В цей день я б хотів з вами поговорити про унікальну можливість християнина мати щодня духовну поживу.
Ми постійно можемо чути ревних пастирів зі своїми проповідями, ми постійно чуємо Святе Писання, а наші богослужіння є самим “співаним Євангелієм”, оскільки його складають перш за все вибрані особливим чином цитати Слова Божого. Також, не можна не говорити про особливу “православну атмосферу” храму. І хоча зовнішнє убранство його не має для віруючого сотеріологічного значення (про це ми торкнемось у одній з наступних розмов), все ж храмова архітектура, церковний спів, облачення священнослужителів чи іконографія - переносять нас у інший світ - Царство духу, царство понадземне, позбавлене дочасної турботи про речі минущі.
У деяких протестантів є особливі програми вивчення Святого Писання. Православні ж, навіть якщо б його і не читали (що, звичайно, дуже погано й небезпечно), Новий Заповіт чують за богослужінням. За рік його прочитується повністю, за виключенням книги Об’явлення. Отож, живучи церковним життям ми маємо постійну нагоду читати та чути Слово Боже. Слово, яке маючи сотні років пройшло віки, щоб досягнути наших сердець, змінити та відродити його. Православні богослужіння розділяються на особливі частини - звані колами. Існують добове, тижневе та річне коло богослужінь. Кожне з них має свої певні особливості, а саме богослужіння формується виходячи з поєднання усіх трьох кіл у конкретних день. За ними і визначаються тексти Святого Писання, що читаються під час служби.
Сьогодні, православні на Божественній літургії чули слова Христа про Любов, та “Золоте правило” як називають його часто навіть й невіруючі: “І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм”. Це принцип щасливого життя - як тимчасового, так і вічного. Ним ми можемо керуватися, і сміло оберати його в альтернативі. А очевидність користі його зрозуміла і тим людям, які далеко від Господа. То ж ми часто кажемо й іншим і самим собі, що чинимо саме так як каже Христос. Звичайно, поруч нас є люди, яких ми любим, та виявляємо їм усіляку увагу. Все, що ми вважаємо за можливе ми даємо їм, часом навіть не думаючи про те, коли і як ці особи можуть віддячитися нам за наше добро.
Проте, Господь, Який бачить людські серця попереджує: “Коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять”. Знаймо, що слова докору Божого лунають не лише до тих, конкретних людей, які чули його голос. Вони і нині не перестають викривати наші з вами гріхи та пристрасті. Поставмо себе на місце перед Христом: чи не відчуваємо ми докорів власного сумління, пригадуючи зі злобою людей, які вчинили щось, як нам здається, несправедливо проти нас. Чи не тримаємо ми у серці камінь ненависті та бажання помсти? Якщо так, то наше з вами самооправдовування не має ніяких під собою підстав.
Ми нічим не кращі за язичників та безбожників, які люблять тільки тих, хто і їх любить. Ми не змогли довести і перед самим собою, і перед іншими, що ми гідні називатися християнами. Ми носимо їх лише ім’я, а не характер та поведінку. Отож, памятаймо. Ми робимо, чи хоча б намагаємось читини добрі речі тільки тому, що знаємо, що цього хоче від нас Бог. А все інше, усі людські думки, усі наші думки не мають ніякого значення. Будьмо мудрими, вибираючи кого любити, і за що любити. А в усьому - шукаймо у Святому Писанні відповіді про Волю Господню.
Любімо найперше тих, перед ким ми маємо обов’язок любові - батьків, дітей, родічив та братів-християн. Але й не забуваймо молитися за людей, які мають вороже ставлення до нас, тому що так хоче Бог. Сьогодні Він дає нам можливість довести й нашу любов до Нього, через любов нас до Його творіння. Може й дійсно, в наших конфліктах винні не ми, але інші, може й дійсно, це вони повинні молити нас про прощення. Але, Господь сьогодні каже нам, щоб ми молилися і прощали, як і колись Він за нас молився, простив нас і взяв чужі гріхи з собою на Хрест. Він був невинний, але помер на Голгофі. За ворогів. Це і буде справжне християнство - несення хреста Господнього кожним з нас. І нехай же в цьому, допоможе нам Господь!
Прот.Євгеній Заплетнюк
