Преподобний Тит був священноіноком Київського Печерського монастиря, відомий своїм надзвичайно миролюбним до всіх ставлення. Особливо полюбив Тит миролюбність завдяки ось чому... У преп. Тита був друг чорноризець Євагрій, по сану диякон. Всі дивувалися щирій дружбі і любові, що існувала між ними. Але диявол, що ненавидить всяке добро, вирішив посіяти між ними сім'я ворожнечі. У своєму задумі він домігся, щоб Тит і Євагрій так зненавиділи один одного, що навіть не хотіли бачити один одного і всіляко прагнули уникати зустрічі між собою. Коли вони разом служили в церкві, то у них не було згоди навіть тут, при богослужінні: якщо один кадив перед іконою, то інший тікав від кадіння; якщо ж один не відходив від образу, то інший проходив мимо, не покадивши. Їх ненависть була такою сильною, що вони мали відвагу навіть причащатися Святих Таїн, не примирившись один з одним, не виклопотавши прощення один у одного. Братія обителі, бачивши таку їх люту ненависть і розуміючи, що ця ворожнеча згубна для їхнього спасіння, багаторазово вдавались до спроб їх примирити, але вони і чути про це не хотіли. І ось, згідно Божого задуму, пресвітер Тит серйозно захворів. Думаючи, що настав час відійти йому в інший світ, Тит почав гірко плакати над своїм гріхом і потім послав сказати дияконові Євагрію наступне: «Пробач мене, брате, заради Бога за те, що я образив тебе гнівом своїм».
Пам'ять 12 березня (новий стиль).

Преподобний Пафнутій був ченцем Печерського монастиря в 13 ст. Прийнявши чернецтво, безперестанно плакав, уявляючи той час, коли він помре, а душу його обступлять ангели й духи злоби і покажуть йому добрі й погані справи, нагадають про все, що робив на землі. Страшний час для грішника, коли душа покидає тіло. Але блаженні плачучі, бо вони втішаться. І преподобний Пафнутій при своїй кончині побачив ангелів, які прийняли його душу і понесли на небо. Преподобний упокоївся в монастирі. Його нетлінні мощі знаходяться в Дальніх печерах, В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Пафнутію, бо, пам’ятаючи час смертний, безперестанно плакав ти; радуйся, бо при кончині від ангелів утішання сподобився ти».
Пам’ять преподобного Пафнутія вшановується 28 лютого.

Преподобний Антоній Печерський мав дар пророкування. Він сказав князю Шимону, сину князя варязького Африкана, що той у битві з половцями мине смерть, знаходячись уже серед трупів, а пізніше першим буде похований у камінній Печерській церкві, яку побудують чудесним способом.
Шимон, повернувшись після битви, розповів преподобному Антонію таке: «Я лежав поранений серед убитих і якась божественна сила підняла мене і зцілила від ран: усіх своїх близьких і воїнів я знайшов неушкодженими. Церкву, у яку мене покладуть після смерті, я бачив двічі: один раз на річці Альмі, коли лежав між убитими, а інший — на морі, коли втікав у Руську землю до князя Ярослава від дядька Якуна, який мене вигнав із Варязького князівства». Після цих слів Шимон віддав преподобному Антонію пояс і золотий вінець із такими словами: «Це я зняв з ікони розп’ятого Христа Спасителя, коли покидав батьківщину. Ти передбачив, що я буду похований тут; мені був голос Божий, який наказав, щоб цим поясом виміряли основу церкви, де я буду похований; вінець же повинен бути прикріплений над жертовником у цій церкві».
Усе це дійсно пізніше збулося.
Пам’ять будівничих соборної Успенської церкви в Києві вшановується 27 лютого.

Святий чудотворець Олексій — виходець із боярського роду. Батьки його — Федір і Марія — були боярами Чернігівського князівства, потім переїхали до Москви, де в 1300 р. народився Олексій. Його хрестили ім’ям Єпевферій.
Одного разу, коли йому було 12 років, хлопчик розставляв в полі сільця для пташок. Заснувши, він почув голос: «Для чого, Олексію, ти даремно трудишся. Я зроблю тебе ловцем людей». Проснувшись, хлопчик нікого біля себе не побачив і дуже здивувався тому, що чув. Він довго думав, що б мали означати ці слова.
У юному віці Олексій залишив своїх батьків і поступив у Богоявленський монастир у Москві. Постригся в ченці під іменем Олексій в 1320 р. Тоді ігуменом монастиря був Стефан — брат великого чудотворця Сергія Родонезького.
Пам’ять святителя Олексія, митрополита Київського і всієї Русі, чудотворця вшановується 25 лютого.

Преподобний Панкратій, постриженик Києво-Печерського монастиря, жив у 13 ст. Був висвячений у сан ієромонаха. Удостоївся від Господа чудесного дару зцілювати хворих молитвою, постом і помазанням оливою.
Пам'ять преподобного Панкратія Печерського згадується 22 лютого, а також у другу неділю Великого посту та 10 вересня (за новим стилем).

Святитель Стефан сповідник, архієпископ Сурожський був родом з малоазійської Каппадокії. З юних літ відрізнявся благочестивим життям, старанністю до наук та смиренням. Уже в 15-літньому віці за царювання імператора Феодосія III(715-716) він відправився до Константинополя для отримання вищої освіти. Навчання Стефан закінчив настільки успішно, що перевершив знаннями своїх вчителів. Його видатні здібності помітив Патріарх Константинопольський Герман І (713-730) та запросив до себе на церковну службу.
Проте Стефана приваблювало чернече життя, і він таємно йде в один з монастирів та приймає там чернечий постриг. Пізніше поселяється в пустельному місці та віддається безмовності, перебуваючи у суворому посту і молитві.
У 730 році в Сурожі (теперішній Судак) овдовіла єпископська кафедра. Сурож тоді був великим торговим центром, у ньому жили люди різних віросповідань, багато було і язичників. Незважаючи на рішення IV Вселенського Собору, процвітало і монофелітство. Тому кримчани, які прибули до Патріарха Германа, дуже просили призначити їм такого єпископа, який зміг би успішно справитися з усіма тими єресями й укріпити віру християнську.
Пам'ять - 28 грудня за новим стилем.