11 вересня — Усікновення глави св. Іоана Хрестителя
У ті далекі й водночас близькі кожному християнинові часи, коли вирішувалася доля світу, прийшов із пустелі пророк Іоан, щоб хрестити народ у водах річки Йордану, закликати до покаяння та сповіщати близьке пришестя Спасителя. А треба тобі сказати, що пророк - це така людина, якій Бог відкриває всю істину, щоб цей обранець сповіщав веління Божі іншим людям. І не здатен пророк казати нічого, крім правди. Так само й Іоан Хреститель жодного неправдивого слова не промовив за все життя. Навіть більше, безжально викривав брехню скрізь, де її бачив. Тож не змовчав він й Іродові та Іродіаді, хоч і знав, що йому за це буде.Але зажди-но, то я вже далеко забігла наперед. Маю тобі спочатку розповісти, хто такі ті Ірод та Іродіада. Так ось, Ірод був правителем краю, де саме проповідував Іоан, а Іродіада -це його незаконна жінка, яку він силою відібрав у свого брата. Іродіада, втім, і сама бажала поміняти чоловіка, бо Ірод був багатший і могутніший за її Филипа. Сказати щиро, вона це все й влаштувала. Що-що, а вроду Іродіада мала неабияку. Тож, неважко їй було отримати від чоловіків усе, що хотіла. Але, якби хтось міг зазирнути в душу красуні, то вжахнувся б - така вона була потворна: сповнена злоби, заздрощів і себелюбства. І доньку свою Іродіада виховала такою ж - хоч там що, хоч розбийся, а дай, чого їй забагнеться. Все б їй тільки в люстерко дивитися та леліяти свою вроду. Нічого не хотіла навчатися, лише співів і танців, бо це мало їй допомогти вдало вийти заміж - як її мати, яка для дівчини була взірцем. Тож, обидві: і мати, й дочка, - кохалися у собі, терпіти не могли, коли їм суперечили, а вже про те, щоб чимось їм дорікнути, годі було й думати.
Уявляєш, що сталося з Іродіадою, коли пророк Іоан у вічі звинуватив Ірода за те, що той живе з жінкою брата? Та вона ледве не луснула від злості! Нечестивиця зненавиділа npoрока й поклала будь-що знищити його. Ось і стала підбурювати Ірода, щоб той стратив пророка Іоана. Але Ірод поважав Хрестителя, а ще більше боявся людського гніву, бо святого любили й шанували в народі. Тож, Іродіада зуміла лишень домогтися жіночими хитрощами, щоб ненависного їй пророка кинули до темниці. Та цього кровожерливій і мстивій цариці було замало. Тільки смерть святого Іоана могла її заспокоїти. Як змія у засідці, вичікувала Іродіада, коли настане слушний момент для удару. І таки дочекалася.
Сталося це на бенкеті, влаштованому Іродом з нагоди свого дня народження. Іродіада потурбувалася, щоб за столами вино лилося рікою, адже, коли людина впивається, то вже не володіє собою та стає подібною до тварини. Саме цього прагнула підступна цариця. Побачивши, що гості та передусім сам господар сп’яніли, Іродіада намовила доньку станцювати для вітчима найзапальніший зі своїх танців. Танець так сподобався Іродові, що він зопалу пообіцяв пасербиці виконати будь-яке її прохання. Танцівниця побігла радитися до матері та швиденько повернулася, вигукуючи:
- Царю, подай мені на тарелі голову Іоана Хрестителя!
Вжахнувся Ірод, вжахнулися гості й слуги, здавалося, весь світ принишкнув від жаху. Лише юна нечестивиця не розуміла страшної ціни своєї примхи. Можливо, смерть святого здавалася їй веселим жартом? Донька Іродіади, побачивши що вітчим не квапиться виконувати її забаганку, ображені закопилила губку й тупнула ніжкою:
- Ти ж казав, що виконаєш будь-яке моє бажання!
Тут нагодилася й мати:
- Хіба клятва царя вже не має жодної сили? - голосно, щоб почули за всіма столами, крикнула Іродіада.
Як ти гадаєш, що мав вчинити Ірод: порушити клятву чи додержати свого царського слова?
Ось послухай-но, що прочитала я у святих отців. Люди часто переконані: пообіцяв — хоч розбийся, а дотримуй слова. Так-то воно так, але трішечки не так. Звісно, порушити слово - гріх, тому мудреці радять не легковажити словами й обіцянками. Але якщо вже таке сталося, якщо пообіцяв зопалу зробити щось погане, то ліпше відмовитися від поспішної обіцянки, ніж скоїти лиху справу. Такою відмовою ти більше догодиш Богові. Бо Господь не хоче, щоб людина чинила зло, а лише добро. Якби цар Ірод більше дбав про те, щоб догодити Богові, він, безсумнівно, відмовився б від своєї нерозважної клятви. Проте він думав лише про себе, про свою славу та владу, і дуже боявся втратити авторитет в очах підданих. Ти вже здогадався, до чого це призвело, правда? Так, нечестивий цар віддав наказ стратити пророка і цим погубив свою душу. Невдовзі чесну голову Іоана Хрестителя принесли можновладному вбивцеві на тарелі, а він віддав її пасербиці, та ж - своїй кровожерливій матусі. Так від рук нечестивців загинув за правду той, кого Господь назвав найбільшим з народжених жінками.
Однак у смерті святих поруч з печаллю криється величезна радість. Адже на небесах вони здобувають за свої муки славу та нагороду від Господа. І найславніший зі славних друзів Господніх на небі, звісно, святий пророк Іоан Хреститель. Йому довірив Бог провістити прихід Спасителя на землі, а також стати Його провісником у пеклі. Так-так, я не помилилася, саме у пеклі. Там чекали обіцяного Богом приходу Месії душі Адама та Єви і всіх праведників, від віку спочилих, бо раю ще не було. І туди після смерті прийшов пророк із радісною звісткою:
‘Наблизилося Царство Небесне! За мною йде Визволитель!”
Галина Кирієнко
Більше оповідань на віршів у Осінній книжці.
