Святий Паїсій (світське ім`я — Петро) народився 21 грудня 1722 р. у Полтаві в сім`ї протоієрея Свято-Успенського храму Івана Величковського та його дружини Ірини. Протоієреями в полтавських храмах були прадід і дід святого Паїсія. Прадід — відомий український поет Іван Величковський. Прадід по матері —купець, єврей-вихрест Мандя, що перейшов з усією родиною у православ`я, започаткувавши знаний в Україні рід Манденків (Магденків).У 1727 р. помер батько святого. Мати разом із своїм братом Василем Манденком та старшим сином Іваном Величковським просила київського митрополита, який у той час з наказу Синоду РПЦ називався тільки архієпископом, Рафаїла (Заборовського) визнати їхнє право на наслідування батькового протоієрейського престолу. Архієпископ задовольнив це прохання. Брат святого Іван впродовж 5 років був протоієреєм у Полтаві. Він помер, коли його молодшому братові було 13 років. З 1734 р. святий (тоді ще як звичайний студент) впродовж 4 років вчиться у Києво-Могилянській Академії — одночасно з видатним українським філософом Григорієм Сковородою. У цей період він разом з іншими студентами (спудеями) «Могилянки» бере участь у богослужіннях у Благовіщенському храмі, який існує і діє нині на території Національного університету «Києво-Могилянська Академія».
Після закінчення Києво-Могилянської Академії він поїхав до Свято-Антоніївського монастиря в Любечі, що на батьківщині святого Антонія Печерського, з метою стати ченцем. Через деякий час він, перейшовши по кризі Дніпро, дістався до Свято-Микільського Медведівського монастиря, де на день Преображення Господнього у 1741 р. прийняв чернечий постриг від ігумена Никифора (Руновського). Чернече ім`я святого — Платон. Невдовзі святий разом з ченцями Нартифієм (Андрієвим) та Крискентом (Даниловим) вирушив до Києва. Був прийнятий до Києво-Печерської лаври, працював гравером у майстернях лаврської друкарні. У Києві він дізнався, що його мати, яка болісно переживала вибір сина, нарешті, змирилася з Божою Волею й сама прийняла чернечий постриг у полтавському Свято-Покровському монастирі.
Святий залишив через деякий час Україну й вирушив до Молдавії (1743). У скиті Святителя Христового Миколи Чудотворця, що у Трайстенах, він вперше побував на святковій літургії за афонськи-ми традиціями. Влітку 1746 р. він дістався з Молдавії до Святої Гори Афон. У 1750 р. він прийняв постриг і мантію від старця Василія з Молдавії і отримав нове ім`я — Паїсій. У 1758 р. був рукоположений у сан священика. З дозволу ігумена монастиря Пантократора, котрий перебував під покровительством Запорізької Січі, він оселився у старій келії св. пророка Іллі, де заснував Свято-Іллінський монастир. Цей монастир став поряд з монастирем св. Пантелеймона найбільшим на Горі Афон, причому його братія традиційно складалася переважно з українців. Тут чернець вивчав святоотечеські аскетичні писанння — твори свв. Антонія Великого, Григорія Синаїта, Ісихія Єрусалимського, Нового Богослова та ін., переважно отців-ісихастів. Разом з ченцями займався перекладами їхніх творів.
Кількість братії монастиря постійно зростала, і св. Паїсій разом із 64 ченцями у 1763 р. залишив Афон і, з дозволу митрополита Молдовлахійського Гавриїла Каллімаха, оселився у Святодухівському монастирі, біля Драгомирни на Буковині. Статут монастиря був по чину Василя Великого, служби велися поперемінно румунською та церковнослов`янською мовами. У Драгомирні святий прийняв схиму — найвищий ступінь чернецтва, який передбачав затворництво й суворі обмеження.
У цей час він написав свій основний твір «Об умной или внутренней молитві». Коли ж Буковина в результаті російсько-турецької війни 1787-1791 pp. відійшла до Австрії, св. Паїсій перейшов з Драгомирни до Секульського монастиря, а через 4 роки на прохання митрополита очолив сусідній Нямецький монастир (Пятра Ніамц) (1779), найбільший у Молдавії (зараз територія Румунії). Тут прийняв сан архімандрита (1790р. Працював над перекладами, насамперед над «Філокалією», на церковнослов`янську мову. Значну частину свого часу і сил приділяв бідним, заснував у монастирі шпиталь, розвинув різні ремесла і т.ін.
15 листопада 1794 р. св. Паїсій упокоївся в Бозі. 19 листопада 1794 р. його було поховано у головному храмі церкві бознесіння Господнього Нямецького монастиря (нині — в Румунії).
Св. Паїсій був відомий як філософ-богослов, письменник, перекладач, але насамперед як один з найвизначніших наставників і вчителів духовного православного життя. Він не створив нового вчення, але, використавши давні автентичні Східної Церкви, монастичні та ісихастські традиції, поєднавши їх різноманітні течії та напрями, вдихнув нове життя в східнослов`янське та Молдововалаське чернецтво. У своїй духовній праці він спирався насамперед на Святе Письмо, а також твори Ніла Сорського (1433-1508) і на «Філокалію», видану 1782 р. у Венеції грецькою мовою афонським ченцем Никодимом та єпископом Коринфським Макарієм (1731-1805). «Філокалія» являє собою багатотомне видання, в якому зібрані твори 38 письменників християнського Сходу від III до XV ст. — свв. Антонія Великого, Григорія Синаїта, Ісихія Єрусалимського, Іоанна Лиственичника, Максима Сповідника, Авви Дорофея та ін. Ці тексти стосуються безпосередньо духовного життя, особливо безперервної Христової молитви, її методу та відповідного їй способу життя. У цьому творі описано досвід, пов`язаний з цією молитвою, та подається його теологічне тлумачення. Святий Паїсій переклав «Філокалію» церковнослов`янською мовою і під назвою «Добротолюбіє» 1793 р. видав у Москві. Відповідно до представленого там учення, на духовний шлях до Бога слід ставати лише під проводом Старця. Становлення старчества було головним моментом всієї діяльності святого Паїсія, спрямованої на оновлення монастичного й ісихастського життя. Досягнення титулу духовного отця передбачає низку необхідних якостей і чеснот. Його основоположною чеснотою є духовний розум (грец.: diakrisis). Повчання Старця грунтується на попередньо сформованих в учня духовних засадах. Учень, який хоче йти духовним шляхом, мусить усвідомити, що він повинен прислухатися до всіх повчань Старця, а також здійснювати їх і сприймати як голос Божий. Духовний шлях до Бога, вважає святий Паїсій, має починатися з очищення від усіх пристрастей, через які людина творить зло всупереч власній волі. У боротьбі з ними вона повинна надавати великого значення покірливості, послуху й молитві. В одному з своїх творів він нараховує десять засобів такої боротьби: віра, любов, піст, стриманість, пильність, смиренність, мовчання, безкорисливість, правдиве рішення та молитва до Ісуса. У духовному сходженні він розрізняв два ступеня — діяння і бачення, і, відповідно, два види розумної молитви — діяльну і умоглядну; одну — для початківців, другу — для тих, що набули високого рівня духовності і здатні до духовного бачення. Перша є початком духовного сходження, а друга —його завершенням. У своєму визначенні цих двох ступенів духовного сходження він спирався на твори св. Григорія Синаїта. Діянням він вважав такий чернечий подвиг, коли людина, керуючись своєю волею, з Божою допомогою стає на шлях любові до Бога і ближнього, покірності, примирення, терпіння, послуху, коли виконує всі Божі заповіді, дотримується посту, церковних правил, проводить час у сльозах, поклонах, виснаженні тіла, в молитвах, в роздумах про смерть. Істинне духовне бачення св. Паїсій розумів як відкриття розуму внаслідок попереднього подвигу діяння, очищення людської душі і серця від скверни душевних і тілесних пристастей перед невимовними і неосяжними Божественними таємницями, коли Божа благодать, взявши, як немовля за руку, очищений розум людини, ніби сходами піднімає й на висоти духовних бачень. І це є, на думку святого та цитованого ним св. Григорія Синаїта, чиста умоглядна молитва, сповнена жаху і духовних прозрінь. На рівень таких бачень можна піднестися, на думку святого Паїсія, тільки з волі Божої, з допомогою його благодаті. Вчення св. Паїсія вплинуло не лише на монастирі, а й на ті кола, для яких офіційна церква вже давно втратила будь-який авторитет.
У червні 1988 р. під час урочистостей на честь 1000-ліття хрещення Русі схимника Паїсія було канонізовано.
Пам'ять - 28 листопада.
Роланд Піч
www.hram.in.ua
