Святий Арсеній (світське ім`я — Олександр) народився близько 1697 року у м. Володимирі-Волинському, в сім`ї православного священика, котрий вів свій рід з української православної шляхти. У 1728 році закінчив повний курс навчання у Києво-Могилянській Академії. Під час навчання прийняв чернечий постриг у Богоявленському Братському монастирі, при якому була Академія. Останні курси слухав уже ієродияконом. Пізніше був висвячений на ієромонаха. У 1728-1729 pp. перебував у Києво-Печерській лаврі, з 1729 р. — у Свято-Троїцькому Іллінському монастирі у Чернігові, з 1730 р. — у Спасо-Преображенському монастирі (Новгород-Сіверський), звідки на прохання митрополита Тобольського і всього Сибіру Антонія (Стаховського) його було викликано до Тобольська на місце проповідника. У 1733 р. здійснив подорож до Устюга, Холмогор та Соловецького монастиря, де полемізував з ув`язненими там старообрядцями. Внаслідок цієї полеміки написав «Увещание к раскольнику», видане тільки у 1861 р. Не виключено, що після закічення «Могилянки» був направлений до Московської Слов`яно-греко-латинської Академії, але служив певний час при синодальному домі як екзаменатор ставлеників Московської єпархії. У 1734-1737 pp. брав участь у Камчатській експедиції як корабельний священик, плавав Північно-Льодовитим океаном.
Звільнений з флоту через хворобу, св. Арсеній деякий час жив у Петербурзі, де був законовчителем тамтешнього сухопутного шляхетського кадетського корпусу, екзаменатором при Синоді, викладачем Закону Божого в гімназії при Петербурзькій Академії наук. З 1740 р. він відігравав помітну роль при члені Синоду та його «первоприсутствующем», єпископі Вологодському і Великопермському Амвросії (Юшкевичу), який тоді посідав перше місце в церковній ієрархії. Ці два ієрархи зблизилися, і єпископ Амвросій допомагав у подальшому святому Арсенію, якого у 1741 р. було висвячено на митрополита Тобольського і всього Сибіру.
Під час перебування у Тобольську св. Арсеній реформував місцеву консисторію, захищав новонавернутих тубільців від визиску та переслідувань царських воєвод, а духовенство — від втручання світського суду. Суворий клімат тяжко відбився на здоров`ї святого Арсенія.
У 1742 році у Петербурзі відбулася коронація імператриці Єлизавети Петрівни, на яку було викликано і Тобольського митрополита. 31 травня 1742 р. він був висвячений на митрополита Ростовського і Ярославльського й призначений членом Синоду. Це був найяскравіший період діяльності св. Арсенія. У Ростові він відкрив мощі митрополита св. Димитрія Ростовського (Туптала), дбав про написання його житія й сам узяв безпосередню участь у цьому, порушив справу про канонізацію Ростовського митрополита. Святий Арсеній відомий також як богослов. Виступаючи проти розкольників, він видав зі своєю передмовою і виправленнями «Феофилактово обличение поморским ответам» (М., 1745) та «Дополненное обличение ответов разкольнических пустосвятами выгорецки-ми 1723 р. предложенных» (1745). Пізніше він створив «Увещаніе бывшему Мошенскаго монастыря игумену Іоасафу, за раскол в соловецком заключении держащемуся...»(1734); антипротестантський твір «Возражение на пасквиль лютеранский, называемый Молоток на Камінь віри» (між 1745 і 1753), де підтримується книга «Камінь віри» Стефана (Яворського).
Святий Арсеній був і добрим проповідником. У бібліотеці Ярославльської духовної семінарії було 12 томів його проповідей (всього 217 проповідей), з яких надруковано лише вісім.
Одночасно святий Арсеній активно виступає проти світської влади, яка у XVIII ст. відверто втручається у справи Російської Православної Церкви, навіть пробує в деяких випадках реформувати її в протестантському дусі, прагне до безоглядного підкорення Церкви світській владі. Не бажаючи миритися з цим відвертим порушенням духу і літери Святого Письма, святий Арсеній ігнорує ряд постанов Синоду, домагається від Єлизавети І, щоб із Синоду були видалені світські особи, висловлюється за відновлення патріяршества тощо. У 1744 р. він був єдиним, хто відмовився скласти присягу, встановлену для членів Синоду, бо в ній було визнання найвищим суддею в церковних справах російського монарха. Св. Арсеній діяв цілком у дусі Святого Письма, Святої Традиції, оскільки жінка, навіть імператриця, не могла навіть формально очолювати Православну Церкву. Святий Арсеній завжди послуговувався українською мовою, і це теж не могло не насторожити імперську антиукраїнську самодержавну владу.
Ще більше загострилися його відносини з царською владою, коли в часи Петра III та Катерини II розгорнувся відвертий наступ на Православну Церкву. У грубих формах відбувалася секуляризація церковних земель, яка супроводжувалася закриттям монастирів, гоніннями на ченців. 9 лютого 1763 р. святий Арсеній виступив з протестом проти відібрання монастирських маєтностей у державний скарб й проголосив анафему проти всіх «насильствующих и обидящих святыя Божий церкви и монастыри». У березні того ж року скерував два донесення в Синод з цього приводу, де по-козацькому відчитав і Синод, і саму царицю за їхні антицерковні заміри. Розлючена Катерина II наказала його заарештувати і доставити їй для особистого допиту. Але святий Арсеній не злякався коронованої особи, дуже далекої від православ`я і елементарних моральних понять, і сміливо вказав їй на згубність політики, спрямованої проти Православної Церкви. За це святому заткнули кляпом рота і в такому стані тримали до суду, який почався 1 квітня 1763 р. Він тривав всього 7 днів, а вже 12 квітня йому було оголошено вирок: позбавити сану й заслати простим ченцем до Свято-Микільського Карельського монастиря (у 37 км від Архангельська). Але святий не скорився. Він голосно казав, що цариця несправедливо забрала у Церкви її землі, неправдою і на престол сіла, а цей престол мав дістатися царевичу Павлу Петровичу тощо. У 1766 році за доносом якогось монаха та солдата святий був підданий повторному суду вже як політичний злочинець. Наприкінці 1767 року його було позбавлено й монашества, засуджено до смертної кари. Але по «милосердию» Катерини II він був помилуваний, і під ім`ям «Андрея Враля» 8 січня 1768 p. був у 70-річному віці ув`язнений до каземату фортеці у Ревелі (нині — Таллін, столиця Естонії). Там святий Арсеній був замурований у холодному кам`яному мішку (3 на 2 м), і лише у маленьке віконце йому зрідка подавали злиденну їжу. Ніхто не мав права заходити до святого Арсенія, йому навіть не давали ніякого одягу. Він терпів тут тяжкі муки протягом 4 років і врешті упокоївся 28 лютого 1772 року. На лутці віконця він вишкрябав цвяшком вірша з Псалтиря: «Благо мні, яко смирил мя еси...»
Пам'ять - 13 березня (нов. ст.).
Література: Попов М.С. Арсений Мациевич. СПб., 1905.
о. Юрій Мицик
http://hram.in.ua
