О, він тепер добре тримається на риштуванні. Та що на риштуванні, де твердо стоїш обома ногами, і відерце з фарбою, інструмент є куди поставити. Він учора півдня на отій довгій хиткій драбині працював і так захопився роботою, що мало не оступився, але навіть злякатися не встиг, бо вже нога сама на щаблинку зручне місце знайшла. Він учора промальовував оперення на крилах янгола. Ото, певна річ, святий охоронець і не дав йому впасти - підтримав своїми білими старанно окресленими його рукою крильми. А сьогодні хлопець має інше завдання - різними відтінками білил і блакиті відтворити одяг святого апостола Петра. На перший погляд здається, що це неважко, але він лише навчається іконописної премудрості. Тож має особливо постаратися. щоб вийшло так, як порадив отець Григорій - майстер, що прибув на київські пагорби з трьома своїми товаришами із самого Константинополя. їх запросив ігумен Печерського монастиря преподобний Никон, аби відомі умільці розписали новозбудовану церкву Успіння Пресвятої Богородиці, що пишно і світло звелася до неба золотими хрестами над дніпровим схилом.
30 серпня – вшанування пам’яті прп. Аліпія, іконописця Печерського.

Волинський літописець залишив нам опис зовнішності і характеру Володимира Васильковича: «Сей же благовірний князь Володимир на зріст був високий, у плечах великий, з лиця гарний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і руки мав гарні, і ноги. Голос же в нього був низький і нижня губа дебела. Говорив він ясно [словами] зі [Святих] книг, тому що був філософ великий. І ловець він [був] умілий і хоробрий. [Був] він кроткий, смиренний, незлобивий, справедливий, не загребущий, не лживий, злодійство ненавидів, а пиття не пив [хмільного] зроду. Приязнь же він мав до всіх, а особливо ж до братів своїх, у хресному ж цілуванні стояв він по всій правді істинній, нелицемірній, і страху Божого сповнений. Особливо ж старався він про милостиню, [і] про монастирі подбав, ченців піддержуючи і всіх ігуменів з любов’ю приймаючи, і монастирі многі він спорудив. На весь [бо] церковний чин і на церковників одкрив був йому Бог серце і очі, і не затьмарював він ума свого п’янством, і кормителем він був ченцям, і черницям, і вбогим, і всякому стану він яко улюблений отець був.
Пам’ять благовірного князя Володимира Васильковича, як місцевошанованого Волинського краю, відзначається в день його упокоєння 10 (за ст. ст.) / 23 (за н. ст.) грудня та в день Собору Волинських святих 10 (за ст. ст.) / 23 (за н. ст.) жовтня.

Спекотне серпневе сонце перекотилося далеко за полудень. Здавалося, розпечене повітря загусло і від того було важко рухатися. Проте косарі у полі жваво працювали, і скошене жито покірно стелилося на землю. У їхніх рухах зовсім не відчувалося ні млявості, ані сонливості. Певно, вояки, скучивши за звичною селянською працею, спішили надолужити втрачене у ці короткі дні, коли вийшли з лісів допомогти землякам зібрати збіжжя, - тому не відчували втоми. А десь далеко чувся розмірений і спокійний дзвін.
– А-го-гов, друже Камінний, - гукав хтось позаду жниварів. До високого кремезного женця прямував літній чоловік. – Друже Камінний, мабуть, треба завершувати. Дзвін уже кличе на святкову всенічну.

Благовірний князь Київський і наш першомученик Оскольд народився приблизно у 30-х роках ІХ ст. і був по прямій лінії нащадком роду києвичів – династії князівської, родоначальником якої був славний князь Кий, що заснував наше першопрестольне місто Київ. Про це ми довідуємося з давніх наших літописів та від польських хроністів – Яна Длугоша (ХV ст.) та Мацея Стрийковського (ХVI ст.). Вони ж, взявши до уваги давні руські літописи і джерела, які до нас не дійшли, встановили, що князь Оскольд був останнім правителем Руси із князівського роду києвичів. Походження його імені є досить давнім: від землеробського народу, що жив у Подніпров’ї і називав себе сколотами. Про них писав античний вчений Геродот.
Пам’ять благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського, відзначається в неділю 2-гу після П’ятидесятниці, у день Собору всіх святих, що в землі українській просяяли, як перехідне святкування.

Освячений Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, що зібрався у Золотоверхій обителі Архістратига Божого Михаїла у м. Києві з нагоди 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України, після старанного дослідження життя і мученицького подвигу Данила Братковського, знаходить нині вчасним канонізувати і приєднати до лику святих цього благовірного мужа – страстотерпця Волинського.
Мученик Данило Братковський був родовитим українським шляхтичем Брацлавського та Волинського воєводств і народився близько 1642 року. Рід Братковських, на відміну від інших, завжди міцно тримався Православ’я, не цурався своєї народності і був тісно пов’язаний із діяльністю Луцького православного Хрестовоздвиженського братства, яке провадило важку довготривалу боротьбу проти польсько-католицької експансії.
Пам’ять мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського, як місцевошанованого святого, відзначається 26 листопада (за ст. ст.), у день його мученицької кончини та у день Собору Волинських святих 23 жовтня (за н. ст.).

Це було дуже-дуже давно, десь близько трьохсотого року. Тоді християн було мало, а скрізь жили язичники, які поклонялися ідолам. Так само і в Єрусалимі, зруйнованому римлянами, мешкало багато язичників. Жила там вдова Феодосія із сином. Батько хлопчика був християнином, але рано помер. А мати ревно вірила у своїх поганських богів і сина Неанія цього навчала. Феодосія дала синові гарне виховання й освіту. І коли імператор Діоклітіан, запеклий ворог християн, проїздив Єрусалимом, віддала Неанія до нього на службу. Освічений і вихований юнак сподобався імператорові. І той зробив його своїм царедворцем, а потім і проконсулом, по-нашому - воєводою.
21 липня – вшанування пам’яті святого великомученика Прокопія

Священномученик Афиноген і десять його учнів постраждали за Христа під час гонінь на християн в місті Севастії. Правитель Філомарх влаштував велике свято на честь язичницьких богів і наказав Севастійським громадянам принести жертву ідолам. Але жителі Севастії, у більшості християни, відмовилися брати участь в нечестивому святі і приносити жертви ідолам. Воїнам наказано було бити народ, і багато християн прийняли тоді мученицькі вінці.
Пам'ять - 29 липня (н. ст.).

Архангел Гавриїл був вибраний Господом для того, щоб благовістити Діві Марії, а з Нею і всім людям велику радість про Втілення Сина Божого. Тому на наступний день після Благовіщення, прославивши Пречисту Діву, ми дякуємо Господу і шануємо Його посланника Архангела Гавриїла, що послужив таїнству нашого спасіння.
Святий Архистратиг Гавриїл – служитель Божественної Всемогутності. Він сповіщав старозавітному людству про майбутнє втілення Сина Божого: надихав пророка Мойсея при написанні книги Буття; пророку Даниїлу сповіщав про майбутнє єврейського народу (Дан.8, 16; 9, 21-24); з’являвся праведній Анні із звісткою про народження від неї Преблагословенної Діви Марії. Він явився священику Захарії, передбачивши народження Предтечі Господнього – Іоана Хрестителя.
Пам'ять - 8 квітня, 26 липня, 21 листопада (за новим стилем).

Священномученик Панкратiй, єпископ Тавроменiйський (І), народився в час, коли Господь наш Ісус Христос жив на землі.
Батьки Панкратія були родом з Антіохії. Почувши про благовістя Ісуса Христа, батько Панкратія, взявши з собою юного сина, вирушив до Єрусалиму, щоб особисто побачити великого Вчителя. Його потрясли чудеса, і, коли він почув Божественне вчення, то увірував у Христа як Сина Божого. Він зблизився з учнями Господа, особливо зі святим апостолом Петром. З тих пір юнак Панкратій був відомим святому апостолу Петру.
Пам'ять - 22 липня.