Християнство було поширене у княжій Русі вже у першій половині X сторіччя, за князя Ігоря. Він теж ходив походами на Візантію, а після другого походу, 944 року, підписав з греками мирний договір. Ця угода важлива не тільки як доказ сили Київської держави, з якою мусила рахуватися могутня Візантійська імперія, але і як документальне підтвердження того, що серед найближчого оточення та воїнів Ігоря було чимало християн. У тексті договору християни ставляться нарівні з язичниками. Князь і язичники присягали на вірність договору на священному Перуновому пагорбі в Києві, склавши "зброю свою, і щити, і золото", – розповідає літописець. "А християн руських приводили до присяги у церкві святого Іллі, що над Ручаєм; це була соборна церква, бо багато з варягів були християнами".
Сам князь Ігор не став християнином. Літописець виразно зазначає, що він присягав договору за язичницьким звичаєм, але його зауваження про те, що "багато варягів були християнами", свідчить, що Христова віра мала в тодішній Київській державі статус релігії, рівноправної з традиційним язичництвом.
ЗАКОН БОЖИЙ
Сам князь Ігор не став християнином. Літописець виразно зазначає, що він присягав договору за язичницьким звичаєм, але його зауваження про те, що "багато варягів були християнами", свідчить, що Христова віра мала в тодішній Київській державі статус релігії, рівноправної з традиційним язичництвом.
ЗАКОН БОЖИЙ
