Характерна ознака духовного життя
Християнське життя є ревністю і силою перебувати в спілкуванні з Богом діяльно, за вірою в Господа нашого Ісуса Христа, при допомозі благодаті Божої, виконанням святої волі Його, на славу Пресвятого імені Його. Суть життя християнського полягає в Богоспілкуванні з Христом Ісусом, - в Богоспілкуванні, спочатку зазвичай таємному не тільки для інших, але і для себе. Видимим ж, або відчутним всередині нас, свідоцтвом про нього є жар діяльної ревності, винятково в християнському Богодогоджуванні, з цілковитою самовіддачою і ненавистю до всього протилежного.
Так, коли починається цей жар ревності, тоді покладається початок християнському життю: і в кому він постійно діє, той живе по-християнськи. Духа не гаcіть, заповідає апостол: Духом полум'янійте; Господеві служіте.
Зрозуміло, що холодне виконання заповідей Церкви, регулярність в справах, що встановлюється обачливим розумом, справність, статечність і чесність в поведінці ще не є вирішальними показниками того, що ми живемо істинно християнським життям. Все це добре, але оскільки не носимо в собі духу життя з Христом Ісусом, не маємо ніякої перед Богом ціни. Такі справи будуть тоді ніби бездушні істукани.
І годинник хороший працює справно; але хто скаже, що в ньому є життя? Так і тут. Ця доброчесність поведінки найбільше може приводити до помилок. Істинне його значення залежить від внутрішнього настрою. Як, утримуючись зовні від справ гріховних, можна живити до них прихильність або насолоду від них в серці, так само, роблячи справи добрі зовні, можна не мати до них прихильності сердечної. Тільки істинна ревність і добро хоче здійснити у всій повноті та чистоті, і гріх переслідує до найменших його відтінків. Першого шукає вона, як насущного хліба, з останнім чинить, як з ворогом смертельним.
Справа благочестя і Богоспілкування є справою надзвичайно важкою і болісною, особливо на перших порах. Де набратися сил, щоб здійснити цю працю? За допомогою благодаті Божої в натхненній ревності. Купець, воїн, суддя, вчений проходять службу кропітку і важку. Чим підтримують вони себе в труднощах своїх?
Натхненням і любов'ю до своєї справи. Не іншим чимось можна підтримати себе і на шляху благочестя. А без цього ми будемо знаходити в служінні Богу темноту, тягар, нудьгу, млявість. Богодогоджання ревне є відрадною, окрилюючою дух дорогою до Бога. Треба все робити на славу Божу, всупереч духові, що мешкає в нас. Зрозуміло, що християнин без ревності - поганий християнин, - млявий, розслаблений, ні теплий, ні холодний, - і життя таке - не життя. Отже, правдивим свідоцтвом життя християнського є вогонь дієвої ревності Богодогоджування. Як же запалюється цей вогонь? Така ревність виробляється дією благодаті, але не без участі добровільної нашої згоди. Про зіслання благодаті потрібно молитися і треба бути готовим прийняти її. Дух Божий, сходячи в серце, починає діяти в ньому ревністю, що не тільки перебуває, але постійно діє.
Стан грішника
Характерна риса грішника не завжди явна порочність, але власне відсутність натхненної самовідданої ревності Богодогоджування, з рішучою відразою до всього гріховного - те, що у нього благочестя не становить головного предмету турбот і праці, що він дбає про багато чого іншого, цілком байдужий до своїх здобутків, не відчуває, в якій небезпеці перебуває, не прагне доброго життя і провадить життя холодне до віри, хоч іноді справне і бездоганне зовні. Відвернувшись від Бога, людина зупиняється на собі і себе ставить головною метою всього свого життя і діяльності. Це вже і тому, що після Бога немає для неї нічого вищого від себе самої; особливо ж тому, що, отримавши раніше від Бога повноту, а тепер спорожнівши без Нього, поспішає вона і піклується про те, як би і чим би себе наповнити.
Пустота, що утворилася в ній, через відпадання від Бога, невпинно запалює в ній нічим не задоволену спрагу, - невизначену, але постійну. Людина стала бездонним проваллям; всіма силами намагається вона наповнити цю безодню, - але не бачить, не відчуває наповнення. Тому ціле своє життя вона в поті, праці і великих турботах: зайнята різноманітними предметами, в яких сподівається знайти втамування спраги, що її мучить. Предмети ці поглинають її увагу, весь час і всю діяльність її. Вони - найперше благо, в яких живе вона серцем. Тому зрозуміло, чому людина, ставлячи себе єдиною метою, ніколи не буває в собі, а завжди поза собою, в речах, створених або винайдених суєтою. Від Бога, Який є повнотою всього, відпала; сама порожня; залишилося лише ніби розлитися по безмежно різноманітних речах і жити в них. Так грішник прагне, метушиться, піклується про предмети поза собою і Богом, про багато різноманітних речей. Тому характерною рисою гріховного життя є, при безтурботності про спасіння, турбота про багато речей, суєтність.
Відтінки і відмінності цієї суєтності залежать від властивостей пустот, що утворилися в душі. Пустота розуму, що забув про Єдиного, Який є все, народжує турботу про всезнання, розвідування, випробовування, допитливість. Пустота волі, що втратила володіння Єдиним, Який є все, утворює прагнення задоволень багатьох і різноманітних, або пошуку тих незліченних предметів, в яких сподівається відшукати насолоду своїх почуттів внутрішніх і зовнішніх. Так, грішник постійно в турботах про знання всього, володіння всім, задаволення; насолоджується, оволодіває, випробовує. Це - круговорот, в якому кружляє він ціле своє життя. Допитливість манить, серце сподівається отримувати насолоду і тягне за собою волю. Що це є так, - кожен може перевірити сам, влаштувавши спостереження за порухами своєї душі протягом хоча б одного дня.
Пробудження грішника від гріховного сну
Пробудження грішника є така дія благодаті Божої в серці його, внаслідок якої він, як від сну пробуджений, бачить свою гріховність, відчуває небезпеку свого становища, починає боятися за себе і піклуватися про те, як би позбутися своєї біди і спастися. Раніше він був у ставленні до спасіння сліпим, нечулим і безтурботним; тепер і бачить, і відчуває, і піклується. Але це ще не зміна, а тільки можливість зміни і заклик до цього. Благодать тільки говорить грішнику: "Бачиш, куди зайшов; дивись, вжий заходи для спасіння". Вона тільки визволяє з повсякчасних пут його, ставить і тримає поза ними, дає йому можливість обрати зовсім нове життя і спрямувати себе на нього. Скористається цим, - добре йому; не скористається, знову буде покинутий, знову зануриться в той же сон і ту ж згубну безодню.
Загальною рисою покаянних порухів під дією благодаті Божої є невдоволення грішника собою і всім своїм і туга за чимось. Стає людина незадоволеною нічим, що оточує її - ні своєю досконалістю, ні тим, що має, хоч би це були незчисленні, скарби, і ходить, неначе горем убита. Не знаходячи відради ні в чому видимому, звертається вона до невидимого, і приймає його з готовністю і щиро приймає його собі, а себе віддає йому.
У надзвичайних випадках благодать Божа діє швидко і рішуче, як бачимо, наприклад, на апостолові Павлові, Марії Єгипетській і інш. Але зазвичай буває так, що приходить людині тільки думка - змінити життя і стати кращою в своїх справах і внутрішньому настрої. Приходить думка, - але як багато треба додати до неї, щоб вона заволоділа душею! У більшості випадків такі благі помисли залишаються безплідними, не зі своєї ж вини, а через неналежне ставлення до них тих, чию душу відвідують вони.
Першою і головною відносно них помилкою є та, що їх відкладають невиконаними. Зволікання - спільна хвороба і перша причина необачності.
Кожен говорить: "ще встигну", - і залишається в старому ритмі звичного недоброго життя. Отже, прийшла блага думка виправитися, - вхопися за неї, займися тим, заради чого вона послана до тебе; і задля цієї мети відганяй зволікання.
Відганяй зволікання. Не дозволь собі сказати: "завтра, потім займуся цим", а зараз же візьмися за справу. Живіше уяви нерозумність, жахливість і небезпеку свого становища. Потім більше звикнеш до гріха. Вже якщо усвідомлюєш, що таким залишатися не можна, яким ти тепер є, чому баришся? Потім можеш перейти межу, за якою немає повернення, і ти загинеш. Передовсім візьмися за тіло. Відмов йому в насолодах і задоволеннях, зменш задоволення найбільших природніх потреб; продовж час чування, зменш звичну кількість їжі, приклади до праці нову працю. Головне, як хочеш і як можеш витончи тіло, зменши його дебелість. Цим душа вивільниться із зв'язаності речовиною, стане рухливішою, легшою, сприйнятливішою для вражень добрих. Тіло, переважаючи над душею, надає їй нерухомість і холодність. Правда, не кожен грішник живе нестримано і догоджає тілу, але навряд чи знайдеться особа із тих, хто звичайно живе, яка не мала би в чому відмовити тілу, коли в серці з'являється бажання спасіння. Подвиги тілесні послаблюють пута тіла і усувають наслідки їх
Тіло обтяжує душу зовні, турботи мучать її всередині. Отже, відклади на деякий час турботи, всі без винятку, відклади тільки на деякий час; потім знову візьмешся за звичні справи, тільки тепер припини їх, викинь їх з рук, викинь їх і з думки. Ось ти стоїш тепер біля свого серця. Пред тобою твоя внутрішня людина, занурена в глибокий сон безтурботності, нечулості і засліплення. Починай будити її. Починай виводити назовні різні помисли, що тримають тебе в засліпленні, і суди їх суворо:
а) Я - християнин, - кажеш ти і заспокоюєшся на цьому. Але виясни собі, що значить бути християнином, а не тільки здаватися ним; виясни собі обов'язки християнина, що покладаються на нас Святим Євангелієм, порівняй себе з цим ідеалом, - і ти побачиш, наскільки необгрунтована опора твоєї помилки.
б) Але ж ми не останні. Так дехто спокушається душевною своєю досконалістю. Але природна досконалість не має моральної вартості, тому що вона не наше надбання, а дарована нам Богом. Але чи все зроблене тобою, що можеш і повинен ти зробити відповідно до своїх дарувань? Ти більшій підлягаєш відповідальності, тому що тобі більше дано. Вкажи, чи багато користі приніс ти ближньому через своє обдарування?
в) Ми ще не такі погані: є ще гірші від нас. Але на інших дивитися нема чого, кожен за себе буде давати звіт. Ти на себе дивись і, відрізавши себе від інших, тільки себе самого суди без порівняння себе з іншими. Краще порівняй себе зі святими угодниками. Вони є живим законом християнським, або живим зразком тих, хто спасається.
г) А що я один такий. Але багато грішників не змінюють закону правди і не звільняють нікого від відповідальності. Бог не дивиться на кількість. Всі грішать, всіх і покарає, як у водах потопу в часи Ноя.
"Подумай про твої останні дні". Говори собі: "На жаль, скоро смерть". Один, другий вмирає біля тебе; от, от вдарить і твоя година. Звернися до Бога і постав себе, оскверненого і обтяженого багатьма гріхами, перед обличчям Його, Всезнаючого, Всюдисущого. Чи ще ти будеш ображати око Боже мерзенним виглядом твоїм гріховним? Зійди в думках на Голгофу і зрозумій, чого варті гріхи твої. Чи ще будеш уражати голову Господа терням гріхів своїх? Чи ще будеш прибивати Його до хреста, проломлювати ребра Його і знущатися над довготерпеливістю Його? Або ти не знаєш, що, грішачи, береш участь в муці Спасителя і розділиш за те долю мучителів?
Адже одне з двох: або вічно гинути, якщо так залишишся, або покайся і звернися до Господа. Подивися! всі вже пішли до Господа... і один навернувся, і другий, і третій... Чого ж ти стоїш і баришся?
Молися, щоб Бог освітив твою працю над твоїм скам'янілим серцем, щоб Сам Він прийшов, розм’якшив і розбудив твою сплячу душу. У молитві цій сам молися; скажи те, що на душі, і свою сокровенну потребу відкрий словом простим, дитячим, покірним. Не мудруй, не складай молитов. Приступи в простоті лише з потребою твоєю, як хворий до лікаря, як зв'язаний до визволителя, з щирою сповіддю немочі своєї і безсилля перемогти себе і з відданням себе Божій дії. Падай ниць, кланяйся, - багато, багато. І не відходь від молитви, поки рухається молитва. Охолоне молитва, берися знову за роздуми, а від цього знову переходи до молитви.
І для молитви підбери короткі заклики до Бога: "Змилуйся над Твоїм творінням, Владико! Боже, милостивий будь мені грішному! О Господи, спаси ж! О Господи, поспіши ж!" Пригадуй церковні пісні… Так працюючи над собою, стукай безперервно в двері милосердя Божого.
Автор: святий Феофан Затворник, єпископ Вишенський
Джерело: cerkva.info
Християнське життя є ревністю і силою перебувати в спілкуванні з Богом діяльно, за вірою в Господа нашого Ісуса Христа, при допомозі благодаті Божої, виконанням святої волі Його, на славу Пресвятого імені Його. Суть життя християнського полягає в Богоспілкуванні з Христом Ісусом, - в Богоспілкуванні, спочатку зазвичай таємному не тільки для інших, але і для себе. Видимим ж, або відчутним всередині нас, свідоцтвом про нього є жар діяльної ревності, винятково в християнському Богодогоджуванні, з цілковитою самовіддачою і ненавистю до всього протилежного.
Так, коли починається цей жар ревності, тоді покладається початок християнському життю: і в кому він постійно діє, той живе по-християнськи. Духа не гаcіть, заповідає апостол: Духом полум'янійте; Господеві служіте.
Зрозуміло, що холодне виконання заповідей Церкви, регулярність в справах, що встановлюється обачливим розумом, справність, статечність і чесність в поведінці ще не є вирішальними показниками того, що ми живемо істинно християнським життям. Все це добре, але оскільки не носимо в собі духу життя з Христом Ісусом, не маємо ніякої перед Богом ціни. Такі справи будуть тоді ніби бездушні істукани.
І годинник хороший працює справно; але хто скаже, що в ньому є життя? Так і тут. Ця доброчесність поведінки найбільше може приводити до помилок. Істинне його значення залежить від внутрішнього настрою. Як, утримуючись зовні від справ гріховних, можна живити до них прихильність або насолоду від них в серці, так само, роблячи справи добрі зовні, можна не мати до них прихильності сердечної. Тільки істинна ревність і добро хоче здійснити у всій повноті та чистоті, і гріх переслідує до найменших його відтінків. Першого шукає вона, як насущного хліба, з останнім чинить, як з ворогом смертельним.
Справа благочестя і Богоспілкування є справою надзвичайно важкою і болісною, особливо на перших порах. Де набратися сил, щоб здійснити цю працю? За допомогою благодаті Божої в натхненній ревності. Купець, воїн, суддя, вчений проходять службу кропітку і важку. Чим підтримують вони себе в труднощах своїх?
Натхненням і любов'ю до своєї справи. Не іншим чимось можна підтримати себе і на шляху благочестя. А без цього ми будемо знаходити в служінні Богу темноту, тягар, нудьгу, млявість. Богодогоджання ревне є відрадною, окрилюючою дух дорогою до Бога. Треба все робити на славу Божу, всупереч духові, що мешкає в нас. Зрозуміло, що християнин без ревності - поганий християнин, - млявий, розслаблений, ні теплий, ні холодний, - і життя таке - не життя. Отже, правдивим свідоцтвом життя християнського є вогонь дієвої ревності Богодогоджування. Як же запалюється цей вогонь? Така ревність виробляється дією благодаті, але не без участі добровільної нашої згоди. Про зіслання благодаті потрібно молитися і треба бути готовим прийняти її. Дух Божий, сходячи в серце, починає діяти в ньому ревністю, що не тільки перебуває, але постійно діє.
Стан грішника
Характерна риса грішника не завжди явна порочність, але власне відсутність натхненної самовідданої ревності Богодогоджування, з рішучою відразою до всього гріховного - те, що у нього благочестя не становить головного предмету турбот і праці, що він дбає про багато чого іншого, цілком байдужий до своїх здобутків, не відчуває, в якій небезпеці перебуває, не прагне доброго життя і провадить життя холодне до віри, хоч іноді справне і бездоганне зовні. Відвернувшись від Бога, людина зупиняється на собі і себе ставить головною метою всього свого життя і діяльності. Це вже і тому, що після Бога немає для неї нічого вищого від себе самої; особливо ж тому, що, отримавши раніше від Бога повноту, а тепер спорожнівши без Нього, поспішає вона і піклується про те, як би і чим би себе наповнити.
Пустота, що утворилася в ній, через відпадання від Бога, невпинно запалює в ній нічим не задоволену спрагу, - невизначену, але постійну. Людина стала бездонним проваллям; всіма силами намагається вона наповнити цю безодню, - але не бачить, не відчуває наповнення. Тому ціле своє життя вона в поті, праці і великих турботах: зайнята різноманітними предметами, в яких сподівається знайти втамування спраги, що її мучить. Предмети ці поглинають її увагу, весь час і всю діяльність її. Вони - найперше благо, в яких живе вона серцем. Тому зрозуміло, чому людина, ставлячи себе єдиною метою, ніколи не буває в собі, а завжди поза собою, в речах, створених або винайдених суєтою. Від Бога, Який є повнотою всього, відпала; сама порожня; залишилося лише ніби розлитися по безмежно різноманітних речах і жити в них. Так грішник прагне, метушиться, піклується про предмети поза собою і Богом, про багато різноманітних речей. Тому характерною рисою гріховного життя є, при безтурботності про спасіння, турбота про багато речей, суєтність.
Відтінки і відмінності цієї суєтності залежать від властивостей пустот, що утворилися в душі. Пустота розуму, що забув про Єдиного, Який є все, народжує турботу про всезнання, розвідування, випробовування, допитливість. Пустота волі, що втратила володіння Єдиним, Який є все, утворює прагнення задоволень багатьох і різноманітних, або пошуку тих незліченних предметів, в яких сподівається відшукати насолоду своїх почуттів внутрішніх і зовнішніх. Так, грішник постійно в турботах про знання всього, володіння всім, задаволення; насолоджується, оволодіває, випробовує. Це - круговорот, в якому кружляє він ціле своє життя. Допитливість манить, серце сподівається отримувати насолоду і тягне за собою волю. Що це є так, - кожен може перевірити сам, влаштувавши спостереження за порухами своєї душі протягом хоча б одного дня.
Пробудження грішника від гріховного сну
Пробудження грішника є така дія благодаті Божої в серці його, внаслідок якої він, як від сну пробуджений, бачить свою гріховність, відчуває небезпеку свого становища, починає боятися за себе і піклуватися про те, як би позбутися своєї біди і спастися. Раніше він був у ставленні до спасіння сліпим, нечулим і безтурботним; тепер і бачить, і відчуває, і піклується. Але це ще не зміна, а тільки можливість зміни і заклик до цього. Благодать тільки говорить грішнику: "Бачиш, куди зайшов; дивись, вжий заходи для спасіння". Вона тільки визволяє з повсякчасних пут його, ставить і тримає поза ними, дає йому можливість обрати зовсім нове життя і спрямувати себе на нього. Скористається цим, - добре йому; не скористається, знову буде покинутий, знову зануриться в той же сон і ту ж згубну безодню.
Загальною рисою покаянних порухів під дією благодаті Божої є невдоволення грішника собою і всім своїм і туга за чимось. Стає людина незадоволеною нічим, що оточує її - ні своєю досконалістю, ні тим, що має, хоч би це були незчисленні, скарби, і ходить, неначе горем убита. Не знаходячи відради ні в чому видимому, звертається вона до невидимого, і приймає його з готовністю і щиро приймає його собі, а себе віддає йому.
У надзвичайних випадках благодать Божа діє швидко і рішуче, як бачимо, наприклад, на апостолові Павлові, Марії Єгипетській і інш. Але зазвичай буває так, що приходить людині тільки думка - змінити життя і стати кращою в своїх справах і внутрішньому настрої. Приходить думка, - але як багато треба додати до неї, щоб вона заволоділа душею! У більшості випадків такі благі помисли залишаються безплідними, не зі своєї ж вини, а через неналежне ставлення до них тих, чию душу відвідують вони.
Першою і головною відносно них помилкою є та, що їх відкладають невиконаними. Зволікання - спільна хвороба і перша причина необачності.
Кожен говорить: "ще встигну", - і залишається в старому ритмі звичного недоброго життя. Отже, прийшла блага думка виправитися, - вхопися за неї, займися тим, заради чого вона послана до тебе; і задля цієї мети відганяй зволікання.
Відганяй зволікання. Не дозволь собі сказати: "завтра, потім займуся цим", а зараз же візьмися за справу. Живіше уяви нерозумність, жахливість і небезпеку свого становища. Потім більше звикнеш до гріха. Вже якщо усвідомлюєш, що таким залишатися не можна, яким ти тепер є, чому баришся? Потім можеш перейти межу, за якою немає повернення, і ти загинеш. Передовсім візьмися за тіло. Відмов йому в насолодах і задоволеннях, зменш задоволення найбільших природніх потреб; продовж час чування, зменш звичну кількість їжі, приклади до праці нову працю. Головне, як хочеш і як можеш витончи тіло, зменши його дебелість. Цим душа вивільниться із зв'язаності речовиною, стане рухливішою, легшою, сприйнятливішою для вражень добрих. Тіло, переважаючи над душею, надає їй нерухомість і холодність. Правда, не кожен грішник живе нестримано і догоджає тілу, але навряд чи знайдеться особа із тих, хто звичайно живе, яка не мала би в чому відмовити тілу, коли в серці з'являється бажання спасіння. Подвиги тілесні послаблюють пута тіла і усувають наслідки їх
Тіло обтяжує душу зовні, турботи мучать її всередині. Отже, відклади на деякий час турботи, всі без винятку, відклади тільки на деякий час; потім знову візьмешся за звичні справи, тільки тепер припини їх, викинь їх з рук, викинь їх і з думки. Ось ти стоїш тепер біля свого серця. Пред тобою твоя внутрішня людина, занурена в глибокий сон безтурботності, нечулості і засліплення. Починай будити її. Починай виводити назовні різні помисли, що тримають тебе в засліпленні, і суди їх суворо:
а) Я - християнин, - кажеш ти і заспокоюєшся на цьому. Але виясни собі, що значить бути християнином, а не тільки здаватися ним; виясни собі обов'язки християнина, що покладаються на нас Святим Євангелієм, порівняй себе з цим ідеалом, - і ти побачиш, наскільки необгрунтована опора твоєї помилки.
б) Але ж ми не останні. Так дехто спокушається душевною своєю досконалістю. Але природна досконалість не має моральної вартості, тому що вона не наше надбання, а дарована нам Богом. Але чи все зроблене тобою, що можеш і повинен ти зробити відповідно до своїх дарувань? Ти більшій підлягаєш відповідальності, тому що тобі більше дано. Вкажи, чи багато користі приніс ти ближньому через своє обдарування?
в) Ми ще не такі погані: є ще гірші від нас. Але на інших дивитися нема чого, кожен за себе буде давати звіт. Ти на себе дивись і, відрізавши себе від інших, тільки себе самого суди без порівняння себе з іншими. Краще порівняй себе зі святими угодниками. Вони є живим законом християнським, або живим зразком тих, хто спасається.
г) А що я один такий. Але багато грішників не змінюють закону правди і не звільняють нікого від відповідальності. Бог не дивиться на кількість. Всі грішать, всіх і покарає, як у водах потопу в часи Ноя.
"Подумай про твої останні дні". Говори собі: "На жаль, скоро смерть". Один, другий вмирає біля тебе; от, от вдарить і твоя година. Звернися до Бога і постав себе, оскверненого і обтяженого багатьма гріхами, перед обличчям Його, Всезнаючого, Всюдисущого. Чи ще ти будеш ображати око Боже мерзенним виглядом твоїм гріховним? Зійди в думках на Голгофу і зрозумій, чого варті гріхи твої. Чи ще будеш уражати голову Господа терням гріхів своїх? Чи ще будеш прибивати Його до хреста, проломлювати ребра Його і знущатися над довготерпеливістю Його? Або ти не знаєш, що, грішачи, береш участь в муці Спасителя і розділиш за те долю мучителів?
Адже одне з двох: або вічно гинути, якщо так залишишся, або покайся і звернися до Господа. Подивися! всі вже пішли до Господа... і один навернувся, і другий, і третій... Чого ж ти стоїш і баришся?
Молися, щоб Бог освітив твою працю над твоїм скам'янілим серцем, щоб Сам Він прийшов, розм’якшив і розбудив твою сплячу душу. У молитві цій сам молися; скажи те, що на душі, і свою сокровенну потребу відкрий словом простим, дитячим, покірним. Не мудруй, не складай молитов. Приступи в простоті лише з потребою твоєю, як хворий до лікаря, як зв'язаний до визволителя, з щирою сповіддю немочі своєї і безсилля перемогти себе і з відданням себе Божій дії. Падай ниць, кланяйся, - багато, багато. І не відходь від молитви, поки рухається молитва. Охолоне молитва, берися знову за роздуми, а від цього знову переходи до молитви.
І для молитви підбери короткі заклики до Бога: "Змилуйся над Твоїм творінням, Владико! Боже, милостивий будь мені грішному! О Господи, спаси ж! О Господи, поспіши ж!" Пригадуй церковні пісні… Так працюючи над собою, стукай безперервно в двері милосердя Божого.
Автор: святий Феофан Затворник, єпископ Вишенський
Джерело: cerkva.info
