Чи кожен з нас - християнин?

Кожна віруюча людина, що хрещена в ім’я Святої Трійці, називає себе християнином. Апостол Павло, звертаючись до християн, говорить: “Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі” (2 Кор. 13, 5). Тобто, нам постійно треба себе випробовувати, аналізуючи своє життя, задатися запитанням: чи я дійсно християнин? Ви скажете, звісно, всі ми християни, адже, найперше хрещені, відвідуємо Церкву і молимось, іноді читаємо Святе Письмо і намагаємося робити добрі справи. Але книжники і фарисеї також пильно дотримувались приписів закону, однак Господь називає їх поріддям зміїним, пофарбованими гробами, що зовні мали гарний вигляд, а всередині повні всякої нечистоти. Зовні вони дотримувались заповідей, шануючи Бога, а серце їх, душевні почуття були далеко не Божі. “Устами своїми вони Мене шанують, а серце їх далеко від мене” - говорить про Святе Письмо і намагаємося робити добрі справи. Але книжники і фарисеї також пильно дотримувались приписів закону, однак Господь називає їх поріддям зміїним, пофарбованими гробами, що зовні мали гарний вигляд, а всередині повні всякої нечистоти. Зовні вони дотримувались заповідей, шануючи Бога, а серце їх, душевні почуття були далеко не Божі. “Устами своїми вони Мене шанують, а серце їх далеко від мене” - говорить про них Христос. Господь застерігає і нас, кожного віруючого, мовлячи: «Не кожен, хто каже до Мене Господи, Господи, увійде в Царство Боже». Тому то святий апостол і закликає християн усіх віків випробовувати себе, чи з зовнішніми ознаками християнства ми внутрішньо шануємо Господа? Чи належить наше серце Христу, тому хто віддав за нас своє життя, пролив Свою Кров.

У сьогоднішньому світі слово «християнин» стало настільки призвичаєним, звичним, що вимовляємо його автоматично, без належної пошани і рідко задумуємося над його значенням, над тим, що воно несе в собі. Насправді, в ньому дуже багато вміщується, бо християнин - це той, хто належить Христові. Християнин, це не той, хто просто ходить до Церкви, хоч йому і належить ходити до Церкви; християнин, це не той, хто молиться і регулярно читає Святе Письмо, хоч йому і належить це робити. Християнин — це той, хто найперше належить Христу внутрішніми почуттями. А “від надлишку серця і уста промовляють” - каже Святе Письмо. Ось про що ми маємо частіше міркувати, випробовувати себе в тому, чи належить моє серце Христові, чи слухаю я настанов Господа нашого Ісуса Христа, що промовляє до нас голосом нашої совісті та зі сторінок Святої Євангелії.

Називатись християнином - це велика честь і шана, а разом з честю це ще й велика відповідальність. Відповідальність бути тим, ким ми називаємося: гідними послідовниками Христа, Сина Божого, що відкупив нас від гріха і смерті великою ціною, пролив на Хресті Свою Кров. Він прикладом Свого життя показав, що Його послідовники мають бути світлом для світу, бо Він нас так полюбив, що віддав за нас Своє життя. Тому найперша риса правдивого християнства - це присутність любові: любові до Бога, до ближніх, любові до своїх ворогів. Власне, про це говориться в сьогоднішньому Євангельському уривку: “Коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить... Тож любіть Своїх ворогів... і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви - добрий бо він до невдячних і злих!” (Лук. 6:32-35).

Після різноманітних страждань Господа Ісуса Христа у дворі Каяфи, в приторії Пилата та в дворі Ірода, після важкого шляху, несення Хреста на Голгофу - наступила хвилина розп'яття. Хрест поставлений, знятий останній одяг і Розп'ятий вознесений на Хресті. Руки і ноги розпростерті на Хресному древі, чути жахливий стукіт молотка, кров струмками ллється на землю. Ісус Христос, Богочоловік смиренно підносить свій погляд до неба і вголос молиться. Про що ж молиться Христос? Про помсту ворогам? Про захист Свого діла? Про сили для терпіння? Ні! “Отче, - говорить Він, - прости їм: бо не знають що роблять ” (Лук. 23:24).

Римські вояки, розпинателі не знали, що роблять, вони були сліпою зброєю наказів свого прокуратора; юдейський народ, навчений грізними повеліннями своїх сліпих проводирів, не відав, що робить; сам синедріон при всій своїй розбещеності не знав, що посягає на життя істинного Месії. “Коли б бо пізнали були, -говорить апостол Павло, - то не розіп'яли б вони Господа слави”. (1 Кор. 2; 8). Стільки злочинів було скоєно в цьому неведенні і диявольській злобі, наруги, образи, терпіння заподіяно. І це все забуто Розп'ятим, тільки лине молитва з Хреста Агнця Божого, що приноситься за гріхи світу: “Отче прости їм”.