Представляємо новий проект "Життя святих на кожен день", в якому ми будемо розміщувати життя святих, проповіді та розповіді про православні свята. По суті це буде унікальний церковний календар з житіями святих, історіями свят і проповідями (для перегляду тисніть на гіперпосилання):

23 пн Седмиця 2-га після Пасхи. Мчч. Терентiя, Помпiя, Африкана, Максима, Зинона, Олександра, Феодора та iнших 33.

24 вт Радониця. Проводи. Поминання померлих. Сщмч. Антипи, єп. Пергама Асiйського. Мчч. Прокеса i Мартинiана

25 ср Сщмч. Зинона, єп. Веронийського. Муромської iкони Божої Матерi

26 чт Сщмч. Артемона, пресвiтера Лаодикiйського

27 пт Свт. Мартина, спов., папи Римського

28 сб Апп. вiд 70 Аристарха, Пуда i Трофима

29 нд Неділя 3-тя після Пасхи. Свв. жон-мироносиць. Міжнародний православний жіночий день; проповіді: патріарха Філарета, митрополита Антонія.
Свв. Жон-мироносиць: Марії Магдалини, Марії Клеопової, Соломії, Іоанни, Марфи і Марії та інших; праведних Йосифа Аримафейського і Никодима (перехідне святкування в неділю 3-тю після Пасхи).
Мцц. Агапiї, Ірини i Хионiї

Радониця – радість воскресіння померлих. Тиждень 2-й після Пасхи. У вівторок другої седмиці після Пасхи, через день після Фоминої неділі (Антипасхи), Православна Церква встановила поминання спочилих, перше після свята Пасхи. Цього дня християни немов розділяють пасхальну радість про воскресіння Спасителя з членами Церкви, що вже залишили цей світ. За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), це свято відзначалося на християнських кладовищах ще у давнину.
Етимологічно слово "радониця" походить від слів "рід" і "радість". Особливе місце Радониці в річному колі церковних свят, одразу після Світлого пасхального тижня, зобов'язує християн не сумувати та не нарікати з приводу смерті близьких, а, навпаки, радіти їх народженню в іншому життя – вічному. Перемога над смертю, отримана смертю і воскресінням Христа, витісняє смуток про тимчасову розлуку з рідними.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Найбільшим злом, яке існує у світі, є смерть. Люди помирають не тому, що життя для них стає тяжким, а тому, що через гріх першої людини, Адама, смерть увійшла в їхню природу. Людина не хоче помирати навіть тоді, коли тяжко хворіє і через старість стає непрацездатною. Чому вона не хоче помирати? Тому що її природа створена Богом для життя вічного. Будучи свобідною, людина обрала не життя, а смерть: через гріх Адама смерть пошкодила людську природу, яку оновити людина не могла. Не могли цього зробити й ангели, оскільки людську природу створили не вони. Людину створив Бог! Тому оновити, а це значить подолати в людській природі смерть, міг тільки її Творець, тобто Бог.

О, Пресвята і Пренепорочна Мати Діво, надіє християн і пристановище грішних! Захисти всіх тих, що у нещастях до Тебе прибігають, почуй зітхання наші, прихили вухо Твоє до наших молитов. Владичице і Мати Бога нашого, не зневаж тих, що потребують твоєї допомоги, не відкинь нас грішних, врозуми і навчи нас; не відступи від нас, рабів Твоїх, за нарікання наші. Будь нам Матір'ю і Покровителькою, вручаємо себе милостивому Покрову Твоєму. Приведи нас грішних до тихого та спокійного життя; нехай ми оплачемо наші гріхи. О, Мати Маріє, наша преблага і швидка заступнице! Покрий нас своїм заступництвом, захисти від ворогів видимих і невидимих, пом’якши серця злих людей, що стають проти нас. О Мати Господа Творця нашого! Ти є корінь дівоцтва і нев'янучий цвіт чистоти і ціломудрія, пошли допомогу нам немічним, збуреним тілесними пристрастями, заблукалим серцями. Просвіти наші душевні очі, щоб ми бачили шляхи правди Божої. Благодаттю Сина Твого зміцни нашу слабу волю для виконання заповідей, щоб ми визволились від всілякої біди і скорботи, і оправдались Твоїм предивним заступництвом на страшному суді Сина Твого. Йому віддаємо славу, честь і поклоніння нині , повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

З головою прес-служби ЛПБА Назарієм Лозинським про значення Страсного Тижня розмовляла кореспондент газети “Експрес” Юлія Курій.
Чому останній тиждень перед святом Воскресіння Христового називають Страсним?
Слід сказати, що Страсний тиждень – це вже особливий період церковного року, який не входить у період Великого Посту. Це особливий тиждень, сповнений особливих піснеспівів і молитов. Усі богослужіння цього тижня оплакують страждання (слов’янською “страсті”) і смерть Сина Божого, тому і називається цей тиждень Страсним.

Про сьогоднішнє свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, його історію та духовно-моральне значення в розмові з кореспондентом газети “Експрес” розповідає духівник Львівського молодіжного православного братства Пресвятої Богородиці на честь ікони Її “Нев’янучий Цвіт” митр. прот. Ярослав Ощудляк.

Ми вiдвiдуємо церковнi богослужiння, постимося i молимося у вiдповiдний час, але всiм цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було дiючим i принесло добрi наслiдки, потрiбна ще пiдтримка - всiм нашим життям. Iншими словами - потрiбен вiдповiдний спосiб життя, який не був би протилежнiстю посту i не роздвоював би нашу душу.
У давнi часи у православних країнах саме суспiльство створювало великопiсну атмосферу життя через вiдповiднi звичаї i навички, як особистi, так i суспiльнi. Так, упродовж Великого посту усi люди пiдпорядковувалися звичаям, якi не давали забувати окремим членам суспiльства про Великий пiст. Наприклад, про пiст постiйно нагадував великопостовий дзвiн, театри були закритi, припинялися великосвiтськi прийоми. Самi собою цi зовнiшнi прояви посту не могли розбудити в людинi почуття покаяння, але складалася вiдповiдна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкi, i нам потрiбне постiйне нагадування про нашi обов'язки. Хоча, звичайно, зовнiшнi правила не можуть замiнити внутрiшнього подвигу вiруючої людини.

Одного разу до Iсуса Христа, Якого оточував народ, пiдiйшов чоловiк i привiв з собою сина свого, якого мучив злий дух нiмоти i глухоти. Батько прийшов з намiром отримати допомогу страднику-сину. Але в його серцi було якесь невiр'я. Вiн жалiвся Iсусу Христу на Його ученикiв, що вони не могли вигнати бiса з його сина. "Учителю, - говорив батько, - я привiв до Тебе сина мого, що має духа нiмого. Де тiльки нападе на нього, кидає його на землю, i вiн пускає пiну, i скрегоче зубами своїми, i цiпенiє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли" (Мк. 9, 17-18).
Христос Спаситель при всiй Своїй лагiдностi прогнiвався на таке невiр'я i сказав: "О роде невiрний, доки буду з вами? Доки буду терпiти вас?" (Мк. 9, 19). Але тут же пожалiв i страдника-сина, i нещасного батька i сказав: "Приведiть його до Мене". I привели його до Нього. Як тiльки бiснуватий побачив Його, дух стряснув його; вiн упав на землю i валявся, пускаючи пiну (Мк. 9, 19-20). Наблизившись до Сина Божого, злий дух своїм падiнням на землю невiльно виявив Йому свою покору.