Смерть захоплює багатьох людей тоді, коли вони тільки що увірували, почали усвідомлювати свої гріхи і не встигли розкаятись у своїх вчинках. Однак Господь не залишає людей без надії. Православна Церква навчає молити Милосердного Бога за таких людей і творити від їхньої особи милостиню і приношення на літургію. Цими милостинями і приношеннями ніби закінчуються ті добрі вчинки, котрих померлі не встигли виконати при житті внаслідок наглої смерті. Молитва за померлих - це прояв безкорисливої любові, яка єднає всіх членів Церкви Христової. Господь Бог чує наші молитви і прощає гріхи померлих нашою вірою. Християнським і моральним обов'язком є хоча б короткою молитвою відплатити нашим батькам за те, що вони виростили нас і зберегли для нас віру православну.

Хробуст Андрій народився 15.12.1994 року. З народження Андрій має діагноз ДЦП. Хлопцю з трьох років робили операції на нижніх кінцівках, аби хоч якось допомогти йому ходити.
Андрій досі навчається в спеціалізованій школі — інтернат для дітей з вадами зору.
В 2009 році, батьки помітили, що у хлопця розвивається пухлина на куприку. Звернулись до житомирських лікарів, зробили операцію по видаленню пухлини. Після операції був встановлений діагноз — агресивний фіброматоз, Київським інститутом раку. Через два місяці пухлина знову дала рецедив. Лікарі перед наступною операцією призначили хіміотерапію, яка результатів не дала. Пухлина навпаки, замість зменшитись, вона збільшилась у декілька разів.

Андрійко Мізун нарешті справився з низькими аналізами та аплазією після попереднього блоку і готовий продовжувати хіміотерапію. Власне, на наступну п’ятницю – 4 липня – потрібен Топонекан (Гікамтін) 4 мг 2 упаковки. Всього Андрійкові заплановано шість блоків, два пройшли, за тиждень буде третій.
Дві упаковки – це 5068 гривень, а залишилось лише 378. Бракує ще 4690 гривень, щоб малюк зміг вчасно заступити на блок і продовжити лікування.
Після другого блоку малюк був надзвичайно важкий, мама каже, що шосту добу він просто не злазить з ліжка. Хоча, болі ніби пройшли, на ліжечку встає на ноги, але чи ходить – нагоди перевірити ще не було…
Спасибі всім, хто допомагає Андрійкові і віддає малюку свою кров. У Андрійка 2(-) і на хімії обов’язково будуть потрібні донори на тромбоконцентрат.

Юрчик Буйна – маленький пацієнт львівської хірургії. Зараз хлопчик може посміхатись, говорити, їсти самостійно, а на початку лютого, коли він повернувся додому після важкої операції, малюк не видавав ніяких реакцій, ніяких емоцій і до початку хімії йому навіть не давали ніяких прогнозів, більше того, вже те, що хімію змогли розпочати – було дивом.
Та Юрчик виявився впертим хлопчиком і дуже швидко відбив у хвороби свої позиції – він заново навчився рухатись, спілкуватись, сміятись і бавитись:) Звісно, що і парез, і дискоординація, і м’язова слабкість ще присутні, однак, Юрчик до початку лікування і Юрчик зараз – це два різних Юрчика:)
Зараз хлопчик проходить протокольне лікування – він один з тих малюків, для кого ми просили набір реактивів і саме він з вашою допомогою продовжив хіміотерапію Метотрексатом. Метотрексат – дуже важка хімія, яка покликана вбити пухлину, та паралельно вона отруює і здорові клітини. Так відбулось і в Юрчика – Метотрексат діє на ракові клітини, однак викликає сильну інтоксикацію в організмі хлопчика і щоб подолати її, малюку призначили Лейковорин.
Залишки лікарняного препарату Юрчику вводять сьогодні – на завтра Лейковорину вже нема, а він дуже і дуже потрібен. Юрчику бракує 10 флаконів вартістю 1001 гривня. Будь ласка, допоможіть оплатити препарат!

Дуже сумним виявився початок літа для нашого Ростика Білошапко. Хлопець повернувся в лікарню з рецидивом. Це стало важким ударом і для хлопця, і для батьків і для нас. Ростик тільки почав звикати до нормального життя і знову лікарняна палата і хімія.
В лікарні Ростик вже більше тижня, та інтенсивну хіміотерапію наразі ще не почали, бо у відділенні карантин. Ростика поклали в ізолятор, де наш хлопчик дуже сумує наодинці, і розпочали «легку» хімію, щоб хоч якось стримати хворобу.
З понеділка карантин закінчується і хлопець розпочинає протокол. Препарати основної хімії для Ростика, на щастя, є у відділенні. Однак, Віфенд, Філстим потрібно буде купувати.

У хірургії ЗУСДМЦ проходить лікування Полюга Лук’ян . У хлопчика пухлина м’яких тканин шиї – рабдоміосаркома. Власне, пухлина являла собою солідне утворення, та стараннями наших онкологів і хірургів це вже в минулому. Однак, ще не кінець лікування. Попереду у хлопчика хіміотерапія. Два блоки він мужньо пройшов, та за два тижня курс Топотекану, і препарат якраз закінчився у лікарні…
Лук’яну потрібно 2 упаковки вартістю 5066 гривень, щоб закінчити курс хіміотерапії. Купити препарат самостійно батьки не можуть. До того ж зараз хлопчик проходить променеву і переносить її досить важко, нічого не їсть і лікарям довелось перевести його на довенний Нутріфлекс, потрібно одну упаковку вартістю 1720 гривень. Разом – 6786 гривень.

Терміново потрібна допомога для Магурчак Василинки з гематології ЗУСДМЦ. Дівчинка проходить інтенсивну хіміотерапію і зараз бореться з грибковою інфекцією. Власне, курс Віфенду майже позаду – залишилось оплатити останній флакон. Ну, і сподіватись, що наступні блоки пройдуть легше. Однак, оскільки «грибок» дався взнаки вже, на жаль, є імовірність, що протигрибкові знадобляться і на наступних блоках…
Препарату на даний час у відділенні немає – батькам доводиться купувати його самостійно, що вони і зробили, 6 флаконів вартістю майже по 2000 гривень за один придбала родина, ще один зміг оплатити наш фонд, сьогодні потрібно оплатити останній флакончик вартістю 1920 гривень і коштів зовсім немає.

«Що зробили ви одному з менших цих, те Мені зробили…» Сучасних людей звинувачують у байдужості. Особливо молодь. Бог дав попрацювати кілька днів волонтером в Михайлівському. Тоді, коли здавалося, що все вже скінчилося, бійців, медиків, волонтерів треба було влаштувати на відпочинок, дати можливість прийняти душ, нагодувати, відправити додому. Дівчата в інфо-центрі, на кухні, на інших роботах по 10-12 годин на холоді «забезпечували тил»: здійснювали і приймали дзвінки, відповідали на питання, займалися організацією, іноді не маючи часу піти пообідати або просто попити чаю. Вони плакали над сюжетами про загиблих, які постійно транслювали по телевізору, не хотіли «світитися» на камери і на питання журналістів «Чому ви тут?» відповідали «А де ми мали бути? Ми не могли сидіти вдома, коли наших чоловіків вбивають». Не за гроші, не за славу, не за владу. Кращої нагороди не треба, ніж почути: «Дівчата, ви такі молодці, що мерзнете тут і допомагаєте» - від простих людей. «Ми недаремно за вас воюємо» - від самооборонців. Люди приносили з кухні каву, чай, гарячу їжу, воїни-афганці залишили шоколадку, хлопці з охорони попереджали занадто нервових відвідувачів «Не ображайте наших дівчат». Постійно телефонували і приходили люди з питанням: «Чим вам допомогти? Що привезти?» Не бізнесмени, не магнати, прості кияни. Постійно записувалися бажаючи прийняти до себе в дім потерпілих або просто втомлених людей. Запитували: «Я кілька днів тому дала свої контакти, чому ви нікого не прислали?» На «Дякуємо Вам» відповідали «Це ми вам дякуємо».

Дороги отці, брати і сестри!
Всі ви знаєте про трагічні події, що нині відбуваються в Україні. Повстання відбуваються в різних місцях, але найбільш жорстке протистояння відбувається в Києві. Сотні наших братів і сестер потерпіли від злочинних дій влади – були важко поранені. Наші героїчні медики роблять все можливе, щоб вирятувати їм життя.
Але, як нам повідомляють, у лікарнях Києва вже катастрофічно не вистачає крові для переливання та операцій. Враховуючи той факт, що сьогодні почалася евакуація поранених у лікарні Західної України, очікується нехватка крові й тут.
Тому я закликаю кожного, хто має можливість і здоров’я, прийти в місцеві пункти переливання крові та безоплатно здати кров для поранених.

На жаль, доводиться констатувати, що наша планета - кругла. Більше того - вона летить в безповітряному просторі, ніким не підтримувана.
Адже колись люди щиро вірили, що наша Земля - ​​плоска, що вона - такий собі плоский товстий млинець. І спочиває цей млинець на спинах трьох китів.
Все просто і зрозуміло - і для тих, у кого в голові мільйон «кульок», і у кого - всього одна. Ах, повернути б нам цю давню віру предків! Навіщо? А ось навіщо.
Наше життя у переважної більшості людей проходить на площині з видимими границями: площині мегаполісу, міста, селища, села. Дуже не багато хто так часто здійснюють міжконтинентальні перельоти, щоб бути на всі 100 впевнені, що матінка-Земля кругла, як кавун.

Продавець одного невеликого магазину прикріпив біля входу оголошення «Продаються кошенята». Цей напис, природно, привернув увагу місцевих дітлахів і через лічені хвилини до магазину увійшов хлопчик. Привітавши продавця, він несміливо запитав про ціну кошенят.
- Від 300 до 500 гривень, - відповів продавець. Зітхнувши, дитина полізла в кишеню, дістала гаманець і порахувала дрібні гроші.
- У мене тільки 20 гривень зараз, - сумно сказав він. - Будь ласка, можна мені хоча б поглянути на них, - з надією попросив він продавця.
Продавець посміхнувся і вийняв кошенят з великого короба.
Опинившись на волі, кошенята занявкали і кинулися бігти.
Тільки один з них, чомусь явно від усіх відставав. І якось дивно підтягував задню лапку.