Святий Григорій чудотворець, єпископ Неокесарійський. У цей великий день ми бачимо великі знамення: царі, знявши корони, поклоняються з віншуваннями Царю, Який з неба зійшов і, Який від праведних царів (за плотю) походить і зробився немовлям, Який найвеличніші тайни знає і в материнських обіймах зігрівається.

Багато молитов узяла свята Церква від святих отців і подвижників благочестя. Але найважливішою з них є та молитва, яку залишив Церкві її Божественний Засновник Господь наш Ісус Христос, чому вона й називається молитвою Господньою.
Ця молитва читається так: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь» (Мф. 6, 9—13).
Коротка ця молитва. Та «наскільки вона стисла в словах, настільки ж вона обширна змістом» — говорить учитель древньої Церкви Тертулліан. Адже вона охоплює все вчення Господа і на пам’ять приводить усі Його уроки та навчання, тому вона воістину є скорочення всього Євангелія».
«Будемо ж, улюблені брати, молитися так, як навчив нас Учитель-Бог! — закликає священномученик Кипріан, єпископ Карфагенський. Яке ж бо благання може бути правдивішим у Отця, як не те, що висловлене устами Сина, Який є істина?».

Кожен, хто вірує, повинен бути світильником для світу і сіллю. А якщо ти самому собі не світиш, не запобігаєш власній гнилості, то з чого нам знати, що ти є християнин? Чи по тому, що ти занурювався в священні води? Але це може привести тебе до кари. Велич почесті для тих, хто не бажає жити, відповідно до цієї почесті збільшує кару. Що таке гнів? Навіть лев і єхидна не можуть терзати нутрощів з такою жорстокістю, як гнів невпинно терзає залізними кігтями. Він не тільки шкодить тілу, але розладнює саме здоров’я душі, поїдаючи, мучачи, роздроблюючи всю її силу і роблячи її ні на що не здатною.

Апостол Павло каже, що жінка спасеться "дітонародженням, якщо пробуватиме у вірі й любові, та в посвяті з розвагою" (1 Тим. 2.15). Він говорить про виховання, про те, що батьки, коли добре виховуватимуть своїх дітей, зможуть отримати від них плоди доброчинності, їхня нагорода за це буде значною. Адже вони виховають воїнів для Христа. Чи спасеться, приміром, мати, якщо сама вона є безчесною? Чи отримає вона користь із виховання? Така жінка виховає своїх дітей подібними до себе. Апостол Павло говорить не про кожну матір, а про доброчинну. Лише така жінка отримає велику винагороду. Слухайте, батьки, за виховання дітей ви не залишитесь без нагороди!

Ти боротьбою доброю боровся, первомученику Христовий і Апостоле..." (Тропар празника).
Пам'ять першомученика Стефана - 9 січня (нов. ст.).

Багато вам докоряють з приводу частого причащання. Не бентежтеся. Придивляться – і припинять. І всім варто було б так чинити; але це не ввійшло у нас в звичай. На Сході християни часто причащаються, не тільки в великі пости, але й поза ними. Спочатку в церкві Христовій за кожною Літургією всі причащалися. Ще в час св. Василя Великого, одна пані запитувала його, чи можна часто причащатися, і як часто? Він відповів, що не тільки можна, але й треба; а на те, як часто, сказав: ми причащаємося чотири рази на тиждень - в середу, п’ятницю, суботу та неділю.

При читанні Євангелія не шукай насолоди, не шукай захоплень, не шукай блискучих думок: намагайся побачити непогрішиму святу істину. Не вдовольняйся лише безплідним читанням Євангелія; намагайся дотримуватись його заповіді, читай його ділами. Це - книга життя, і її треба читати життям. Не думай, що без причини найсвятіша з книг, Чотириєвангеліє, починається Євангелієм від Матфея, а закінчується Євангелієм від Іоана. Матфей навчає більше, як виконувати волю Божу, і його настанови особливо личать початківцям на шляху Божому; Іоан викладає образ з’єднання Бога з людиною, оновленою заповідями, що є доступним лише тим, хто досяг успіху на шляху Божому.

19 січня Православна Церква святкує Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Хрещення Господнє ще називають Богоявленням. Подаємо вашій увазі повчання святих отців і вчителів Церкви про це велике свято.

Від мирських людей дуже часто доводиться чути: в світі яке спасіння – лише суєта... навколо спокуси, на кожному кроці спокуса. Монастир – інша справа. Там - спокій: ніяких печалей, ні тривог, ні турбот.
Через це буває, що люди запальної вдачі, які легко захоплюються всякими поривами, при першому ж розчаруванні мирським життям нерідко бувають готові відразу ж покинути світ і йти в монастир, приймаючи, здебільшого, випадкові пориви за якесь особливе покликання Боже. Але давно вже відомо, що "там добре, де нас нема".

Християнське життя є ревністю і силою перебувати в спілкуванні з Богом діяльно, за вірою в Господа нашого Ісуса Христа, при допомозі благодаті Божої, виконанням святої волі Його, на славу Пресвятого імені Його. Суть життя християнського полягає в Богоспілкуванні з Христом Ісусом, - в Богоспілкуванні, спочатку зазвичай таємному не тільки для інших, але і для себе. Видимим ж, або відчутним всередині нас, свідоцтвом про нього є жар діяльної ревності, винятково в християнському Богодогоджуванні, з цілковитою самовіддачою і ненавистю до всього протилежного.

Ви знаєте, брати і сестри, що наближається Великий піст, уже розпочалась духовна і розумова підготовка до нього. Вона розпочалася через читання в недільні дні Євангелій, які наводять нас на думки про покаяння, настрій, що відповідає цьому посту. Ці читання внутрішньо готують нас до того, щоб наш піст був не тільки зовнішнім, тілесним, але, найголовніше, внутрішнім, духовним.

Про життя преподобного Анастасія Синаїта не збереглося багато відомостей, а ті, які є, не досить повні. Народився він близько 640 року на острові Кіпр у місті Амафунт, де й жив досить довго і, ймовірно, почав свій чернечий шлях. Святитель Димитрій Ростовський пише, що «святий Анастасій був вихований ще з самої своєї юності у великому благочесті, що видно з таких ним самим сказаних слів: “Ті, що бачили Христа в тілі вважали Його за пророка; але ми, хоч і не споглядали Його тілесними очима, проте з ранніх років, будучи ще дітьми й отроками, завжди визнавали Його за Бога, всесильного Владику, Творця віків і навчилися сповідувати Його як сяйво слави Отчої”».
Пам'ять - 3 травня (за нов. стилем).