Преподобний Елладій був ченцем Києво-Печерського монастиря в ХІІ-ХШ ст. Де і коли він народився, хто його батьки невідомо. Закінчив життя ченцем у затворі. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Елладію, затворників похвало». Мощі преподобного Елладія знаходяться в Ближніх печерах. Пам’ять преподобного Елладія вшановується 17 жовтня (н. ст.).

Володимир — онук рівноапостольного князя Володимира і старший син великого київського князя Ярослава Мудрого та княгині Анни — народився в Києві в 1020 р. Уже в 1034 р., тобто в чотирнадцятилітньому віці, батько посадив його на княжіння в Новгороді і дав неспокійним новгородцям грамоту з повелінням платити дань. Вісімнадцять років благовірний князь Володимир управляв Новгородським князівством.
Князь відзначився відвагою і мужністю у військових справах. У 1042 р. він із новгородськими дружинами воював проти фінських племен. Наступного року батько послав Володимира на Константинополь, щоб провчити підступних греків за образу руських купців та вбивство одного з них. Посли візантійського імператора Константина Мономаха поспішили вийти князю назустріч з обіцянкою покарати винуватців. Проте молодий князь ні на що не звертав увагу і рвався в бій. На вдруге запропонований імператором мир він відповів: «Погоджуюся, якщо ви, багаті греки, дасте по три фунти золота на кожного воїна в моєму війську».
Пам'ять - 17 жовтня (нов. ст.).

Священномученик Автоном був єпископом в Італії. Під час гоніння на християн імператора Діоклетіана (284-305 рр.) святитель Автоном для користі Церкви залишив свою країну і оселився в Віфінії, в містечку Соре у Корнилія. Святий Автоном з ревнощами здійснював своє апостольське служіння і навернув до Христа стільки язичників, що утворилася велика Церква, для якої він освятив храм в ім'я Архістратига Михаїла. Для цієї Церкви святитель висвятив Корнилія спершу в сан диякона, а потім у пресвітера. З проповіддю про Христа святитель Автоном відвідав також Лікаонії і Ісавр.
Імператор Діоклетіан наказав схопити святителя Автонома, але він віддалився в Клавдіополь, що розташований на берегах Чорного моря. Повернувшись в Сорею, святитель Автоном рукоположив пресвітера Корнилія в єпископа. Сам він попрямував в Асію, а коли повернувся звідти, почав проповідувати в містечку Лімна, поблизу Сореї. Одного разу новонавернені християни зруйнували ідольське капище. Язичники вирішили помститися християнам. Вибравши момент, коли святитель Автоном служив Божественну літургію, язичники напали в храмі Архистратига Михаїла та, після катувань, вбили святого Автонома у вівтарі. Диякониса Марія витягла тіло святого мученика з-під купи каміння поховала тіло святого Автонома. Сталося це у 313 р.

Преподобний Силуан Афонський, в миру Симеон Антонов, народився у 1866 році в селянській родині. Ще юнаком він бажав прийняти постриг у Печерській Лаврі, але заради послуху батькові вступив на військову службу. Благочестивий намір скоро полишив його, і незабаром він, молодий, вродливий, сильний, насолоджувався життям і в галасливій метушні світу почав був забувати перший поклик Божий до чернечого служіння.
Але Господь знову явно закликав Симеона від мирської суєти на шлях чернецтва. Восени 1892 року преподобний прибув на Святу Гору Афон, ставши послушником Пантелеймонового монастиря. Життя його в монастирі було простим і зовні нічим не примітним: важка робота у млині, клопітка праця економа, завідування майстернями, продовольчим складом, крамницею. Нарівні з братією він ніс подвиг пильнування, посту і молитви, але не припинялася в ньому й духовна боротьба...
Пам'ять - 24 вересня (нов. стиль).

Священномученик Анфим, єпископ Никомидійський та інші з ним мученики постраждали під час гоніння на християн при імператорах Діоклітіані (284-305) і Максиміані (284-305). Переслідування християн особливо загострилися після того, як в Никомидійський імператорському палаці сталася пожежа. Язичники звинуватили християн у навмисному підпалі і проявили по відношенню до них нечувану жорстокість. Так, в одній тільки Нікомидії в день Різдва Христового було спалено в храмі до двадцяти тисяч молільників. Однак ці нелюдські дії не злякали християн - вони твердо сповідали свою віру і приймали мученицьку смерть за Христа. Мученицькою смертю померли в той час святі Дорофей, Мардоній, Мігдоній, Петро, Індіс і Горгоній. Одні з них були усічені мечем, інші - спалені, засипані землею або втоплені в морі. Зінон, який був воїном, за сміливі викриття імператора Максиміана був побитий камінням, а потім йому відрубали голову. Тоді ж загинула від рук язичників колишня жриця, свята діва Домна, і святий Євфимій, які піклувалися про те, щоб тіла святих мучеників були поховані.
Пам'ять 16 вересня (нов.ст.).

Фасцій Цецилій Кипріан народився в багатій язицькій сім’ї на початку ІІІ ст. в Карфагені. Він був сином багатого сенатора, завдяки чому зміг здобути належну освіту. В християнство він навернувся в зрілому віці і в 246 році за переконанням пресвітера Цецилія прийняв хрещення. Св. Кипріан після хрещення став строгим подвижником; своє майно роздав бідним і багато часу приділяв молитві і вивченні Св. Писання. Його ревність до віри і християнського життя привернула на нього увагу кліру і народу. Недовго після хрещення він був посвячений в пресвітера (248 р.), а через рік проти особистого бажання, як згадує сам св. Кипріан “судом Божим і любов’ю народу” вибраний був на єпископа Карфагенського.
Пам'ять - 13 вересня (нов. ст.).

Святий Олександр Свирський прийняв чернечий постриг з ім'ям Олександр в 26 років у Валаамському монастирі. У 1487 році чернець оселився на Трощинському озері, що за шість верст від ріки Свірі. Серед непрохідного бору він поставив невелику хатинку і став вести подвижницьке життя. Через 25 років святий Олександр удостоївся видіння, як колись праотець Авраам: ангели з посохами в руках зображали собою Святу Трійцю, і голос небесний сказав йому: «Споруди тут храм святої Трійці і збери братію, і спасеш їх душі». Для своїх духовних чад блаженний Олександр був добрим наставником, істинним цілителем душ. Смирення і працелюбність преподобного стали добрим прикладом для багатьох послідовників святого у чернечому житті.
Пам'ять - 12 вересня (нов. ст.).

Преподобний Аврамій відбував подвиг у Києво-Печерському монастирі в XІІ-ХІII ст. Коли і де він народився, з якої сім’ї — невідомо. В монастирі Аврамій відзначився великою працьовитістю і тому був названий Працелюбним. Упокоївся на початку XIII ст. Його мощі знаходяться в Ближніх печерах. В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Аврамію, бо Христа Господа ти всім серцем і всією душею полюбив, радуйся, бо ради Нього труди великі життя печерного на себе ти прийняв».
Пам’ять преподобного Аврамія вшановується 3 вересня (н. ст.).

Мученики Флор і Лавр були рідними братами не тільки за тілом, а й за духом. Вони жили в II столітті у Візантії, потім переселилися до Іллірії (нині Югославія). За ремеслом брати були каменярами (їх вчителями у цьому мистецтві були християни Прокл і Максим, від яких брати навчилися й чистості життя). Правитель Іллірії Лікаон послав братів у сусідню область для роботи над споруджуваним язичницьким храмом. Святі працювали на будівництві, роздаючи зароблені гроші жебракам, самі ж дотримувалися суворого посту, і завжди готові молилися. Одного разу син місцевого жерця Мамертина необережно підійшов до будівництва, і уламок каменя потрапив йому в око, сильно пошкодивши його. Святі Флор і Лавр обнадіяли розгніваного батька, що син його отримає зцілення. Вони взяли юнака до себе і наставили вірі в Христа. Після того, як юнак сповідав Ісуса Христа Істинним Богом, брати помолилися про нього, і око одужалло. При вигляді такого дива батько юнака також увірував в Христа.
Пам'ять - 31 серпня (н. ст.).

Мученики Аникита і Фотій (його племінник) були родом з Нікомидії. Аникита, який був військовим, критикував імператора Діоклетіана (284-305), який встановив на міській площі знаряддя страти, щоб залякати християн. Розгніваний імператор наказав мучити святого, а потім кинути його на поживу звірам. Але лев не заподіяв шкоди святому чоловікові. Раптово почалося сильний землетрус, внаслідок якого впало капище Геркулеса, і під проваленим міським муром загинуло багато язичників. Кат, який підняв меч щоб відсікти голову святому, сам упав непритомний. Святого Аникити стали колесувати і палити вогнем, але колесо зупинилося, а вогонь погас. тоді мученика кинули в казан з киплячим оловом, але олово охололо. Так Господь зберігав Свого раба для утвердження багатьох. Племінник мученика, святий Фотій, вітав страждальця і, звернувшись до царя, зауважив: "твої боги - ніщо!" Меч, піднятий над новим сповідником, вразив самого ката. Мучеників посадили у в'язницю.
Пам'ять святих мучеників Фотія та Аникити Православна Церква згадує 25 серпня (за новим стилем).