Святий Павло (Конюшкевич)

Святий Павло (світське ім`я — Петро) народився 1705 р. у сім`ї міщан, які походили з прикарпатського с. Конюшки (тепер с. Луки під Самбором). Навчався у Самбірській братській школі (де свого часу нібито вчився й гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний), потім — у Києво-Могилянській Академії, де мав відмінні успіхи (1717-1733). По закінченні академічного курсу прийняв постриг у Києво-Печерській лаврі від архімандрита Романа Копи. 05. 12. 1734 був рукоположений київським митрополитом (тоді він мусив титулуватися тільки архієпископом) Рафаїлом (Заборовським) в ієродиякони. Вірогідно, відразу після навчання в Києво-Могилянській Академії він став викладати в одному з її нижніх класів.
З початку серпня 1735 р. св. Павло повернувся до лаври, прийнявши послух шафара при друкарні, тобто хранителя книг, де працював до 26. 11. 1738. В роботі вирізнявся особливою старанністю й акуратністю: коли 1741 р. у лаврі перевіряли шафарські книги, то за період служби св. Павла не було виявлено жодних порушень. Восени 1738 р. його було знову запрошено до Києво-Могилянської Академії, вірогідно, Рафаїлом (Заборовським), і призначено вчителем класу піїтики, де він викладав до 1740 р. Зберігся його курс поетики «Regia regis animorum Apollihis id est structura poerseos in supremis Parnassi cellibus erecto generosae juventuti Roxolanae in almo Kijovo-Mohilo-Zaborowsciano anno Supremi Regis Regum 1739 in annum 1740 ad inhabitendam tradito» («Палац Аполлона, царя душ, тобто Палац Поезії, споруджений на найвищих пагорбах Парнасу для руської значної молоді у Києво-Могило-Заборовському Атенеї і переданий для заселення року Всевишнього Царя царів 1739 на 1740 рік»). Св. Павло вважається також автором віршованого твору «Образ страстей міра».
30.12.1739 св. Павла було висвячено у сан ієромонаха. Без сумніву, він служив у Благовіщенському храмі при Києво-Могилянській Академії. Навесні 1740 р. він став «подорожнім шафарем» й скарбником архімандрита Києво-Печерської лаври Тимофія (Щербацького), майбутнього київського митрополита. 03.06.1740 він супроводжував владику Тимофія до Петербургу, куди прибув лише 02. 08. 1740. На початку січня 1741 р. св. Павло при владиці Тимофії вирушив назад до Києва через Москву. У Москві відвідав Слов`яно-греко-латинську академію (майбутню Московську духовну академію), Троїцько-Сергієву лавру та семінарію. їхнім бібліотекам було подаровано книги київського друку.
09.03.1741 св. Павло (Конюшкевич) повернувся до Києва, але його відразу було викликано до Москви й призначено проповідником Московської слов`яно-греко-латинської академії (1741-1743). 18 лютого 1744 р. його, за клопотанням архієпископа Великоновгородського і Великолуцького А. Юшкевича, було призначено архімандритом Новгородського Свято-Юр`ївського монастиря, де він служив 14 років. До 1745 р. з його ініціативи було збудовано приміщення для ризниці, яке збереглося до сьогодні. Збереглася також огорожа східної частини монастиря (1752-1757).
У роки перебування св. Павла (Конюшкевича) у цьому монастирі новгородськими архіпастирями були його колишні наставники по Києво-Могилянській Академії, українці А. Юшкевич (1740-1745) і С. Кали-новський (1745-1753). З 1753 по 1757 рік, коли в Новгороді не було єпископа, св. Павло (Конюшкевич) фактично керував єпархією. Підтримував також тісні стосунки з Києво-Печерською лаврою, приймав її архімандритів, зокрема Л. Білоусовича (1752), з яким разом вступив на шлях чернечого життя.
23 травня 1758 р. св. Павла (Конюшкевича) було хіротоновано на єпископа і возведено у сан митрополита Тобольського і всього Сибіру. 20.11.1758 він прибув до Тобольська. Звернув особливу увагу на Тобольську семінарію, перетворивши її на центр освіти й культури Сибіру. Насамперед відкрив вищий богословський клас. Учителем його і ректором семінарії призначив 1760 р. архімандрита М.Миткевича.
Зважаючи на віддаленість Тобольська, суворість його клімату та досить убоге забезпечення, він звернувся до Києво-Могилянської Академії, сподіваючись знайти там однодумців і підтримку. 1764 року до Тобольська прибули вихованці «Могилянки» С. Ісаєвич та В. Бялковський. Святий підшуковував різні способи заохочення викладачів, зокрема втричі збільшив платню. Окрім того, викладацький склад семінарії безкоштовно отримував продукти та одяг. 1765 р. він виклопотав для семінарії постійне казенне утримання в розмірі 490 руб. на рік.
Багато енергії забирала сама Тобольська єпархія, яка охоплювала кілька губерній (Тобольську, Томську, Єкатеринбурзьку). Тут жили люди різної етнічної належності і вірувань. Серед них було багато й таких, що відбували заслання. Тому св. Павло особливо турбувався про виховання священиків, дбав, щоб вони були освіченими і високоморальними, займалися місіонерством. Чимало працював з численними старообрядцями, навертав до православної віри язичників. У часи архієрейства св. Павла тільки у Тобольську було споруджено понад 20 (!) кам`яних храмів та безліч дерев`яних церков, відкрито кілька нових парафій у селах та на заводах. Один з французьких вчених, католицький абат Шоне-де-Трош, який 1762 р. провадив у Сибіру астрономічні спостереження, згадував про св. Павла, називаючи його «ревнителем веры, весьма вежливым, приятным в обращении и вместе с тем человеком ученым». Перебуваючи в Росії, св. Павло підтримував тісні зв`язки з КПЛ. Так, наприкінці 1760 р. до нього звернувся архімандрит Києво-Печерської лаври Л. Білоусович з проханням допомогти у придбанні покрівель для Успенського собору, друкарні та ін. будівель монастиря. Святий відгукнувся на прохання і «доставил листовой меди и покрыл оною Успенскую лаврскую церковь», а також виділив 6 тис. руб. для купівлі покрівельного заліза. На знак вдячності лаврська адміністрація направила через ієромонаха С. Лебединського в подарунок ікони і книги.
Діяльність св. Павла викликала невдоволення і навіть ворожнечу з боку місцевих старожилів. Вони знайшли підтримку у смутновідомого обер-прокурора Синоду І. Меліссіно, який за підтримки Катерини II прагнув реформувати Православну Церкву у протестантському дусі. Св. Павла за несправедливими звинуваченнями було викликано до Петербургу. Справжньою причиною невдоволення у «верхах» була послідовна діяльність св. Павла, спрямована проти втручання світської влади у справи церкви й наміру секуляризувати її землі. Він був, як вважав митрополит Іларіон (Огієнко), «однодумцем митрополита Арсенія (Мацієвича) щодо оборони святої Православної Церкви», а головне — «це був високоосвічений ієрарх, українець, ... першорядний проповідник і богослов. Вперто говорив до всіх українською мовою».
02.04.1768 св. Павло прибув до Москви. Не чекаючи розгляду справи, 25.04.1768 подав прохання до Синоду звільнити його від митрополичих обов`язків і відпустити, за старістю й хворобами, до Києво-Печерської лаври на спочинок. За наказом імператриці Катерини II від 07.05.1768 прохання його задовольнили, і 29.06.1768 св. Павло прибув до Києво-Печерської лаври, де пробув на спокої трохи більше двох років.
Восени 1770 р. св. Павло склав заповіт, за яким все, що в нього залишилося, він «при добрій пам`яті й з власної волі» вже роздав бідним. 4 листопада того ж року він помер і був похований у Свято-Успенському соборі Києво-Печерської лаври у приділі св. Стефана. Після упокоєння святителя біля його гробу відбувалося багато чудес: отримували зцілення хворі. Часом святитель Павло сам (іноді з іншими подвижниками) з`являвся тим, хто страждав. У 1827 р. тіло святителя виявили нетлінним, хоча минуло понад 150 років по його упокоєнні. Збереглися тогочасні фотографії святих мощей святителя, на яких видно їх чудесне збереження (св. Павло ніби спить, його обличчя не має жодних слідів розкладу!). Звідусіль йшли до святителя паломники за зціленням.
З 1910 р. почалася підготовка до канонізації. У зв`язку з цим 1912 р. його останки разом з дерев`яною труною було перекладено до нової гробниці — бронзової, визолоченої, з карбованими зображеннями житія св. Павла Тобольського. Труну подарували почесні громадяни Петербурга Степан і Клавдія Богомазови. Урочистості готували на 15.10.1915, тобто на 300-річний ювілей Київської духовної Академії, але все змінила Перша світова війна. Лише у 1984 році було канонізовано св. Павла (Конюшкевича).

Дні пам`яті святителя Павла - 23 червня і 17 листопада (за н.с).

1984 р. у зв`язку з підготовкою до святкування 1000-ліття хрещення Русі і встановлення собору на честь святкування Сибірських святих була написана ікона, на якій серед інших сибірських святих зображено й св. Павла. 20.03.1994, у неділю Торжества св. Православія, у Самборі було освячено наріжний камінь, який ліг в основу православного храму на честь святого. Нині цей храм є одним з найкращих храмів на Україні УПЦ Київського Патріярхату.


Зоя Хижняк

www.hram.in.ua