В українців Різдво часто асоціюється зі снігом, святковою ялинкою, з часом, коли трапляються чудеса. Але коли це сталося в Палестині, снігу і ялинок не було, а чудеса... Чудеса були, але хто їх зауважив? Тільки волхви та пастухи. Ми читаємо про зірку волхвів, про благовістя янголів пастухам, але сприймаємо це як щось, якщо і реальне, то занадто далеке, що сталося десь в просторі казки - в тридев'ятому царстві, тридесятій державі. І це заважає нам побачити божественні промені в тексті Євангелія. Ось волхви розгледіли зірку Спасителя на сході, пішли за нею як язичники за Єдиним Богом, з темряви ідолопоклонства до Світла Істинного, - і зірка йшла перед ними і зупинилася над тим місцем у Вифлеємі, де народився Христос.

Христос народжується — славіте! Христос з небес — виходьте назустріч! Христос на землі — підносьтеся! «Заспівайте Господу пісню нову. Заспівайте Господу, вся земле» (Пс. 95, 1)! І скажу обом у сукупності: нехай веселяться небеса, і нехай радіє земля (11) заради Небесного, потім Земного! Христос у плоті; із трепетом і радістю звеселяйтесь: із трепетом — через гріх, з радістю — через надію. Христос від Діви; зберігайте цнотливість, дружини, щоб стати вам матерями Христовими! Хто не поклоняється Сущому від початку? Хто не прославляє Останнього? 2. Знову розсіюється темрява, знову є світло; знову Єгипет покараний темрявою, знову Ізраїль осяяний стовпом. Люди, які сидять у пітьмі невідання, нехай «побачать велике світло» відання (Мф. 5, 16). Прадавнє пройшло, тепер усе нове (2 Кор. 5, 17). Буква уступає, дух переважає; тіні проходять, їхнє місце займає істина. Приходить Мелхиседек; народжений без матері народжується без отця; у перший раз — без матері, у другий — без отця. Порушуються закони єства, світ небесний має наповнитися. Христос повеліває, не будемо противитися. «Всі народи, заплещіть руками, вигукніть до Бога голосом радости» (Пс. 46, 2); «Бо Немовля народилося нам - Син даний нам; владарювання на раменах Його», бо підноситься з хрестом, і наречуть ім’я Йому: великої ради — ради Отчої Ангел (Іс. 9, 6). Так проголошує Іоан: «Приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стежки Йому» (Мф. 3, 3)! І я проголошу силу дня. Безтілесний втілюється, Слово твердне, Невидимий стає видимим, Недотичний осязається, Безлітний починається. Син Божий робиться сином людським, Ісус Христос учора й сьогодні, і навіки Той же (Євр. 13, 8).

Відповідно до канонічних правил, не дозволяється здійснювати вінчання протягом усіх чотирьох постів, у Сирну седмицю, Великодню седмицю, у період від Різдва Христового до Богоявлення (святки). За благочестивим звичаєм не прийнято здійснювати шлюби напередодні дванадесятих, великих і храмових свят, а також неділь щоб передсвятковий вечір не проходив у гучному весіллі й розвагах, але мати можливість приготуватись до свята чи неділі. Крім того, вінчання не відбувається по вівторках і четвергах (напередодні пісних днів — середи й п'ятниці), а також і у дні Усікновення глави Іоанна Предтечі (11 вересня) і Воздвиження Хреста Господнього (27 вересня).

23 листопада Православна Церква молитовно згадує колесування великомученика Георгія (303 р.).
Він жив в IV ст. в Кападокії, яка входила в склад Римської імперії і був сином хлібороба. Ріс в глибоко віруючій християнській сім'ї. Ім'я Георгій означало “хлібороб”. Батько прийняв мученицьку смерть, коли св. Георгій був молодим хлопцем. Мати любила сина і виховала його в благочесті. Вони переселилися в Палестину. Досягнувши повноліття, св. Георгій став відважним воїном. Імператор Діоклітіан (284-305) призначив його старшим воєначальником. Імператор ненавидів християнство і в 296 р. наказав переслідувати і гонити християн. Дізнавшись про це, св. Георгій роздав все своє майно убогим і, прийшовши в Сенат, відкрито заявив, що він християнин: “Я раб Христа Бога мого і свідчу про цю істину”.
Один з сановників повторив слова Пілата: “Що є істина?”. На це св. Георгій відповів: “Істина є Сам Христос, якого ви гоните”.

Є місце в книзі Об’явлення, де тайноспоглядач Іоан оповідає нам, що коли прийде час і ми всі будемо в Царстві Божому, то кожен отримає ім’я таємниче, яке знає тільки Бог, Який дає його, і пізнає той, хто його отримує. Це ім’я ніби містить в собі всю таїну людини; цим ім’ям сказано все про неї; цього імені ніхто не може знати, окрім Бога і того, хто отримує його, тому що воно визначає те єдине, неповторне співвідношення, яке існує між Богом і Його творінням – кожним, єдиним для Нього творінням.