Де перебуває душа одразу після розлучення з тілом? Що ж означають 3-й, 9-й, 40-й дні? У який же час, день душа проходить повітряні митарства і коли, після розлучення з тілом, здійснюється особистий суд?

Не слід забороняти жінці під час місячних заходити у храм, бо не можна звинувачувати її за те, що дане від природи, і від чого жінка страждає проти своєї волі. Адже ми знаємо, що жінка, яка страждала кровотечею, підійшла ззаду до Господа і доторкнулася до краю одягу Його, і негайно недуга її залишила (від Луки 8:47). Чому ж, якщо вона з кровотечею могла торкнутися одягу Господа і отримати зцілення, а жінка під час місячних не може увійти до церкви Господньої? Не можна в такий час і забороняти жінці приймати Таїнство Святого Причастя. Якщо вона не наважиться прийняти його з великого пошанування – це похвально, але, прийнявши його, вона не вчинить гріха. І місячні у жінок не грішні, бо походять від їхньої природи. Залишіть жінок власному розумінню, і якщо вони під час місячних не зважаться підходити до Таїнства Тіла і Крові Господніх, варто їх похвалити за благочестя. Якщо ж вони захочуть прийняти це Таїнство – не слід, як ми сказали, їм у цьому перешкоджати.

Святий Дух невпинно повіває чудовим запахом - приємним, солодким і незрозумілим для людського роду. Але хто пізнав цю втіху Духа та Його насолоди, крім тих, що удостоїлись аби Він вселився в них? Святий Дух вселяється в душі, які каються не інакше, як після багатьох трудів. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не здобуваються інакше, як тільки з великим трудом. Шукаючи того Духа, святі знайшли Його, і Він є правдивою многоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Присутність Духа засвідчує й інша притча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає те, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випробовують спокуси, як тих, що отримали Святого Духа...

Діяльність, спрямована за Євангелієм, поступово звільняє людину від пристрастей. Перестає вона захоплюватися і спокушатися, в лагідному улаштуванні її, що не обурюється ні гнівом, ні пожадливістю, являється панування розуму, відновленого у владі Божественною благодаттю.
Покірність розуму Богу - причина покірності серця розуму. Коли розум підкориться Богу, тоді серце підкоряється розуму. У цьому полягає лагідність. Що таке - лагідність? Лагідність - смиренна відданість Богові, поєднана з вірою, осіненна Божественною благодаттю: "Бо цар уповає на Гос­пода і милістю Всевишнього не захитається" (Пс. 20:8). Не ухиляється цар - розум від правосуддя і розсудливості, як ухилявся він, бувши в поневоленні у пристрастей; не захоплюється він ні гнівом, ні хворобливими пристрастями, вираженнями недужої гріхом любові; не захоплюється ні лестощами марнославства, ні навіюваннями зарозумілості й гордості; не слабшає він під ударами печалі і смутку. Цілком перебуває він у вченні Євангелія і згідно цьому вченню управляє собою. Від правильного погляду на себе, від правильної дії в собі самому він отримує правильний погляд на людство, починає правильно діяти щодо людства".

Серед предметів неосяжного світу бачу себе, людину? Хто я? Звідки і для чого з'явився на землі? Яка взагалі мета мого існування? Яка причина і мета мого земного життя, цієї подорожі, короткої в порівнянні з вічністю, довгої і важкої у відношенні до самого себе? Приходжу до буття несвідомо, без будь-якої згоди з мого боку; іду з цього життя проти моєї волі, у час невідомий і непередбачений. Приходжу і відходжу як невільник. Більше того, приходжу і відходжу як творіння. Живу на землі, не знаючи майбутнього. Мені не відомо, що станеться зі мною через день, через кілька хвилин. Постійно зустрічаюся з несподіваним, постійно перебуваю під впливом обставин, які підкорюють мене собі. Лише звичка, лише життя у несвідомості примиряє з таким дивним станом, який не можна не помітити. Що робиться зі мною, коли я, пробувши на землі короткий час, зникаю з її обличчя. Зникаю у невідомість, як і кожна людина. Спосіб відходу мого із земного життя страшний: він називається смерть. З поняттям про смерть поєднане поняття про кінець існування, але в мені живе невільне, природне переконання, що я - безсмертний. Відчуваю себе безсмертним: постійно дію за цим почуттям. Ті, які помирають при свідомості, говорять і діють так, як ті, які відходять і переселяються, а зовсім не як ті, які знищуються. Людина - таємниця для себе самої...

Усе життя нехай буде часом молитви. Однак треба перепочивати, роблячи перерви, отож буде слушно узгоджувати молитву з тим часом, який їй відводили святі нам для прикладу. Так, великий Давид мовив: Опівніч вставав я прославляти Тебе за закони правди Твоєї (Пс. 118,62). А ось бачимо і його послідовників Павла та Силу, що опівночі хвалили Бога у в'язниці (Дії. 16, 25). Потім той самий пророк мовить: Увечері, і вранці, і опівдні буду оповідати і звіщати (Пс. 54, 18). Але й о третій годині відбулося зіслання Святого Духа, про що знаєш із Діянь (2,15). Дев'ята година нагадує страсті Господні заради життя нашого. Але позаяк Давид казав: Семикратно кожного дня я прославляю Тебе за суди правди Твоєї (Пс. 118:164).

Святитель Василій Великий

Пияцтво - це демон, якого добровільно запрошують і задля насолод пригрівають в душі. Воно - мати зла, ворог доброчесности. Мужнього воно перетворює на боягуза, скромного робить розпусним, нищить праведність і відбирає розум. Як вода гасить вогонь, так і надмір вина притуплює розумові здібності.
Я вагався чи розпочинати розмову проти пияцтва, але не тому, що воно є незначним злом або варте замовчування, а тому, що викривальна проповідь може не принести жодної користі. Судіть самі: свідомість п'яного потьмарена, а той, хто до нього промовлятиме, говоритиме, неначе до глухого. Отож, до кого звертатися? Той, хто потребує напоумлення, не чує моїх слів, а розсудливий і тверезий не має потреби те слухати, бо він вільний від цієї пристрасти.

Молитва має два види: перший — славослов'я зі сми­ренням, а другий — прохання. Тому, молячись, не одразу розпочинай з прохання, бо тоді сам своєю волею даєш усім знати, що молишся Богові, змушений потребою. Тому, починаючи молитву, полиши себе самого, дружину, дітей, зем­лю, омини небо й залиш усіляке видиме й невидиме сотворіння й почни зі славослов'я Творця всього сущого: і коли прославлятимеш Його, не блукай розумом туди й сюди, не сплітай байок, як поганин, а вибирай слова зі Святих Писань і кажи: «Благословлю Тебе, Господи, довготерпеливого й незлобивого. Тому, Господи, Ти мовчиш і терпиш нас, аби ми прославили Тебе, що твориш спасіння роду нашого». Закінчивши ж славо­слів'я, що його ти за мірою своїх сил запозичив із писань, і заславши хвалу Богові, почни смиренномудро: «Не гід­ний я, Господи, говорити перед Тобою, бо дуже грішний, понад усіх грішників грішний я». Так молися зі страхом і смиренно. Коли ж здійсниш ці дві частини славослів'я і смирення, тоді вже проси, що маєш просити, тобто не багатства, не слави земної, не здоров'я тілесного, бо Він сам знає, що для кожного корисне, але, як звелено тобі, проси Царства Божого. Цар наш преславний і обурюється, коли хтось попросить у Нього чогось дріб'язкового, недостойного. Тому молитвою своєю не наведи на себе обурення, а проси для себе того, що достойне Царя Бога.

Чому ж Господь відмовив у проханні святим апостолам Якову, Іоану та їхній матері? Вони ж просили благого — місця в Царстві Христа Спасителя: Скажи, щоб оці два сини мої сіли в Твоєму Царстві — один праворуч, другий ліворуч Тебе (Мт. 20, 21). Хіба за це не можна молитися? Адже й заповідь є: шукайте перше Царство Боже; й усіх нас свята Церква вчить молитися: не відійми від нас, Господи, Небесне Твоє Царство. Чому ж Господь їм відмовив? Вони ж опісля таки одержали Царство й прославилися? Річ у тім, що вони самі привласнювали собі Царство, й не просто Царство, а найпочесніше місце в ньому. Але не можна привласнювати не тільки певний ступінь слави в Царстві, а й саме Царство, бо цей дар залежить тільки від волі Небесного Отця, котрої нам не можна знати, навіть якщо точно виконаємо всі умови. Не моє це давати, — каже Господь, — лише — кому мій Отець приготував. Оце ж нам наука із сьогоднішнього Євангелія: не присвоювати собі Царства, а, всіма силами трудячись задля його одержання, саме одержання передати Божій волі, очікувати його, як милости нашого Небесного Отця; трудитися й очікувати, без домагань, кажучи собі: ми нік¬чемні слуги, хоч би і зробили все, що звелено.

Наша ціль на землі - це перебування в Царстві Божому, тоді в нас ввійде добра стурбованість. Ця стурбованість рано чи пізно перенесе нашу душу в область духовну, де душа знайде в достатку кисень, оживе і високо злетить. Бог наділив людину розумом не для того, щоб вона думала, як знайти самий швидкий спосіб переміщення з однієї точки світу в іншу, а щоб вона перш за все думала про головне: як досягнути кінцевої цілі — прийти до Бога, досягнути істинної країни, раю. Як тільки в людині виникає добра стурбованість, вона починає слідкувати за тим, чого їй не вистачає, як це можна досягнути і отримує духовну користь.