Колись давно, зо кілька сот років тому, у славному містечку Макарові, що неподалік від Києва, сталася радість. У побожній сім’ї козацького сотника Сави та його дружини і Марії народився хлопчик. Назвали його Данилком. Батько - козак Сава - бував удома нечасто, все у військових справах. І тому хлопчик зростав із матір’ю, від якої навчився ніжної любові до людей та до Бога.
Але от виповнилося Данилкові одинадцять років. Давно вже час братися до науки. Вдома навчили, чого вміли, тож послали до Києва, щоб набирався розуму серед інших дітей від мудрих учителів Братської школи. Незабаром хлопчик, завдяки хисту від Бога та власній старанності, перевершив у навчанні всіх однолітків, надто ж йому любилося писати вірші та промови.
4 жовтня - вшанування пам'яті св. Димитрія, митрополита Ростовського

30 вересня вшанування пам'яті свв. мцц. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії
Була вже глибока ніч, коли Софія почула умовний стук у двері. Так сповіщали про свій прихід християни з їхньої громади. Впустивши жінку, справді знайому християнку, Софія швидко зачинила двері.
- Софіє, маю тривожні новини, мовила знайома з порога, - хтось написав на вас із доньками донос імператорові. Вас можуть судити як християнок. Можливо, вам варто зникнути з Рима хоч на деякий час, поки мине ця біда. Якщо у вас немає родини у провінції, де ви могли б перебути цю лиху годину, то пресвітер напише листа до когось зі знайомих, і там вас приймуть. Я прийшла від нього, щоб дізнатись, якою буде ваша відповідь, і передати йому...

Святий благовірний князь Олександр Невський (у схимі Олексій) помер по дорозі з Орди у Городці, на Волзі, 14 листопада 1263 року, а 23 листопада 1263 був похований в соборній церкві Різдвяного монастиря міста Володимира. Шанування благовірного князя почалося одразу після його поховання, яке було ознаменоване дивом - святий сам простягнув руку на дозвільну молитву. Нетлінні мощі благовірного князя були відкриті перед Куликівської битвою в 1380 році, і тоді ж встановлено місцеве святкування. 30 серпня 1721 року було вирішено перенести мощі благовірного князя Олександра Невського з Володимира в новозасноване місто на берегах річки Неви Петербург.
Пам'ять - 6 грудня; перенесення мощей - 12 вересня (н.ст.).

...Сталося це на бенкеті, влаштованому Іродом з нагоди свого дня народження. Іродіада потурбувалася, щоб за столами вино лилося рікою, адже, коли людина впивається, то вже не володіє собою та стає подібною до тварини. Саме цього прагнула підступна цариця. Побачивши, що гості та передусім сам господар сп’яніли, Іродіада намовила доньку станцювати для вітчима найзапальніший зі своїх танців. Танець так сподобався Іродові, що він зопалу пообіцяв пасербиці виконати будь-яке її прохання...

О, він тепер добре тримається на риштуванні. Та що на риштуванні, де твердо стоїш обома ногами, і відерце з фарбою, інструмент є куди поставити. Він учора півдня на отій довгій хиткій драбині працював і так захопився роботою, що мало не оступився, але навіть злякатися не встиг, бо вже нога сама на щаблинку зручне місце знайшла. Він учора промальовував оперення на крилах янгола. Ото, певна річ, святий охоронець і не дав йому впасти - підтримав своїми білими старанно окресленими його рукою крильми. А сьогодні хлопець має інше завдання - різними відтінками білил і блакиті відтворити одяг святого апостола Петра. На перший погляд здається, що це неважко, але він лише навчається іконописної премудрості. Тож має особливо постаратися. щоб вийшло так, як порадив отець Григорій - майстер, що прибув на київські пагорби з трьома своїми товаришами із самого Константинополя. їх запросив ігумен Печерського монастиря преподобний Никон, аби відомі умільці розписали новозбудовану церкву Успіння Пресвятої Богородиці, що пишно і світло звелася до неба золотими хрестами над дніпровим схилом.
30 серпня – вшанування пам’яті прп. Аліпія, іконописця Печерського.

Волинський літописець залишив нам опис зовнішності і характеру Володимира Васильковича: «Сей же благовірний князь Володимир на зріст був високий, у плечах великий, з лиця гарний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і руки мав гарні, і ноги. Голос же в нього був низький і нижня губа дебела. Говорив він ясно [словами] зі [Святих] книг, тому що був філософ великий. І ловець він [був] умілий і хоробрий. [Був] він кроткий, смиренний, незлобивий, справедливий, не загребущий, не лживий, злодійство ненавидів, а пиття не пив [хмільного] зроду. Приязнь же він мав до всіх, а особливо ж до братів своїх, у хресному ж цілуванні стояв він по всій правді істинній, нелицемірній, і страху Божого сповнений. Особливо ж старався він про милостиню, [і] про монастирі подбав, ченців піддержуючи і всіх ігуменів з любов’ю приймаючи, і монастирі многі він спорудив. На весь [бо] церковний чин і на церковників одкрив був йому Бог серце і очі, і не затьмарював він ума свого п’янством, і кормителем він був ченцям, і черницям, і вбогим, і всякому стану він яко улюблений отець був.
Пам’ять благовірного князя Володимира Васильковича, як місцевошанованого Волинського краю, відзначається в день його упокоєння 10 (за ст. ст.) / 23 (за н. ст.) грудня та в день Собору Волинських святих 10 (за ст. ст.) / 23 (за н. ст.) жовтня.

Спекотне серпневе сонце перекотилося далеко за полудень. Здавалося, розпечене повітря загусло і від того було важко рухатися. Проте косарі у полі жваво працювали, і скошене жито покірно стелилося на землю. У їхніх рухах зовсім не відчувалося ні млявості, ані сонливості. Певно, вояки, скучивши за звичною селянською працею, спішили надолужити втрачене у ці короткі дні, коли вийшли з лісів допомогти землякам зібрати збіжжя, - тому не відчували втоми. А десь далеко чувся розмірений і спокійний дзвін.
– А-го-гов, друже Камінний, - гукав хтось позаду жниварів. До високого кремезного женця прямував літній чоловік. – Друже Камінний, мабуть, треба завершувати. Дзвін уже кличе на святкову всенічну.

Благовірний князь Київський і наш першомученик Оскольд народився приблизно у 30-х роках ІХ ст. і був по прямій лінії нащадком роду києвичів – династії князівської, родоначальником якої був славний князь Кий, що заснував наше першопрестольне місто Київ. Про це ми довідуємося з давніх наших літописів та від польських хроністів – Яна Длугоша (ХV ст.) та Мацея Стрийковського (ХVI ст.). Вони ж, взявши до уваги давні руські літописи і джерела, які до нас не дійшли, встановили, що князь Оскольд був останнім правителем Руси із князівського роду києвичів. Походження його імені є досить давнім: від землеробського народу, що жив у Подніпров’ї і називав себе сколотами. Про них писав античний вчений Геродот.
Пам’ять благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського, відзначається в неділю 2-гу після П’ятидесятниці, у день Собору всіх святих, що в землі українській просяяли, як перехідне святкування.

Освячений Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, що зібрався у Золотоверхій обителі Архістратига Божого Михаїла у м. Києві з нагоди 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України, після старанного дослідження життя і мученицького подвигу Данила Братковського, знаходить нині вчасним канонізувати і приєднати до лику святих цього благовірного мужа – страстотерпця Волинського.
Мученик Данило Братковський був родовитим українським шляхтичем Брацлавського та Волинського воєводств і народився близько 1642 року. Рід Братковських, на відміну від інших, завжди міцно тримався Православ’я, не цурався своєї народності і був тісно пов’язаний із діяльністю Луцького православного Хрестовоздвиженського братства, яке провадило важку довготривалу боротьбу проти польсько-католицької експансії.
Пам’ять мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського, як місцевошанованого святого, відзначається 26 листопада (за ст. ст.), у день його мученицької кончини та у день Собору Волинських святих 23 жовтня (за н. ст.).