Чи є в наш час істинні християни?

Є вони, багато їх. Якби їх не було, померкло б ясне сонце. Бо хіба така дорогоцінна лампада освітлювала б звіринець?

Багато паперу знадобилося б мені, щоб описати мої зустрічі із правдивими християнами, і тобі довго довелося б читати про них і втішати свою душу. А поки випробуй себе на цьому прикладі.

Минулого літа ми були в Мачві. Поки стояли на маленькій станції, чекаючи поїзда, я спостерігав за однією старшою селянкою. Її в’яле обличчя світився дивовижним таємничим світлом, яке часто можна бачити на обличчях духовних людей. Я запитав її: “Кого очікуєш, сестро?”. “Того, кого Господь пошле мені”, — відповіла вона. З подальшої розмови ми дізналися, що щодня вона приходить на станцію й чекає, чи не з’явиться якийсь бідний прочанин, що потребує нічлігу й шматка хліба. І, якщо такий трапиться, вона радісно приймає його у своєму домі, як посланого Богом. Ще ми дізналися, що читає вона Святе Письмо, постить, ходить до церкви й дотримується всіх Божих заповідей. А сусіди її сказали нам, що це свята жінка.

Я хотів похвалити її євангельську гостинність, але вона зупинила мене словами: “Хіба ми самі не гості Його все наше життя, кожен його день?”. І сльози заблищали на її очах. О милостива й солодка душа народу! Мій молодий друже, якщо назвешся вчителем народу, часто можеш виявитися осоромленим, але якщо назвешся учнем народу, ніколи не осоромишся.

Хай осяє тебе свята милість Божа!