Це було дуже-дуже давно, десь близько трьохсотого року. Тоді християн було мало, а скрізь жили язичники, які поклонялися ідолам. Так само і в Єрусалимі, зруйнованому римлянами, мешкало багато язичників. Жила там вдова Феодосія із сином. Батько хлопчика був християнином, але рано помер. А мати ревно вірила у своїх поганських богів і сина Неанія цього навчала. Феодосія дала синові гарне виховання й освіту. І коли імператор Діоклітіан, запеклий ворог християн, проїздив Єрусалимом, віддала Неанія до нього на службу. Освічений і вихований юнак сподобався імператорові. І той зробив його своїм царедворцем, а потім і проконсулом, по-нашому - воєводою.Якось Діоклітіан послав Неанія з військом воювати з ворогами. Дорогою із проконсулом трапилася пригода, яка змінила все його життя. Так колись було і з апостолом Павлом, який теж був спочатку ворогом християн. Отже, їхав проконсул дорогою, аж раптом почув Божественний голос: "Неанію, і ти ідеш проти Мене?" - "Хто Ти, Господи?" - спитав той. - "Я - розіп'ятий Ісус, Син Божий". І в небі з'явився сяючий хрест. "Ним перемагай", - сказав Ісус. І видіння зникло. Але після того у серці Неанія поселилися неземні радість і світло. Він наказав зробити собі золотий хрест і відтоді воював тільки проти язичників, завжди перемагаючи їх.
Ось після однієї такої перемоги він повернувся, радісний, до матері. Феодосія ж не знаючи про навернення сина, стала йому радити принести жертву своїм богам. Неаній відказав на те, що вірить тільки в Христа і Йому одному поклоняється. Він намагався пояснити матері, що її боги це бездушні шматки дерева. Та вона не зрозуміла. Тоді юнак узяв хрест і просто розтрощив ідолів у неї на очах. Розгнівана мати побігла скаржитися на сина імператорові. Неанія негайно схопили і стали катувати, вимагаючи, щоб він зрікся Христа й приніс жертву поганським богам. Але воїн Христовий мужньо терпів нелюдські страждання, не зрікаючись своєї віри. Врешті його, напівживого, кинули до в'язниці.
Він лежав на підлозі майже непритомний від болю, коли раптом затряслася земля і все довкола заповнило не¬земне світло. Враз Неаній розгледів ангелів в образі прекрасних юнаків. Вони сказали, що прийшли, щоб допомогти. Приголомшений в'язень знітився: "Хто я такий, щоб мені допомагали самі ангели?" Після цих смиренних слів в'язницю осяяло ще ясніше світло, і перед мужнім воїном по¬став у неземній славі Сам Ісус Христос. Він доторкнувся до мученика рукою і рани вмить загоїлися. Потім Господь охрестив його водою й нарік Прокопієм, що означає "успішний". "Тримайся, - сказав Ісус щасливому хрещенику. - Через тебе Я приведу до Бога багатьох людей". Сповнений невимовної радості, Прокопій дякував своєму Господеві за ласку. А Господь, відходячи на небеса, мовив: "Нічого не бійся – Я з тобою".
І вірний лицар Христовий міцно тримався слів свого Господа. Його налили вогнем, натирали рани оцтом і сіллю, здирали шкіру гострими зубцями. Але Прокопій все терпів і славив Бога, а Господь незримо допомагав йому. Ті люди, які зберегли хоч крихту добра у своєму серці, зрозуміли, що за брехню людина не стане терпіти таких нелюдських страждань. А ще вони переконалися, що Бог справді допомагає Прокопію. Бо ж святий зціляв усіх хворих, яких приносили до нього у в'язницю. Дуже багато людей увірували через Прокопія в Христа, серед них два загони воїнів і дванадцять знатних жінок. Врешті-решт покаялася й навернулася і сама Феодосія, мати Прокопія, за яку він гаряче молився й просив у Бога. Всіх їх стратили на очах у святого. А тоді правитель спитав: "Щасливий ти тепер, Неанію, що занапастив стільки душ?" – "Я не занапастив їх, а вивів до світла, у вічне життя й радість з Господом", - відповів страстотерпець.
Навернень ставалося дедалі більше, мучителі злякалися, що він приведе до Христа весь народ, й вирішили стратити Прокопія. Йому відрубали голову мечем. Вороги Христа вбили тіло, але душу вбити їм було не до снаги. Бо поки лю¬дина душею з Богом, її ніхто не може знищити - ні злі люди, ні біси, ні сам сатана. Тож тепер душа святого Прокопія живе щасливим життям у раю й чекає на нове тіло й світ, які обіцяв усім Своїм вірним Бог.
21 липня – вшанування пам’яті святого великомученика Прокопія
Галина Манів
Більше оповідань на віршів у ЛІТНІЙ КНИЖЦІ.
