Головне Своє одкровення Бог повідомляє людям в особли вий, незвичний спосіб, чи, як ми кажемо, надприродним чином – це коли Бог відкриває про Себе безпосередньо Сам або через ангелів. Таке одкровення називається надприродним Божественним одкровенням.
Оскільки не всі люди можуть приймати одкровення від Самого Бога через свою нечистоту гріховну і немочі духу й тіла, то Господь обирає особливих, праведних людей, які можуть прийняти це одкровення. Першими провісниками одкровення Божого були: Адам, Ной, Мойсей та інші пророки і праведні люди. Всі вони прийняли від Бога і проповідали початки одкровення Божого.
У повноті і досконалості Боже одкровення приніс на землю Сам втілений Син Божий, Господь наш Ісус Христос і поширив його по всій землі через Своїх апостолів та учеників.
Це Божественне одкровення і тепер поширюється між людьми і зберігається в істинній святій православній Церкві двома способами: через Священне Передання і Святе Писання.
Початковим способом поширення одкровення Божого є Свя щенне Передання. Від початку світу до Мойсея не було священних книг, а вчення про віру Божу передавалось усно, переданням, тобто словом і прикладом, від одного до іншого і від предків нащадкам.
Сам Ісус Христос Своє божественне вчення і настанови передав ученикам Своїм словом (проповіддю) і прикладом Свого життя, а не книгою (писанням).
У такий же спосіб на початку і апостоли поширювали віру й ут верджували Церкву Христову.
Священне Передання завжди передувало Святому Писанню.
Це цілком зрозуміло, бо книгами могли користуватися не всі люди, а передання доступне всім без винятку.
Згодом, щоб Божественне одкровення збереглося з точністю, з натхнення Господа деякі святі люди записали найголовніше у книги. Сам Бог Дух Святий невидимо допомагав їм, щоб усе написане у цих книгах було правильним та істинним. Усі ці книги, написані Духом Божим, через освячених на те від Бога людей (пророків, апостолів та ін.) називаються Святим Писанням, або Біблією. Слово "Біблія" – грецьке й означає – "Книги". Цією назвою вказується, що священні книги як такі, що походять від Самого Бога, перевершують інші книги.
Книги Святого Писання написані різними людьми в різний час, але всі вони поділяються на дві частини: на книги Старого Завіту і книги Нового Завіту.
Книги Старого Завіту написані до Різдва Христового. Книги Нового Завіту написані після Різдва Христового. Всі ці священні книги називаються біблійним словом "завіт", тобто заповідання, заповіт, бо в них міститься Божественне вчення, заповідане людям Богом. Слово "завіт" ще означає союз або угоду (Бога з людьми).
Головний зміст Старого Завіту полягає в тому, що Бог обіцяв людям Спасителя світу і підготував їх до прийняття Його – через поступові одкровення, через святі заповіді, пророцтва, прообрази, молитви і священнослужіння.
Головний зміст Нового Завіту полягає у тому, що Бог дійсно дарував людям обіцяного Спасителя, Єдинородного Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, Який і дав Новий Завіт (новий союз або угоду) людям.
Старозавітних книг, якщо рахувати кожну окремо, – 38; але, як правило, об'єднують по кілька книг в одну і нараховують двадцять дві книги (за кількістю літер у єврейському алфавіті).
За змістом старозавітні книги діляться на чотири розділи: за конодавчі, історичні, повчальні та пророчі.
I. Книги законодавчі, які складають основу Старого Завіту:
1. Буття.
2. Вихід.
3. Левит.
4. Числа.
5. Второзаконня (повторення Закону).
Ці п'ять книг написані через пророка Мойсея (п'ятикнижжя Мойсеєве). В них говориться про створення світу і людини, про гріхопадіння, про обітування (обіцяння) Богом Спасителя світу, про життя людей у першопочаткові часи. Вони містять у собі переважно виклад закону, що був даний Богом через Мойсея. Сам Ісус Христос називає це законом Мойсеєвим (Див.: Ін 7, 19).
II. Книги історичні, які містять у собі переважно історію релігії та життя єврейського народу, який зберіг віру в істинного Бога:
6. Книга Ісуса Навина.
7. Книга Суддів, і разом з нею, як додаток, книга Руфі.
8. Перша і друга книги Царств, як дві частини однієї книги.
9. Третя і четверта книги Царств.
10. Перша і друга книги Параліпоменон (доповнення).
11. Перша і друга книги Ездри і книга Неємії.
12. Книга Есфірі.
III. Книги повчальні, що містять переважно вчення про віру:
13. Книга Іова.
14. Псалтир, містить у собі 150 псалмів, або священних пісень, написаних з натхнення Духа Святого. Більша частина псалмів написана царем Давидом.
Псалтир використовується майже при кожному православному Богослужінні.
15. Притчі Соломона.
16. Екклезіаст (тобто церковний проповідник).
17. Пісня пісень (тобто пісня над піснями).
VI. Книги пророчі, які містять у собі пророцтва або віщування про майбутнє, і головним чином, про Спасителя Ісуса Христа:
18. Книга пророка Ісаї.
19. Книга пророка Єремії.
20. Книга пророка Єзекиїля.
21. Книга пророка Даниїла.
22. Книги дванадцяти пророків, названих малими: Осії, Іоїля, Амоса, Авдія, Іони, Михея, Наума, Софонії, Аггея (Огія), Авакума, Захарії і Малахії.
Всі перелічені священні книги Старого Завіту називаються канонічними, тобто безсумнівно істинними як за походженням, так і за змістом. Слово "канонічний" – грецьке і означає "зразковий, істинний, правильний".
Крім канонічних книг, до складу Старозавітних книг входять ще неканонічні. Це ті книги, які юдеї втратили і яких немає в сучасному єврейському тексті Старого Завіту. Їх взято з грецького перекладу Старозавітних книг, зробленого 70-а тлумачами (вченими людьми) майже за три століття до Різдва Христового (у 271 році до Р. Х.), і які з давнини подаються в Біблії. Цей переклад користується особливою пошаною в православній Церкві. З нього зроблено церковнослов'янський переклад Біблії.
До неканонічних книг Старого Завіту належать:
1. Книга Товита.
2. Книга Юдифі.
3. Книга Премудрості Соломона.
4. Книга Ісуса, сина Сирахового.
5. Послання Єремії.
6. Три книги Маккавейські.
7. Третя книга Ездри.
Священних книг Нового Завіту двадцять сім, і всі вони ка нонічні. За змістом вони так само, як і старозавітні, можуть бути розділеними на законодавчі, історичні, повчальні і пророчі.
I. Книги законодавчі, тобто ті, які являють собою основу Нового Завіту:
1. Євангеліє від Матфея.
2. Євангеліє від Марка.
3. Євангеліє від Луки.
4. Євангеліє від Іоана.
"Євангеліє" – слово грецьке, що означає "благовістування", тобто блага або добра вість про прихід у світ обіцяного Богом Спасителя світу, Господа нашого Ісуса Христа. Ці книги розповідають про Його земне життя, хресну смерть, воскресіння з мертвих і вознесіння на небо, а також викладають Його Божественне вчення і розповідають про вчинені Ним чудеса. Євангелія написані святими апостолами, учениками Ісуса Христа.
II. Книги історичні:
5. Книга Діянь святих апостолів, написана євангелістом Лукою.
В ній розповідається про зішестя Святого Духа на апостолів і про поширення через них Церкви Христової.
III. Книги повчальні:
6–12. Сім соборних послань (листи до всіх християн): одне – апостола Якова, два – апостола Петра, три – апостола євангеліста Іоана і одне – апостола Іуди (Яковового).
13–26. Чотирнадцять послань апостола Павла: до римлян, два до коринф'ян, до галатів, до ефесян, до филип'ян, до колосян, два до солунян, два до Тимофія, єпископа Ефеського, до Тита, єпископа Критського, до Филимона і до євреїв.
IV. Книга пророча:
27. Апокаліпсис, або Одкровення Іоана Богослова, написане апостолом євангелістом Іоаном Богословом. У цій книзі міститься таємниче передбачення життя і майбутньої долі Церкви Христової та всього світу.
Священні книги Нового Завіту були написані спочатку грець кою мовою, яка на той час була найбільш уживаною. Тільки Євангеліє від Матфея і Послання ап. Павла до євреїв спочатку були написані єврейською мовою. Але Євангеліє від Матфея в першому столітті було перекладено на грецьку мову, як вважають, самим же апостолом Матфеєм.
Книги Священного Писання, як Нового Завіту, так і Старого Завіту, що є Божественним одкровенням, написані з натхнення Духа Святого, називаються богонатхненними. Апостол Павло каже: "Усе Писання богодухновенне і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння у праведності" (2 Тим. 3, 16).
В істинності Божественного походження священних книг пере конують висота і чистота християнського вчення в цих книгах, пророцтва і чудеса. Особливою ознакою богонатхненності священних книг є могутня дія слова Божого на людину. Скрізь, де тільки лунала проповідь апостолів, вона підкоряла Христовому вченню серця людей. Проти християн озброювались юдейський і язичницький світи з усією силою людської злоби, християни тисячами приймали страдницьку смерть, а сповіщене слово Боже росло й утверджувалося. Траплялося так, що люди бралися за Біблію з бажанням спростувати вчення, яке міститься в ній, а закінчували тим, що ставали її щирими шанувальниками і віруючими людьми.
Кожен з нас, уважно читаючи Святе Писання, може побачити на собі його могутню силу і переконатися при цьому, що воно є одкровенням Самого Бога.
Усе Божественне одкровення: книги Святого Писання, тобто Біблія, і Святе Передання, тобто те, що не було спочатку записано у ці книги, а передано усно і вже потім записано святими людьми в ранні віки християнства (IV–V ст.) і, отже, має глибоку давнину і достовірність, – все це зберігається у Церкві Святій. Церкву заснував Сам Спаситель, Господь наш Ісус Христос, і поставив її охоронителькою Свого Божественного одкровення. Бог Дух Святий невидимо оберігає її.
Свята Православна Церква після кончини апостолів керується Святим Писанням і Святим Переданням. Ми читаємо там слова пророків і апостолів так, ніби ми з ними жили і самі їх чули.
В особливих же випадках, для викриття лжевчителів або для вирішення усіляких непорозумінь, на основі заповіді Самого Спасителя (Див.: Мф. 18, 17) і за прикладом св. апостолів (Апостольський Собор в 51 році – (Див.: Діян. 15, 1–35), збираються Собори. Вони бувають Вселенські, на які збираються пастирі і вчителі Церкви за можливістю з усього світу, і Помісні, коли збираються пастирі і вчителі однієї якоїсь помісної Церкви.
Вселенський Собор є вища на землі влада Св. Церкви Хрис тової, здійснювана керуванням Святого Духа, як і сказано було уперше в постанові Апостольського Собору: "Бо вгодно Святому Духові і нам" (Діян. 15, 28).
Вселенських Соборів було сім. На цих Соборах, на першому і другому з них, складено наш православний Символ віри.
ЗАКОН БОЖИЙ
Оскільки не всі люди можуть приймати одкровення від Самого Бога через свою нечистоту гріховну і немочі духу й тіла, то Господь обирає особливих, праведних людей, які можуть прийняти це одкровення. Першими провісниками одкровення Божого були: Адам, Ной, Мойсей та інші пророки і праведні люди. Всі вони прийняли від Бога і проповідали початки одкровення Божого.
У повноті і досконалості Боже одкровення приніс на землю Сам втілений Син Божий, Господь наш Ісус Христос і поширив його по всій землі через Своїх апостолів та учеників.
Це Божественне одкровення і тепер поширюється між людьми і зберігається в істинній святій православній Церкві двома способами: через Священне Передання і Святе Писання.
Початковим способом поширення одкровення Божого є Свя щенне Передання. Від початку світу до Мойсея не було священних книг, а вчення про віру Божу передавалось усно, переданням, тобто словом і прикладом, від одного до іншого і від предків нащадкам.
Сам Ісус Христос Своє божественне вчення і настанови передав ученикам Своїм словом (проповіддю) і прикладом Свого життя, а не книгою (писанням).
У такий же спосіб на початку і апостоли поширювали віру й ут верджували Церкву Христову.
Священне Передання завжди передувало Святому Писанню.
Це цілком зрозуміло, бо книгами могли користуватися не всі люди, а передання доступне всім без винятку.
Згодом, щоб Божественне одкровення збереглося з точністю, з натхнення Господа деякі святі люди записали найголовніше у книги. Сам Бог Дух Святий невидимо допомагав їм, щоб усе написане у цих книгах було правильним та істинним. Усі ці книги, написані Духом Божим, через освячених на те від Бога людей (пророків, апостолів та ін.) називаються Святим Писанням, або Біблією. Слово "Біблія" – грецьке й означає – "Книги". Цією назвою вказується, що священні книги як такі, що походять від Самого Бога, перевершують інші книги.
Книги Святого Писання написані різними людьми в різний час, але всі вони поділяються на дві частини: на книги Старого Завіту і книги Нового Завіту.
Книги Старого Завіту написані до Різдва Христового. Книги Нового Завіту написані після Різдва Христового. Всі ці священні книги називаються біблійним словом "завіт", тобто заповідання, заповіт, бо в них міститься Божественне вчення, заповідане людям Богом. Слово "завіт" ще означає союз або угоду (Бога з людьми).
Головний зміст Старого Завіту полягає в тому, що Бог обіцяв людям Спасителя світу і підготував їх до прийняття Його – через поступові одкровення, через святі заповіді, пророцтва, прообрази, молитви і священнослужіння.
Головний зміст Нового Завіту полягає у тому, що Бог дійсно дарував людям обіцяного Спасителя, Єдинородного Сина Свого, Господа нашого Ісуса Христа, Який і дав Новий Завіт (новий союз або угоду) людям.
Старозавітних книг, якщо рахувати кожну окремо, – 38; але, як правило, об'єднують по кілька книг в одну і нараховують двадцять дві книги (за кількістю літер у єврейському алфавіті).
За змістом старозавітні книги діляться на чотири розділи: за конодавчі, історичні, повчальні та пророчі.
I. Книги законодавчі, які складають основу Старого Завіту:
1. Буття.
2. Вихід.
3. Левит.
4. Числа.
5. Второзаконня (повторення Закону).
Ці п'ять книг написані через пророка Мойсея (п'ятикнижжя Мойсеєве). В них говориться про створення світу і людини, про гріхопадіння, про обітування (обіцяння) Богом Спасителя світу, про життя людей у першопочаткові часи. Вони містять у собі переважно виклад закону, що був даний Богом через Мойсея. Сам Ісус Христос називає це законом Мойсеєвим (Див.: Ін 7, 19).
II. Книги історичні, які містять у собі переважно історію релігії та життя єврейського народу, який зберіг віру в істинного Бога:
6. Книга Ісуса Навина.
7. Книга Суддів, і разом з нею, як додаток, книга Руфі.
8. Перша і друга книги Царств, як дві частини однієї книги.
9. Третя і четверта книги Царств.
10. Перша і друга книги Параліпоменон (доповнення).
11. Перша і друга книги Ездри і книга Неємії.
12. Книга Есфірі.
III. Книги повчальні, що містять переважно вчення про віру:
13. Книга Іова.
14. Псалтир, містить у собі 150 псалмів, або священних пісень, написаних з натхнення Духа Святого. Більша частина псалмів написана царем Давидом.
Псалтир використовується майже при кожному православному Богослужінні.
15. Притчі Соломона.
16. Екклезіаст (тобто церковний проповідник).
17. Пісня пісень (тобто пісня над піснями).
VI. Книги пророчі, які містять у собі пророцтва або віщування про майбутнє, і головним чином, про Спасителя Ісуса Христа:
18. Книга пророка Ісаї.
19. Книга пророка Єремії.
20. Книга пророка Єзекиїля.
21. Книга пророка Даниїла.
22. Книги дванадцяти пророків, названих малими: Осії, Іоїля, Амоса, Авдія, Іони, Михея, Наума, Софонії, Аггея (Огія), Авакума, Захарії і Малахії.
Всі перелічені священні книги Старого Завіту називаються канонічними, тобто безсумнівно істинними як за походженням, так і за змістом. Слово "канонічний" – грецьке і означає "зразковий, істинний, правильний".
Крім канонічних книг, до складу Старозавітних книг входять ще неканонічні. Це ті книги, які юдеї втратили і яких немає в сучасному єврейському тексті Старого Завіту. Їх взято з грецького перекладу Старозавітних книг, зробленого 70-а тлумачами (вченими людьми) майже за три століття до Різдва Христового (у 271 році до Р. Х.), і які з давнини подаються в Біблії. Цей переклад користується особливою пошаною в православній Церкві. З нього зроблено церковнослов'янський переклад Біблії.
До неканонічних книг Старого Завіту належать:
1. Книга Товита.
2. Книга Юдифі.
3. Книга Премудрості Соломона.
4. Книга Ісуса, сина Сирахового.
5. Послання Єремії.
6. Три книги Маккавейські.
7. Третя книга Ездри.
Священних книг Нового Завіту двадцять сім, і всі вони ка нонічні. За змістом вони так само, як і старозавітні, можуть бути розділеними на законодавчі, історичні, повчальні і пророчі.
I. Книги законодавчі, тобто ті, які являють собою основу Нового Завіту:
1. Євангеліє від Матфея.
2. Євангеліє від Марка.
3. Євангеліє від Луки.
4. Євангеліє від Іоана.
"Євангеліє" – слово грецьке, що означає "благовістування", тобто блага або добра вість про прихід у світ обіцяного Богом Спасителя світу, Господа нашого Ісуса Христа. Ці книги розповідають про Його земне життя, хресну смерть, воскресіння з мертвих і вознесіння на небо, а також викладають Його Божественне вчення і розповідають про вчинені Ним чудеса. Євангелія написані святими апостолами, учениками Ісуса Христа.
II. Книги історичні:
5. Книга Діянь святих апостолів, написана євангелістом Лукою.
В ній розповідається про зішестя Святого Духа на апостолів і про поширення через них Церкви Христової.
III. Книги повчальні:
6–12. Сім соборних послань (листи до всіх християн): одне – апостола Якова, два – апостола Петра, три – апостола євангеліста Іоана і одне – апостола Іуди (Яковового).
13–26. Чотирнадцять послань апостола Павла: до римлян, два до коринф'ян, до галатів, до ефесян, до филип'ян, до колосян, два до солунян, два до Тимофія, єпископа Ефеського, до Тита, єпископа Критського, до Филимона і до євреїв.
IV. Книга пророча:
27. Апокаліпсис, або Одкровення Іоана Богослова, написане апостолом євангелістом Іоаном Богословом. У цій книзі міститься таємниче передбачення життя і майбутньої долі Церкви Христової та всього світу.
Священні книги Нового Завіту були написані спочатку грець кою мовою, яка на той час була найбільш уживаною. Тільки Євангеліє від Матфея і Послання ап. Павла до євреїв спочатку були написані єврейською мовою. Але Євангеліє від Матфея в першому столітті було перекладено на грецьку мову, як вважають, самим же апостолом Матфеєм.
Книги Священного Писання, як Нового Завіту, так і Старого Завіту, що є Божественним одкровенням, написані з натхнення Духа Святого, називаються богонатхненними. Апостол Павло каже: "Усе Писання богодухновенне і корисне для навчання, для викривання, для виправляння, для наставляння у праведності" (2 Тим. 3, 16).
В істинності Божественного походження священних книг пере конують висота і чистота християнського вчення в цих книгах, пророцтва і чудеса. Особливою ознакою богонатхненності священних книг є могутня дія слова Божого на людину. Скрізь, де тільки лунала проповідь апостолів, вона підкоряла Христовому вченню серця людей. Проти християн озброювались юдейський і язичницький світи з усією силою людської злоби, християни тисячами приймали страдницьку смерть, а сповіщене слово Боже росло й утверджувалося. Траплялося так, що люди бралися за Біблію з бажанням спростувати вчення, яке міститься в ній, а закінчували тим, що ставали її щирими шанувальниками і віруючими людьми.
Кожен з нас, уважно читаючи Святе Писання, може побачити на собі його могутню силу і переконатися при цьому, що воно є одкровенням Самого Бога.
Усе Божественне одкровення: книги Святого Писання, тобто Біблія, і Святе Передання, тобто те, що не було спочатку записано у ці книги, а передано усно і вже потім записано святими людьми в ранні віки християнства (IV–V ст.) і, отже, має глибоку давнину і достовірність, – все це зберігається у Церкві Святій. Церкву заснував Сам Спаситель, Господь наш Ісус Христос, і поставив її охоронителькою Свого Божественного одкровення. Бог Дух Святий невидимо оберігає її.
Свята Православна Церква після кончини апостолів керується Святим Писанням і Святим Переданням. Ми читаємо там слова пророків і апостолів так, ніби ми з ними жили і самі їх чули.
В особливих же випадках, для викриття лжевчителів або для вирішення усіляких непорозумінь, на основі заповіді Самого Спасителя (Див.: Мф. 18, 17) і за прикладом св. апостолів (Апостольський Собор в 51 році – (Див.: Діян. 15, 1–35), збираються Собори. Вони бувають Вселенські, на які збираються пастирі і вчителі Церкви за можливістю з усього світу, і Помісні, коли збираються пастирі і вчителі однієї якоїсь помісної Церкви.
Вселенський Собор є вища на землі влада Св. Церкви Хрис тової, здійснювана керуванням Святого Духа, як і сказано було уперше в постанові Апостольського Собору: "Бо вгодно Святому Духові і нам" (Діян. 15, 28).
Вселенських Соборів було сім. На цих Соборах, на першому і другому з них, складено наш православний Символ віри.
ЗАКОН БОЖИЙ
