Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Проповідь у 23-ту неділю після П’ятидесятниці
    Неділя 23-тя після П’ятидесятниці. Зцілення гадаринського…
  • Про святкування Хелловіну
    Більшість бравих шанувальників цього «не святого свята» навіть не…
  • УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ
    Історія Успіння Божої Матері Тропар, величання, кондак свята Успіння…
  • Біблія українською для твого Android-смарфону
    Завантажуй додаток Біблія на Google Play :) Мова: українська …
  • АллатРа - обережно! секта!
    Протягом останніх років в Україні виникла і почала поширювати свою…
  • Популярне
  • Про святкування Хелловіну
    Більшість бравих шанувальників цього «не святого свята» навіть не…
  • Проповідь у 23-ту неділю після П’ятидесятниці
    Неділя 23-тя після П’ятидесятниці. Зцілення гадаринського…
  • Опитування
    Ти святкуєш 8 липня православний День закоханих?
    так
    ні
    святкую день Валентина
    а що це за свято?
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Листопад 2018    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Листопад 2018 (1)
    Жовтень 2018 (1)
    Серпень 2018 (1)
    Липень 2018 (3)
    Червень 2018 (1)
    Травень 2018 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Анастасій Синаїт про гріх осудження

    Анастасій Синаїт про гріх осудженняПам'ять - 3 травня (за нов. стилем).

    Про життя преподобного Анастасія Синаїта не збереглося багато відомостей, а ті, які є, не досить повні. Народився він близько 640 року на острові Кіпр у місті Амафунт, де й жив досить довго і, ймовірно, почав свій чернечий шлях. Святитель Димитрій Ростовський пише, що «святий Анастасій був вихований ще з самої своєї юності у великому благочесті, що видно з таких ним самим сказаних слів: “Ті, що бачили Христа в тілі вважали Його за пророка; але ми, хоч і не споглядали Його тілесними очима, проте з ранніх років, будучи ще дітьми й отроками, завжди визнавали Його за Бога, всесильного Владику, Творця віків і навчилися сповідувати Його як сяйво слави Отчої”».

    Преподобний Анастасій отримав чудову богословсько-філософську освіту, став ченцем Синайської обителі, де перебував під духовним керівництвом преподобного Іоана Ліствичника, який був на той час там настоятелем. За давнім переказом, після святого Іоана Ліствичника і брата його Георгія святий Анастасій був ігуменом монастиря великомучениці Катерини на Синаї.

    VII століття, у якому жив і працював преподобний Анастасій Синаїт, було віком, в першу чергу, догматичних суперечок, і в них преподобний Анастасій брав безпосередню участь. Він почав великі місіонерські подорожі Єгиптом, Палестиною, Аравією, можливо Сирією, де своєю проповіддю активно боровся з монофізитами, монофелітами, северіанами, феодосіанами та іншими єретиками, в тому числі і з мусульманами, які щойно з’явилися тоді, щодо яких преподобний робив у своїх працях замітки про те, як розмовляти з ними.

    Преподобний Анастасій Синаїт все своє тривале життя провів у молитвах і подвижницьких працях, у якому ж році він відійшов до Господа, точно визначити неможливо - близько 686 чи 700 року або навіть на початку VIII сторіччя. Достеменно відомо лише те, що він пережив перемогу Православ’я над єрессю монофелітства (її прихильники були засуджені на VI Вселенському Соборі 680-681 р.).

    Збереглася велика кількість творів преподобного Анастасія Синаїта. У них він, насамперед, закликає нас бути дуже уважними до своїх слів і помислів, особливо під час церковної служби. Він просить християн промовляти слова молитви від чистого серця, не тримаючи в ньому ні на кого образи, інакше весь сенс молитви зникає.

    «Що може бути гіршим за те жахливе падіння, коли ми не лише обманюємо Христа в страшний час святих зборів, але й тримаємо в пам’яті злобу проти братів своїх, хоча в молитві промовляємо: і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим?».

    Він неодноразово запитує: «Що робиш, людино?», змушуючи людину в такий спосіб заглянути всередину себе, ясно побачити там свої гріхи, щоб почати їх негайно виправляти.

    Викриваючи тяжкий гріх пам’яті злоби, преподобний пише: «Пам’ятаєш злобу проти брата свого, загострюєш для нього меч, готуєш проти нього хитрощі, носиш лукаве жало в серці своєму і при цьому закликаєш до Бога: прости мені провини, як і я прощаю винуватцеві моєму. У церкву Божу ти прийшов заради молитви чи лукавства? Знайти благодать чи гнів Божий викликати на себе? Отримати відпущення гріхів чи ще більше їх помножити? Взяти з собою спасіння чи покарання?».

    Правильно зробити вибір важко, але людина тому й наділена розумом, що може сама визначити своє майбутнє. І преподобний Анастасій допомагає нам у цьому, наводячи приголомшливе протиставлення: «Що робиш, людино? В той самий момент, коли ангели служать, шістьома крильми закриваючи таємну Трапезу, коли херувими предстоять і оспівують світлим голосом трисвяту пісню, а серафими схилилися в благоговінні, коли архієрей просить милості за тебе і всі йому співслужать зі страхом і трепетом, коли заколюється Агнець Божий і Святий Дух сходить з неба, коли ангели невидимо обходять весь народ, відзначаючи й заносячи у свій список душі вірних, ти, знехтувавши всім цим, не тріпочеш, але поцілунком Юди цілуєш брата, приховуючи в своєму серці смертоносне зміїне жало - давню злобливу пам’ять проти свого брата.

    І негайно піде за такою поведінкою кара: «Те, що ти говориш, свідчить проти тебе самого: якщо я прощаю, то й мені прости; якщо я співчуваю, то й мені співчувай; якщо я зберігаю злу пам’ять стосовно мого ближнього, то і Ти роби із мною так само; якщо я гніваюся, і Ти гнівайся; якою мірою міряю, такий і Ти мені відміряй; якщо я прощаю тільки на словах, то й помилуваний буду так само».

    Але Бог завжди дає людині шанс виправитися - шляхом покаяння, добрих справ, святого причастя. Однак у той же час необхідно пам’ятати, що навіть священик не в змозі проникнути в чужі думки і в такий спосіб визначити, хто гідний на цей момент причащастя святих таїн, а хто ні. Тому людина повинна сама судити себе, свої вчинки дуже строго, адже кожному страшно почути звернені до нього слова: «…Не торкайся до Мене, відійди від Мене той, хто чинить беззаконня і пам’ятає зло. Відійди подалі той, хто не простив братові своєму, піди і принеси йому дар [свого прощення], - тільки тоді ти удостоїшся прийняття святих дарів».

    Преподобний Анастасій з любові та співчуття вказує нам засіб, за допомогою якого можна уникнути цієї долі: «Звернися до Господа: Владико! Я знаю, що маю безліч гріхів і провин, але за заповіддю Твоєю я простив моїм братам, щоб і мені удостоїтися Твого прощення». І тоді поперед нас обов’язково чекатиме нагорода: «Отже, простімо братам нашим, скиньмо з себе будь-яку злість і лукавство, бажаючи прожити достойно того звання, у яке ми покликані (порівн.: Еф. 4:1). Не кажи: я багато вже простив братові моєму, а він знову згрішив проти мене, - адже те ж саме і ти почуєш від Владики… Улюблений, благаю, не кажи так. Бо скільки відпустиш братові своєму, стільки і ще більше відпустить тобі Владика».

    Здавалося б, чи можливо після такого докладного опису продовжувати грішити? Але пам’ять зла - тяжкий гріх, позбутися якого надзвичайно складно. «Тому благаю вас, брати, уникнімо цього лукавого і непростимого гріха. Якщо ж хочеш дізнатися, що пітьма пам’яті зла гірша за будь-який інший гріх, то послухай: кожний гріх чиниться в короткий час і швидко припиняється… Пам’ять зла ж безперестанно зберігає палаючу пристрасть. Одержимий цією пристрастю - встає чи лягає, молиться чи подорожує - безперестанно носить жало в серці. Той, хто поневолив себе цій пристрасті, не може ні зазнати благодаті Божої, ні удостоїтися відпущення гріхів. Там, де проросло пам’ятозлобіє, ніщо не приносить користі: ні піст, ні молитва, ні сльози, ні сповідання, ні моління, ні дівоцтво, ні милостиня, ні будь-що інше добре - все руйнується пам’ятозлобієм проти брата».

    Цей гріх був також детально описаний і в преподобного Іоана Ліствичника (під чиїм духовним керівництвом і перебував преподобний Анастасій): «Пам’ятозлобіє є сповненням гніву, зберіганням гріхів, ненавистю до правди, згубою чеснот, іржею душі, черв’яком розуму, посоромленням молитви, припиненням моління, відчуженням любові, цвяхом, встромленим в душу, неприємним почуттям, що з втіхою улюблене у смутку, гріхом безперестанним, неустанним переступом закону, злістю повсякчасною…Пам’ятозлобний безмовник є аспидом, що ховається в норі, що носить у собі смертоносну отруту. Спогад страждань Ісусових зцілить пам’ять зла, що дуже осоромлюється Його незлобливістю…Дехто взяв на себе працю і подвиги, щоб отримати прощення; але людина, котра не пам’ятає зла, випередила їх. Простіть мало, і простять вам багато. Непамятання зла є знаком щирого покаяння; а хто має в серці пам’ять зла і думає, що він чинить покаяння, той подібний до людини, якій уві сні здається, що вона біжить».

    Пам’ятозлобіє може глибоко пустити корінь і душу людини, тим самим народжуючи в ній і такі гріхи, як осуд і лихослів’я. Про цьому преподобний Іоан Ліствичник і преподобний Анастасій Синаїт теж пишуть подібно.

    Преподобний Анастасій Синаїт:

    «Я кажу тобі: відпусти, і тобі відпуститься, прости, і ти будеш прощений (порівн.: Лк. 6:37), – ось один короткий шлях до спасіння. Запропоную тобі і другий: Не судіть, сказано, і не будете осуджені (там же). Ось шлях без посту, пильнування і праці».

    Преподобний Іоан Ліствичник:

    «Ніколи не соромся того, хто перед тобою злословить ближнього, а краще скажи йому: “Припини, брате, я щодня падаю в люті гріхи і як можу його осуджувати?” Ти зробиш у такий спосіб два добра, і одним пластирем зцілиш і себе, і ближнього. Це один з найкоротших шляхів до отримання прощення гріхів, тобто щоб нікого не осуджувати»

    Преподобний Анастасій Синаїт:

    «Тому той, хто судить свого брата раніше від другого пришестя Христового, є антихристом, бо привласнює собі достоїнство Христа».

    Преподобний Іоан Ліствичник:

    «Судити – означає безсоромно викрадати сан Божий».

    Осуджувати людину не можна ще й тому, що неможливо передбачати майбутнє. Звідки ми знаємо, «які будуть його останні вчинки»?

    Преподобний Анастасій Синаїт:

    «Той самий розбійник, розп’ятий разом з Христом, був злочинцем і вбивцею, а Юда - апостолом і учнем Ісуса, одним з найближчих учнів. Але за малий відрізок часу сталася зміна: розбійник відбув у Царство Небесне, а найближчий учень - на погибель… Багато хто, що не раз згрішили явно, таємно гаряче покаялися, а ми бачимо, як вони грішать, але не знаємо нічого про їх покаяння й навернення. Буває, що ми грішників судимо, а Бог вже їх виправдав».

    Преподобний Іоан Ліствичник:

    «Будеш остерігатися осуджувати тих, хто грішить, якщо завжди будеш пам’ятати, що Юда був у соборі учнів Христових, а розбійник в числі вбивць; але в одну мить сталася з ними дивовижна зміна…Суд Божий невідомий людям. Хтось явно впадав у великі гріхи, але більші чесноти чинив тайкома; і ті, хто любив осміювати їх, обманулися, ганяючись за димом і не бачачи сонця».

    Необхідно завжди стежити за собою в тому розумінні, щоб не осудити ближнього свого, і тим більше важливо очиститись від цього гріха безпосередньо перед святим причастям. Вдвічі ж серйозніше і уважніше слід ставитися до тих думок, які доводиться чути іноді про служителів Церкви. «Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець» (1 Кор. 4:5). Особливо ж не суди священика Божого через таємні і неявні чутки, які ти почув про нього… але з вірою, діяльним покаянням і чистою совістю приступай до Божественних таїн і сподобишся всілякого освячення. Адже якби той, що приносить безкровну Жертву був би навіть ангелом Божим, а ти приступив недостойно, то і ангел не очистив би тебе від гріхів».

    І в якості яскравого прикладу преподобний Анастасій Синаїт наводить розповідь про ченця, котрий провів «своє життя в недбальстві й безпечністю», а відійшов до Христа «зі всякою радістю й безтурботністю». І ось чому. Коли він помирав, то близькі його звернулися до нього зі справедливим запитанням: «Повір, брате, що ми, зізнаємося, бачили, як ти прожив своє життя в безпечності та недбальстві, і не розуміємо: звідки в тебе така безтурботність у цей час?». І відповів він їм: «Воістину, чесні отці, я провів своє життя у недбальстві, і нині, у цей час, ангели Божі принесли рукописання моїх гріхів. Зачитавши гріхи, які я вчинив після того, як зрікся світу, вони сказали мені: чи визнаєш ти все це? Я відповів: так, саме так все і було; але, однак, після того як я зрікся світу і зробився ченцем, я нікого з людей не осудив і не пам’ятав зла. Благаю, щоб і на мені збереглося слово Христове, бо Він сказав: Не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено (Лк. 6:37). Ледь промовив я все це, враз роздерлося рукописання моїх гріхів». І як лиш брат той розповів про все отцям, в мирі віддав Господові свій дух, не позбавивши тих, що були коло нього духовної користі й настанови.

    Отже, преподобний Анастасий пропонує нам єдино можливий вихід з подібної ситуації, а саме – щире покаяння. Пам’ятозлобіє та осуд – тяжкі гріхи, але і від них можна позбутися гарячою молитвою. «Спаси мене, бо потребую Твоєї милості. Якщо Ти спасеш достойного – в цьому немає нічого дивного. Якщо помилуєш праведного – нічого особливого в цьому немає, тому що він того гідний. Якщо Ти прославиш старанного – нічого в цьому не буде великого, бо це справедливо. Але більше вияви на мені милість Свою, щоб у мені прославилося чоловіколюбство Твоє…Тому нині спаси мене заради милості Твоєї». Таким чином, спасіння людини - в «розчуленні, очищенні слізьми, сповіданні».

    Преподобний Анастасій розповідає для прикладу кілька історій про те, як були помилувані, здавалося б, найбільш пропащі і не достойні цього люди після того, як покаялися у всіх своїх гріхах. «Владико! Колись приступив до Тебе боржник, що позичив у Тебе десять тисяч талантів і просив лише трохи потерпіти (див.: Мф. 18:24). Але Ти, зі Свого чоловіколюбства, все простив йому (хоч він і не зумів скористатися Твоїм прощенням, не простивши злісно своєму братові його боргу). Звернувся до Тебе, соромлячись, блудний, [бажаючи] стати одним з наймитів Твоїх, а Ти зробив його сином і спадкоємцем (див.: Лк. 15:19). Попросив Тебе розбійник тільки згадати його в Царстві Твоєму, і Ти весь рай йому дарував (див.: Лк. 23:42). Приступила до Тебе блудниця з самим лиш плачем, нічого не просячи, і отримала незрівнянно більше за те, на що [таємно] сподівалася й чого шукала (див.: Лк. 7:48). Петро колись заплакав, просячи прощення, - Ти ж вчинив його хранителем Своєї Церкви і Царства Небесного. Бо така в Тебе властивість: у гранично зневірених, у тих, що не мають надії на спасіння, у тих, що досягли самого дна пекла в гріху, - у них виявляти велич Свого чоловіколюбства». Тому потрібно не впадати у відчай, а каятися в гріхах, молитися й сподіватися на спасіння своєї душі.

    Преподобний Анастасій Синаїт докладно розповів про суть гріха пам’ятозлобія, його наслідки, а також про важкість і труднощі щоб його позбутися. Причому він зробив це без будь-якого тиску, натиску на людину, навіть навпаки, дуже м’яко, спокійно, на рівних розмовляючи з читачем, поступово доносячи до нього Божественну істину. І від цього його слова мають величезну силу впливу на людину і справді змушують не лише задуматися про життя, душу, істинний шлях, але й спонукають до виправлення і покаяння.

    «Це написав я вам не для того, щоб внести у ваші душі розслаблення, але щоб ще більше розбудити вас [до покаяння], - і не для того, щоб зробити вас безтурботними, але ревними, щоб, ретельно подвизаючись на поприщі постів і отримавши переможні вінці, ми сподобилися відпущення гріхів і Царства Небесного благодатюю й чоловіколюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким слава Отцеві зі Святим і животворчим Духом, нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь»

    Переклад “Української Автокефалії”, Uaoc.Net
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com