Святий Юстин Філософ народився у першому десятилітті II століття у м. Фігавії Неаполі (по-стародавньому Сихемі) від поганських батьків. Він вивчав філософські системи стоїків, перипатетиків, піфагорійців, але не знайшов у них істини. Одним невідомим старцем він був навернений до християнства. Після цього Юстин переходив з місця на місце і захищав християнство. У Римі він мав диспут з циніком Кресцентом. Останній був і винуватцем його мученицької смерті. Юстин постраждав за префекта Юнія Рустіка, приблизно в 165 році.
Юстин писав дуже багато, але збереглися лише три твори: 1) Перша Апологія Антоніну Пію, Йосифу Верієсиму (Марку Аврелію) і Люцію Філ, сенату і всьому римському народові; 2) Друга Апологія; 3) діалог з юдеєм Трифоном.
Перша Апологія, згідно з словами Юстина, складена через 150 років після Різдва Христового. Згодом після Першої Апології написана і Друга. Діалог з юдеєм Трифоном, де описується диспут Юстина з юдеєм Трифоном у Ефесі, написаний після Першої Апології.
Св. Юстин прийняв християнство у зрілому віці після довгих шукань релігійної істини і був потім наполегливим і без страшним апологетом християнства. Уже з цього було видно, що солідні підстави повинні були довести йому істинність християнства і те, що Євангельська історія не міф, а історична дійсність. Юстин народився у древньому Сихемі, в 50 км від Єрусалима і у 60 км від Назарету, де, безсумнівно, збереглися живі згадки про Христа і Його земне життя і де було порівняно легко перевірити і дослідити історичні основи християнства. Юстин сам вказує на це у «Діалозі», де він, до речі, пише: «Якщо ж тобі забажалося прийняти докази того, що ми не захоплені помилковістю і не перестаємо сповідувати Христа, хоча б за це падали на нас усякі образи від людей і найжорстокіший тиран змушував нас до відречення, то доведу тобі, якщо ти тут залишишся, що ми повірили не порожнім байкам і не недоведеним словам, але вченню, яке сповнене Святого Духа і наповнене силою і благочестям».
Юстин Філософ знав усі канонічні Євангелія. Оповідання про те, що передувало народженню Христа, про саме Різдво Христа, про втечу до Єгипту, про проповідь св. Іоанна Хрестителя, про страждання і смерть Христа, як вказує їхній зміст, складені на основі Євангелія від Матфея. Є цілий ряд цитат, запозичених із цього Євангелія, інколи буквально, інколи у вільній формі і з незначними відступами від євангельського тексту. Див., наприклад: Діалог 17 — Мф.21;13; Діалог 105 — Мф. 5;20; Діалог 103 — Мф. 4;10; Діалог 99 — Мф. 14;39 і ін. «Дослідження місць, запозичених Юстином із пророків, показує, що він багаторазово відступає від тексту грецького перекладу таким же чином, як це робить Матфей». (Безе Г. Достовірність наших Євангелій. — М., 1899). Юстин знав і Євангеліє від Луки. Із цього Євангелія він запозичив оповідання про благовіщення (Діалог 100). На знайомство з цим Євангелієм вказують і такі схожості і збіги: Діалог 76 — Лк.13;26, 10;35; Діалог 81 — Лк. 20;36; Діалог 96 — Лк. 6;35—36. Із Євангелія від Луки він наводить слова: «Спускаючи на хресті дух, Він сказав: «Отче, у руки Твої віддаю духа Свого!» «Як я дізнався також із пам’ятних записів», додає Юстин (Діалог 105 — Лк. 23;46).
На знайомство з Євангелієм від Іоанна вказують схожості у вченні про Логос, відзначені також Генріхом Безе.
Сам Юстин вказує на те, що джерелом його вчення являється не усне передання, а письмові документи. Він пише: «...бо як я вище сказав, Він був Єдинородний у Отця всього, власне від Нього народжений, як Слово і Сила, а потім зробився людиною від Діви, як ми знаємо із запису Його апостолів» (Діалог 105). Є ще інші запозичення із Євангелія від Іоанна, наприклад: «Христос сказав: «Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства». А кожному відомо, що тим, хто народився одноразово, не можливо вже увійти в утробу тих, хто народив». (І Апол. 61 — Ін. 3; 2—5). В І Апології 52 Юстин пише: «Заплачуть вони коліно за коліном, і тоді поглянуть на Того, Кого прокололи». У Євангелії від Іоанна ми також читаємо: «Дивитися будуть на Того, Кого прокололи» (19;37).
Для доказу, що Юстин був знайомим з Євангелієм від Марка, Генріх Безе зазначає: «Юстин повідомляє, що «двох інших братів, котрі були синами 3аведея, Ісус назвав Воанергес, що означає «Сини грому». Повідомлення передається у зв’язку з оповіданням про переміну Господом імені Петра, і говориться, що обидві події записані «у спогадах останнього». Під ім’ям цих «спогадів Його» за зв’язком мовлення, якщо не виправляти цього місця, можна розуміти тільки коментар Петра. А коментар Петра є нічим іншим, як нашим Євангелієм від Марка. Увесь переказ ставить це Євангеліє у особливе сполучення із першоверховним апостолом... І Юстин повинен був розділяти цей традиційний погляд, тому легко міг називати те Євангеліє, що походить від Петра за змістом, просто коментарем Петра». (Безе Г. Достовірність наших Євангелій. — С. 46). Дехто висловлював думку, що Юстин міг бути знайомий з апокрифічними Євангеліями, наприклад від Петра. Цей погляд базується на декотрих паралелях, існуючих між викладом Юстина і Псевдо-Петра. За тим і за іншим: «Юдеї привели Спасителя до сідалища судді, посадили на нього і з насмішками вимагали, щоб він судив їх, вказували на згоду у висловах. Обидва використовують в одному місці одне й те ж слово. В оповіданні про розділ одягу Господа через жеребкування у Юстина, так само як і в Псевдо-Петра, застосовано слово «жеребок», замість використаного у Матфея, Марка і Іоанна». Як говорить Безе, це останній збіг дуже легко пояснюється знайомством обох письменників з Євангелієм від Іоанна, котрий у своєму оповіданні використовує дієслово, яке належить до одного кореня зі словом, що означає «кинемо жереб». Юстин, які автор Євангелія Петра, читали четверте Євангеліє і легко могли застосовувати один і той же іменник. «Внесене оповідання про осміяння Господа на троні судді в історію страждань» пояснюється або сумішшю подій, що відбувалися у дворі преторію, або словом Іоанна, думка котрого могла зрозумітися так, що не Пілат сів на трон судді, а звелів сісти на ньому Ісуса, щоб народ міг висміяти Його таким чином. Можливо, для появи цієї думки дали привід слова Ісаї: «просять у мене праведного суду», в яких закладено передбачення саме про цю подію історії страждань, яку Юстин і з’єднує із своїм оповіданням. Таким чином, не можна рішуче заперечувати того, що як Юстин, так і Псевдо-Петро запозичили вказану думку із одного спільного усного чи письмового джерела. Але можливо також, що один прийшов до такої думки одним шляхом, а другий — іншим. Але заслуговує на увагу ряд інших відмінностей між змістом повідомлень Юстина і Євангелія Псевдо-Петра, з яких виходить, що Юстин ніколи не користувався цим апокрифічним твором. «За Євангелієм Псевдо-Петра Господа осудив не Пілат, а Ірод і юдеї... Далі, Пілат, за викладом Псевдо-Петра, знаходиться у підпорядкуванні у Ірода і запитує у нього, як милості, видачі тіла Ісуса. Юстин ... приписує рішення Пілату; останній, за його словами, із милості посилає Ісуса до Ірода і згодом відправляє у Рим звіт про події. За Євангелієм від Петра Йосиф Аримафейський ще перед розп’яттям намагається забезпечити видачу йому тіла Господнього. Землетрус відбувається після того, як Ісуса зняли з хреста і поклали на землю; тоді юдеї видають тіло Йосифу для поховання. Далі, за Євангелієм Псевдо-Петра, Господь взиває на хресті не тими словами, що наведені у Матфея і Марка: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?», а іншими: «Сило моя, сило моя, невже ти мене залишила?» Істинний смисл погляду Ісуса ми ясно пізнаємо із додатку, котрий Псевдо-Петро робить в оповіданні про саме розп’яття. Він звертає увагу на мовчання Господа впродовж цієї події і пояснює його тим, що Христос не відчував ніякого болю. Ця думка витікає, очевидно, із єретичних тенденцій. Ісус не відчуває ніякого болю, поки в Ньому перебуває Божий Дух. Останній залишає Його незадовго до Його смерті і тільки тоді людина, залишена одинокою на хресті, робиться досяжною для болю. Це уявлення, без сумніву, мало вплив на оповідання Євангелія Петра. Письменник притримується того погляду, що Ісус, поки з Ним з’єднана була Божественна сила, страждав тільки умовно. У цьому погляді міститься відмінність істинного втілення Сина Божого... Юстин не розділяє усіх цих думок письменника Євангелія Петра. На думку Юстина, Христос перетерпів притаманні нам болі і дійсно страждав. Але, — продовжує Г. Безе, — уявімо, що нововідкритий апокриф, тобто Євангеліє Петра, був тим коментарем, про який говорить Юстин. Разом з цим потрібно визначити, що вказаний коментар був написаний раніше 140 року, чого іншим шляхом не можна довести безсумнівно. А потім не можна визнати меншою і давність Євангелій від Матфея, Луки і Іоанна. У Євангелії від Петра ми маємо у такому випадку документ, на основі якого можна стверджувати, що всі чотири Євангелія використовувалися і однаково цінувалися в давніший час, ніж той (час), до якого їх можна віднести, базуючись лише на творах Юстина. Євангеліє Петра близько 140 р. вже настільки було розповсюджене у Церквах, що Юстин не мав жодної підозри, незважаючи на протиріччя з іншими коментарями. Відповідно воно було написане, у крайньому разі, вже близько 120 р., а тому канонічні Євангелія, на яких у багатьох випадках засновується його зміст, ще давніші». (Достовірність наших Євангелій. — С. 43—51). Те саме варто сказати про деякі схожості оповідань Юстина із змістом іншого апокрифічного писання, з так званим «Євангелієм євреїв». Тут зустрічаються схожості в оповіданнях про хрещення Ісуса Христа. Як у Євангелії євреїв, так і у Юстина говориться про появу світла чи вогню, про що у канонічних Євангеліях не розповідається. До слів: «Це Син Мій Улюблений, що Його я вподобав!» у Євангелії євреїв додана ще частина Пс. ІІ; 7: «Я сьогодні Тебе породив», причому робиться натяк на те, що цей вислів відділено було від попереднього деякою паузою. Так само і Юстин наводить слова Пс. ІІ; 7 замість слів, переданих синоптиками, говорить, що в той момент, коли Ісус сходив у воду, з’явилося полум’я над рікою. Це останнє зауваження відрізняється від Євангелія євреїв, де говориться про світло, що осяяло місце, після виходу Христа із води. «Таким чином, — говорить Г. Безе, — при відомій схожості викладу не можна, однак, заперечувати деяких часткових відмінностей... Беручи до уваги всі ці обставини, чи можна вважати без сумнівним те, що Юстин користувався Євангелієм євреїв? Чи не цілком вірогідно, що згода їхня випадкова, чи пояснюється запозиченням із усних оповідань, які у той час були у користуванні і містили у собі різного роду додатки до Євангельських оповідань?» (Достовірність наших Євангелій. — С. 53—54).
У творах Юстина говориться, до речі, іще про такі Євангельські події: про народження Христа — Діал. 43, 1—7; 100, 3. Про народження Христа від Діви Марії: І Апол. 46, 63; Діал. 43, 1; 78, 3; 84, 1; 85, 2; 100, 5. Про народження у Вифлеємі, приблизно за 150 років: І Апол. 46; Діал. 78, 5. І Апол. 34. Про діяльність і смерть Іоанна Хрестителя: Діал. 49, 3, 4, 6; 50, 2; 51; 53, 2; 8, 2. Про Таємну Вечерю: Діал. 41, 1. Про страждання і смерть Христа при Понтії Пілаті і Іроді під час правління Тиверія: І Апол. 13, 40; Діал. 31, 3; 85, 2. Про подробиці розп’яття: І Апол. 61, 24, 42; Діал. 39, 1. Врешті в І Апології (66, 61) говориться прямо, що християни мають спогади апостолів, які називаються Євангеліями.
Юстин писав дуже багато, але збереглися лише три твори: 1) Перша Апологія Антоніну Пію, Йосифу Верієсиму (Марку Аврелію) і Люцію Філ, сенату і всьому римському народові; 2) Друга Апологія; 3) діалог з юдеєм Трифоном.
Перша Апологія, згідно з словами Юстина, складена через 150 років після Різдва Христового. Згодом після Першої Апології написана і Друга. Діалог з юдеєм Трифоном, де описується диспут Юстина з юдеєм Трифоном у Ефесі, написаний після Першої Апології.
Св. Юстин прийняв християнство у зрілому віці після довгих шукань релігійної істини і був потім наполегливим і без страшним апологетом християнства. Уже з цього було видно, що солідні підстави повинні були довести йому істинність християнства і те, що Євангельська історія не міф, а історична дійсність. Юстин народився у древньому Сихемі, в 50 км від Єрусалима і у 60 км від Назарету, де, безсумнівно, збереглися живі згадки про Христа і Його земне життя і де було порівняно легко перевірити і дослідити історичні основи християнства. Юстин сам вказує на це у «Діалозі», де він, до речі, пише: «Якщо ж тобі забажалося прийняти докази того, що ми не захоплені помилковістю і не перестаємо сповідувати Христа, хоча б за це падали на нас усякі образи від людей і найжорстокіший тиран змушував нас до відречення, то доведу тобі, якщо ти тут залишишся, що ми повірили не порожнім байкам і не недоведеним словам, але вченню, яке сповнене Святого Духа і наповнене силою і благочестям».
Юстин Філософ знав усі канонічні Євангелія. Оповідання про те, що передувало народженню Христа, про саме Різдво Христа, про втечу до Єгипту, про проповідь св. Іоанна Хрестителя, про страждання і смерть Христа, як вказує їхній зміст, складені на основі Євангелія від Матфея. Є цілий ряд цитат, запозичених із цього Євангелія, інколи буквально, інколи у вільній формі і з незначними відступами від євангельського тексту. Див., наприклад: Діалог 17 — Мф.21;13; Діалог 105 — Мф. 5;20; Діалог 103 — Мф. 4;10; Діалог 99 — Мф. 14;39 і ін. «Дослідження місць, запозичених Юстином із пророків, показує, що він багаторазово відступає від тексту грецького перекладу таким же чином, як це робить Матфей». (Безе Г. Достовірність наших Євангелій. — М., 1899). Юстин знав і Євангеліє від Луки. Із цього Євангелія він запозичив оповідання про благовіщення (Діалог 100). На знайомство з цим Євангелієм вказують і такі схожості і збіги: Діалог 76 — Лк.13;26, 10;35; Діалог 81 — Лк. 20;36; Діалог 96 — Лк. 6;35—36. Із Євангелія від Луки він наводить слова: «Спускаючи на хресті дух, Він сказав: «Отче, у руки Твої віддаю духа Свого!» «Як я дізнався також із пам’ятних записів», додає Юстин (Діалог 105 — Лк. 23;46).
На знайомство з Євангелієм від Іоанна вказують схожості у вченні про Логос, відзначені також Генріхом Безе.
Сам Юстин вказує на те, що джерелом його вчення являється не усне передання, а письмові документи. Він пише: «...бо як я вище сказав, Він був Єдинородний у Отця всього, власне від Нього народжений, як Слово і Сила, а потім зробився людиною від Діви, як ми знаємо із запису Його апостолів» (Діалог 105). Є ще інші запозичення із Євангелія від Іоанна, наприклад: «Христос сказав: «Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства». А кожному відомо, що тим, хто народився одноразово, не можливо вже увійти в утробу тих, хто народив». (І Апол. 61 — Ін. 3; 2—5). В І Апології 52 Юстин пише: «Заплачуть вони коліно за коліном, і тоді поглянуть на Того, Кого прокололи». У Євангелії від Іоанна ми також читаємо: «Дивитися будуть на Того, Кого прокололи» (19;37).
Для доказу, що Юстин був знайомим з Євангелієм від Марка, Генріх Безе зазначає: «Юстин повідомляє, що «двох інших братів, котрі були синами 3аведея, Ісус назвав Воанергес, що означає «Сини грому». Повідомлення передається у зв’язку з оповіданням про переміну Господом імені Петра, і говориться, що обидві події записані «у спогадах останнього». Під ім’ям цих «спогадів Його» за зв’язком мовлення, якщо не виправляти цього місця, можна розуміти тільки коментар Петра. А коментар Петра є нічим іншим, як нашим Євангелієм від Марка. Увесь переказ ставить це Євангеліє у особливе сполучення із першоверховним апостолом... І Юстин повинен був розділяти цей традиційний погляд, тому легко міг називати те Євангеліє, що походить від Петра за змістом, просто коментарем Петра». (Безе Г. Достовірність наших Євангелій. — С. 46). Дехто висловлював думку, що Юстин міг бути знайомий з апокрифічними Євангеліями, наприклад від Петра. Цей погляд базується на декотрих паралелях, існуючих між викладом Юстина і Псевдо-Петра. За тим і за іншим: «Юдеї привели Спасителя до сідалища судді, посадили на нього і з насмішками вимагали, щоб він судив їх, вказували на згоду у висловах. Обидва використовують в одному місці одне й те ж слово. В оповіданні про розділ одягу Господа через жеребкування у Юстина, так само як і в Псевдо-Петра, застосовано слово «жеребок», замість використаного у Матфея, Марка і Іоанна». Як говорить Безе, це останній збіг дуже легко пояснюється знайомством обох письменників з Євангелієм від Іоанна, котрий у своєму оповіданні використовує дієслово, яке належить до одного кореня зі словом, що означає «кинемо жереб». Юстин, які автор Євангелія Петра, читали четверте Євангеліє і легко могли застосовувати один і той же іменник. «Внесене оповідання про осміяння Господа на троні судді в історію страждань» пояснюється або сумішшю подій, що відбувалися у дворі преторію, або словом Іоанна, думка котрого могла зрозумітися так, що не Пілат сів на трон судді, а звелів сісти на ньому Ісуса, щоб народ міг висміяти Його таким чином. Можливо, для появи цієї думки дали привід слова Ісаї: «просять у мене праведного суду», в яких закладено передбачення саме про цю подію історії страждань, яку Юстин і з’єднує із своїм оповіданням. Таким чином, не можна рішуче заперечувати того, що як Юстин, так і Псевдо-Петро запозичили вказану думку із одного спільного усного чи письмового джерела. Але можливо також, що один прийшов до такої думки одним шляхом, а другий — іншим. Але заслуговує на увагу ряд інших відмінностей між змістом повідомлень Юстина і Євангелія Псевдо-Петра, з яких виходить, що Юстин ніколи не користувався цим апокрифічним твором. «За Євангелієм Псевдо-Петра Господа осудив не Пілат, а Ірод і юдеї... Далі, Пілат, за викладом Псевдо-Петра, знаходиться у підпорядкуванні у Ірода і запитує у нього, як милості, видачі тіла Ісуса. Юстин ... приписує рішення Пілату; останній, за його словами, із милості посилає Ісуса до Ірода і згодом відправляє у Рим звіт про події. За Євангелієм від Петра Йосиф Аримафейський ще перед розп’яттям намагається забезпечити видачу йому тіла Господнього. Землетрус відбувається після того, як Ісуса зняли з хреста і поклали на землю; тоді юдеї видають тіло Йосифу для поховання. Далі, за Євангелієм Псевдо-Петра, Господь взиває на хресті не тими словами, що наведені у Матфея і Марка: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?», а іншими: «Сило моя, сило моя, невже ти мене залишила?» Істинний смисл погляду Ісуса ми ясно пізнаємо із додатку, котрий Псевдо-Петро робить в оповіданні про саме розп’яття. Він звертає увагу на мовчання Господа впродовж цієї події і пояснює його тим, що Христос не відчував ніякого болю. Ця думка витікає, очевидно, із єретичних тенденцій. Ісус не відчуває ніякого болю, поки в Ньому перебуває Божий Дух. Останній залишає Його незадовго до Його смерті і тільки тоді людина, залишена одинокою на хресті, робиться досяжною для болю. Це уявлення, без сумніву, мало вплив на оповідання Євангелія Петра. Письменник притримується того погляду, що Ісус, поки з Ним з’єднана була Божественна сила, страждав тільки умовно. У цьому погляді міститься відмінність істинного втілення Сина Божого... Юстин не розділяє усіх цих думок письменника Євангелія Петра. На думку Юстина, Христос перетерпів притаманні нам болі і дійсно страждав. Але, — продовжує Г. Безе, — уявімо, що нововідкритий апокриф, тобто Євангеліє Петра, був тим коментарем, про який говорить Юстин. Разом з цим потрібно визначити, що вказаний коментар був написаний раніше 140 року, чого іншим шляхом не можна довести безсумнівно. А потім не можна визнати меншою і давність Євангелій від Матфея, Луки і Іоанна. У Євангелії від Петра ми маємо у такому випадку документ, на основі якого можна стверджувати, що всі чотири Євангелія використовувалися і однаково цінувалися в давніший час, ніж той (час), до якого їх можна віднести, базуючись лише на творах Юстина. Євангеліє Петра близько 140 р. вже настільки було розповсюджене у Церквах, що Юстин не мав жодної підозри, незважаючи на протиріччя з іншими коментарями. Відповідно воно було написане, у крайньому разі, вже близько 120 р., а тому канонічні Євангелія, на яких у багатьох випадках засновується його зміст, ще давніші». (Достовірність наших Євангелій. — С. 43—51). Те саме варто сказати про деякі схожості оповідань Юстина із змістом іншого апокрифічного писання, з так званим «Євангелієм євреїв». Тут зустрічаються схожості в оповіданнях про хрещення Ісуса Христа. Як у Євангелії євреїв, так і у Юстина говориться про появу світла чи вогню, про що у канонічних Євангеліях не розповідається. До слів: «Це Син Мій Улюблений, що Його я вподобав!» у Євангелії євреїв додана ще частина Пс. ІІ; 7: «Я сьогодні Тебе породив», причому робиться натяк на те, що цей вислів відділено було від попереднього деякою паузою. Так само і Юстин наводить слова Пс. ІІ; 7 замість слів, переданих синоптиками, говорить, що в той момент, коли Ісус сходив у воду, з’явилося полум’я над рікою. Це останнє зауваження відрізняється від Євангелія євреїв, де говориться про світло, що осяяло місце, після виходу Христа із води. «Таким чином, — говорить Г. Безе, — при відомій схожості викладу не можна, однак, заперечувати деяких часткових відмінностей... Беручи до уваги всі ці обставини, чи можна вважати без сумнівним те, що Юстин користувався Євангелієм євреїв? Чи не цілком вірогідно, що згода їхня випадкова, чи пояснюється запозиченням із усних оповідань, які у той час були у користуванні і містили у собі різного роду додатки до Євангельських оповідань?» (Достовірність наших Євангелій. — С. 53—54).
У творах Юстина говориться, до речі, іще про такі Євангельські події: про народження Христа — Діал. 43, 1—7; 100, 3. Про народження Христа від Діви Марії: І Апол. 46, 63; Діал. 43, 1; 78, 3; 84, 1; 85, 2; 100, 5. Про народження у Вифлеємі, приблизно за 150 років: І Апол. 46; Діал. 78, 5. І Апол. 34. Про діяльність і смерть Іоанна Хрестителя: Діал. 49, 3, 4, 6; 50, 2; 51; 53, 2; 8, 2. Про Таємну Вечерю: Діал. 41, 1. Про страждання і смерть Христа при Понтії Пілаті і Іроді під час правління Тиверія: І Апол. 13, 40; Діал. 31, 3; 85, 2. Про подробиці розп’яття: І Апол. 61, 24, 42; Діал. 39, 1. Врешті в І Апології (66, 61) говориться прямо, що християни мають спогади апостолів, які називаються Євангеліями.
