Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Про лікарів і хвороби
    Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, і…
  • Собор святого архистратига Михаїла
    Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять празники…
  • Життя і страждання святої великомучениці Параскеви П’ятниці
    У той час, коли нечестивий цар Діоклітіан підняв гоніння на християн,…
  • Що робити коли померла близька людина?
    Сину мій! над померлим пролий сльози і, ніби ти зазнав жорстокого…
  • Православний церковний календар на листопад 2017 року Божого
    Місяцеслов на листопад 2017 року Божого Церковний календар листопад…
  • Популярне
  • Про святкування Хелловіну
    Більшість бравих шанувальників цього «не святого свята» навіть не…
  • Собор святого архистратига Михаїла
    Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять празники…
  • Життя і страждання святої великомучениці Параскеви П’ятниці
    У той час, коли нечестивий цар Діоклітіан підняв гоніння на християн,…
  • Що робити коли померла близька людина?
    Сину мій! над померлим пролий сльози і, ніби ти зазнав жорстокого…
  • Православний церковний календар на листопад 2017 року Божого
    Місяцеслов на листопад 2017 року Божого Церковний календар листопад…
  • Про лікарів і хвороби
    Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, і…
  • Опитування
    Коли Ти святкуєш Жіночий день?
    у Неділю жінок-мироносиць
    8 березня
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Листопад 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Листопад 2017 (5)
    Жовтень 2017 (2)
    Вересень 2017 (1)
    Серпень 2017 (2)
    Липень 2017 (1)
    Червень 2017 (3)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Святий Іоанн (Максимович), митрополит Тобольський

    Святий Іоанн (світське ім`я — Іван) народився в Ніжині в сім`ї українського шляхтича Максима Васильківського (Печерського), який належав до козацької старшини і походив з м. Василькова. Батько Максима Васильківського, дрібний шляхтич з київського Полісся, в середині XVII ст. жив у м. Ніжині й числився «обивателем Києво-Печерським»: мав на відкупі шинки і млини, що належали Києво-Печерській лаврі. Існує думка про те, що батько святителя був євреєм-вихрестом, але вона не має під собою достатньо міцних підстав. Максим Васильківський служив «в деле войсковом около вибранья индукти працюючий», тобто інтендантом, який збирав податки. Був активним помічником та однодумцем гетьмана Івана Мазепи, як і троє його синів, котрі вже мали прізвище від імені батька — Максимовичі. У 1688 р. отримав гетьманський універсал на дані за військову службу й куплені в різний час будівлі, хутори, млини, земельні угіддя. В універсалі, як акт високого гетьманського визнання, записано: «Беремо его самого и сынов его пана Василя, пана Петра и пана Дмитрія Максимовичов под нашу гетьманскую оборону...»
    Василь Максимович — наказний полковник Переяславського полку — потрапив до ординського полону, а 1698 року був страчений у м. Кодима; Петро Максимович — значковий товариш — разом з батьком був у «обороні» І.Мазепи, постійно мешкав у Переяславі, де й помер (1711); Дмитро Максимович — ніжинський полковий писар, потім полковий суддя та генеральний бунчужний (1703-1708) — відав державними прибутками Української козацької республіки — Гетьманщини. Був також в «обороні» Мазепи одним з головних його помічників та однодумців. У 1710 р. (після поразки українського війська Мазепи під Полтавою) був засланий царем Петром І до Архангельська, де й помер у 1732 р. Було ще троє братів Максимовичів: Григорій — протопоп Свято-Успенського храму в Переяславі (п. 1711 p.); Михайло — бунчуковий товариш (п. 1712 р.); Антон — значковий товариш (1711-1716), бунчуковий товариш (1724 р., п. 1728 р.). Вірогідно, що всі брати Максимовичі навчалися у КМА.
    Св. Іоанн (Максимович) здобув добру домашню освіту. У 1669 р., за рекомендацією чернігівського архієпископа Лазаря {Барановича), прийнятий до Києво-Могилянської Академії. Навчання закінчив 1673 року, потім викладав у Києво-Могилянській Академії поетику, риторику та латинську мову. У 1676 р. прийняв у Києво-Печерській лаврі чернечий постриг. Очевидно тоді ж був висвячений у диякони, потім — у священики. У 1678 р. у сані ієромонаха був призначений лаврським економом та проповідником. У 1679 р. у складі делегації Києво-Печерської лаври їздив до царя Олексія І за коштами на ремонт лаврських укріплень, оскільки реальною була небезпека османського нашестя. У 1681 р. був призначений намісником Брянського Свенського монастиря, приписаного до Києво-Печерської лаври. Тут св. Іоанн активно займався реорганізацією монастирського життя, приділяв особливу увагу дисципліні й благочестю ченців, зміцненню монастиря глибоко віруючими та освіченими земляками-українцями. Це викликало численні скарги: «Черный священник Іоанн... скоро заполнил его [монастир] поляками и черкасами (тобто українцями)..., а наших священников московских и дьяконов выслал из монастыря всех до одного человека, а набрал священников и дьяконов иноземцев зарубежных...»
    У 1680-1681 роках св. Іоанна як талановитого проповідника відрядили від Києво-Печерської лаври до Москви вітати з Різдвом Христовим московського патріярха Йоакима (Савелова).
    Згодом св. Іоанн викладав латину в Чернігівській «латинській школі», переведеній 1689 р. за ініціативою Лазаря (Барановича) й за підтримки гетьмана Івана Мазепи з Новгорода-Сіверського. У 1695 р., уже по смерті Лазаря (Барановича), св. Іоанн був висвячений на архімандрита Свято-Успенського Єлецького монастиря у Чернігові новим архієпископом Чернігівським та Новгород-Сіверським св. Феодосієм (Углицьким). У 1696 р. св. Феодосій (Углицький) помер, й за старовинним звичаєм зібралася рада представників всіх станів Лівобережної України для виборів нового єпископа. З трьох претендентів на цю посаду — Лаврентій (Крщонович), Михайло (Лежайський) та запропонований Іваном Мазепою Іоанн (Максимович), саме останній і був одноголосно обраним. 10 листопада 1697 р. він був висвячений у Москві Патріярхом Адріаном на архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського. 14 років св. Іоанн керував Чернігівською єпархією, відзначався високими християнськими чеснотами та просвітительськими справами. Дбав про типографію, сам писав прекрасні богословські твори й видавав їх, як і твори інших українських православних авторів. У 1700 р. на основі «латинської школи» він відкрив у Чернігові колегіум на зразок Ки-єво-Могилянської Академії, але спочатку лише з трьох граматичних класів. Він сам був у колегіумі першим викладачем. До співпраці в розбудові колегіуму запросив свого колишнього студента Антонія Стаховського, який потім (по кончині св. Іоанна) замінив його на престолі Сибірської митрополії. Антоній був призначений префектом. Були залучені також і двоє випускників Києво-Могилянської Академії: Г.Кононович та Іван Лежайський. Колегіум був на утриманні Чернігівського Борисоглібського монастиря. За підтримки Івана Мазепи св. Іоанн купував для монастиря землі. 1705 року на кошти з єпархіяльної скарбниці та пожертви Івана Мазепи збудував для колегіуму новий кам`яний корпус, згодом — храм святителя Іоанна Богослова для студентів і дзвіницю Борисоглібської церкви. Гетьман Мазепа подарував на Чернігівський колегіум кошти, книги, для церкви — начиння «во благовременное регіментарство щасливого панованія своего ясневелможного его милость пан Иоан Мазепа, гетман». 26 березня 1701 р. цей же гетьман дав універсал на Наданчицьку рудню на р. Борзна в с. Наданчичі Любецької сотні Чернігівського полку та на земельні угіддя. Дбаючи про викладачів, св. Іоанн направляв вихованців Чернігівського колегіуму до Києво-Могилянської Академії з зобов`язанням повертатися до колегіуму після її закінчення. У документах 1708 р. є свідчення, що колегіум називався тоді на честь свого засновника Collegium Archiepiscopo Maximoviano Czernihoviae («колегіум архієпископа Чернігівського Максимовича»). Св. Іоанн жертвував на Чернігівський колегіум і власні кошти.
    Св. Іоанн як письменник та богослов належав до чернігівського літературно-мистецького осередку культурних діячів, а по смерті преосвященного Лазаря (Барановича) очолив цей осередок. Він є відомим як поет. Досконало розробив вірш-притчу, вище нього в цьому жанрі ніхто з тогочасних поетів не підіймався. Був майстром епіграматичного вірша. У ряді його віршів — філософські роздуми про світобудову, сутність життя, його цінності, загадковість навколишніх явищ. «Беріть мене, глибини, бо вас не збагнути», — доходить висновку автор, дивуючись природним силам.
    Вийшло кілька творів св. Іоанна. У 1705 р. він відредагував і видав книгу «Зерцало от Писанія Божественнаго» (Чернігів, 1705). У 1710 р. видав «Богомыслие в пользу правоверным», що є перекладом «Meditaciones» німецького лютеранина Й.Герхарда (вид. 1664). У 1711 р. ця книга була перевидана з передмовою Стефана Яворського. Переклад й видання творів протестантських чи католицьких авторів зовсім не свідчили про визнання помилок, характерних для цих конфесій. Св. Іоанн, як і вся українська православна еліта, прагнув донести до віруючої людини ті положення книг типу «Богомислія...», які не суперечили православному віровченню, виходили з загальнохристиянських цінностей. Тому св. Іоанн видав також свій переклад книги Бенедикта Гестена «Regia via crucis» (Антверпен, 1635) під назвою «Украинский путь Креста Господня» (Чернігів, 1709) та переклад твору пресвітера Ордену Єзуїтів Дрекселія «Илиотропион» (Чернігів, 1714) тощо. Характерно, що св. Іоанн (Максимович) сприйняв головну, загальнохристиянську ідею твору «Ілиотропион» (це слово перекладається як «соняшник»). Отже, як соняшник завжди повертається до сонця, так і християнин має постійно звертатися до Господа і завжди узгоджувати свої вчинки з волею Всевишнього. Важливе місце у його спадщині посідає «Феатрон нравоучительный...» (1708). Тут посилання на Святе Письмо тісно переплітаються з висловлюваннями класиків античної літератури та філософії — Демосфена, Цицерона, Плутарха й Сенеки, з віршами Гомера, Вер-гілія та Горація. Деякі з творів, виданих св. Іоанном («Богомысліє...»), царським указом від 03.10.1720 були заборонені як невідповідні православним канонам (у їх московському розумійні).
    Св. Іоанн постійно опікувався бідними, дбав про освіту й підвищення моральності духовенства. Відомо і про міцний зв`язок святителя зі Святою Горою Афонською. Він надавав значну допомогу українським та білоруським ченцям на Святій Горі, про що свідчить, наприклад, його грамота Свято-Пантелеймонівському Афонському монастиреві.
    У 1712 р. св. Іоанн був змушений залишити рідну Вкраїну. За указом Петра І, його було висвячено на митрополита Сибірського й Тобольського. Разом з ним до нового місця відправилися його вірний помічник Іван Лежайський, а також чотири чернігівських півчих. Прибувши до Тобольська, митрополит розгорнув широку просвітницьку й місіонерську діяльність серед нехристиянських народів Сибіру. У цьому йому допомагав знавець місцевих звичаїв, попередній митрополит Сибірський і Тобольський, на той час на спочинку, українець Феодосій (Ліщинський). Св. Іоанн продовжував його справу, переносив на сибірський грунт українські церковні звичаї, українську культуру. Підтримував засновані Ліщинським школи й театр, переніс сюди типографію з Чернігова, запрошував з України малярів, які принесли до Сибіру традиції українського та європейського бароко. Українські майстри створили портрети, ікони для Тобольського Софійського Успенського кафедрального собору, для храмів Тюменського Свято-Троїцького монастиря, для Спаського храму у Тобольську. Серед запрошених, можливо, був і автор портрета св. Іоанна, що зберігається донині у Тобольську. За словами літописця, святитель Іоанн «був тихим, скромним, розсудливим, бідним співстраждав, був милостивим», він дуже часто допомагав людям, інколи таємно, інколи в одязі простого ченця.
    10 липня 1715 р. святитель Іоанн після Божественної Літургії влаштував у себе прийом для духовенства й бідняків, сам прислуговував їм. Після цього він попрощався з усіма і відійшов до своїх архієрейських покоїв. Під час дзвону, який кликав до вечірнього богослужіння, святитель Іоанн помер, молячись на колінах. Був похований у приділі св. Іоанна Золотоустого у Софійському Успенському соборі м. Тобольська.
    Місцеві жителі ще за життя вважали його святим і свідчили про численні чудеса, які творилися біля його могили, але лише через 200 років по його смерті на Московському Соборі 1916 р. цього митрополита Тобольського і всього Сибіру було канонізовано.

    Пам`ять святого Іоанна (Максимовича) вшановується 23 червня.

    Зоя Хижняк

    hram.in.ua
    • Переглядів: 2571
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com