Святитель Іона, митрополит Київський і всієї Русі народився в м. Галичі. Його батько Федір був християнином. У 12 років хлопець прийняв чернецтво з ім'ям Іона, пізніше прийшов у Москву в Семенів монастир. У той час митрополитом у Москві був Фотій. Одного разу після закінчення служби в монастирі він зайшов у пекарню і там побачив Іону, який заснув після важкої праці. Фотій благословив його. Через декілька років Фотій благословив Іону на єпископа Разанського і Муромського. Коли митрополит Фотій помер, князь Василій Васильович зібрав собор єпископів, які вибрали Іону на посаду митрополита Київського і всієї Русі. Іона поїхав у Царгород за призначенням до патріарха. Коли Іона приїхав у Царгород, то вселенський патріарх уже призначив Ісидора, який спочатку приїхав до Києва, потім у Москву. Після Флорентійського собору Ісидора в Москві не прийняли, приписавши йому єресь. Він тайно втік до Риму.
Митрополит Іона багато працював на благо своєї пастви, мав від Бога дар чудотворця: зціляв недуги й передбачав майбутнє.
Пам’ять святителя Іони вшановується 13 квітня (н. ст.).

Св. мученик Георгій Новий (Болгарський) народився в знатній болгарської сім'ї, що жила в столиці Болгарії місті Средце (нині місто Софія). Святий Георгій був випрошеною молитвою у Бога дитиною, оскільки його батьки, Іоанн і Марія, до похилого віку залишалися бездітними. Немовля хрестили в ім'я святого великомученика Георгія (Юрія). Юнак Георгій отримав гарну освіту, уважно вивчив Святе Письмо, був благочестивий і поміркований. Батьки його померли, коли йому виповнилося 25 років. У той час Болгарія перебувала під владою турків, які насильно звертали християн в мусульманство. Одного разу кілька мусульман спробували звернути Георгія. Вони одягли на голову святого тафью, круглу шапочку, в якій мусульмани входять у свої молитовні будинки. Але Георгій кинув тафью на землю. Турки з побоями і лайкою повели мученика до свого правителю. Правитель був вражений мужнім виглядом і красою святого Георгія і став ласкаво переконувати його прийняти мусульманство, обіцяючи всілякі почесті і багатство від султана Селіма (1512-1520). Але святий сміливо і твердо сповідав віру в Господа Ісуса Христа і засуджував постулати мусульманства.
Пам'ять святого мученика Георгія Нового вшановуємо 8 червня (за новим стилем).

Преподобний Симеон Стовпник походив із Антіохії Сирійської. Уже в ранньому дитинстві йому кілька разів являвся Господь, пророкуючи майбутні подвиги і винагороду за них. Усвідомивши своє високе покликання, Симеон усамітнився на пустельній горі, коли йому виповнилося всього 6 років. Згодом, уже юнаком, переселився в обитель преподобного Іоанна Стовпника, де за його прикладом і зійшов на стовп. Проте в 22-літньому віці святому було одкровення: перейти на Дивну гору і заснувати на ній монастир. Досягнувши високого ступеня чернечого служіння, подвижник сотворив багато чудес, прозрівав таємниці та удостоївся бачити Господа й розмовляти з Ним.
Пам'ять - 6 червня, 14 вересня (н.ст.).

Святитель Леонтій із молодих літ відбував подвиг у Печерському монастирі й став першим з його ченців, якого було висвячено на єпископа. Святитель був людиною освіченою й великим подвижником. Після висвячення в єпископи провадив рівноапостольну місійну працю в Ростовській єпархії (третій єпископ на цій кафедрі), що знаходилася далеко на півночі великої Київської держави, серед поган, ворожих християнству. Святитель Леонтій зазнав багато переслідувань від поган. Вигнаний ними з міста Ростова, побудував за містом у полі невелику церковцю, у якій навчав молодь істин Христової віри. Одного разу батьки цих дітей прийшли до святителя, щоб убити його. Єпископ Леонтій не злякався їх, а вийшов до них із хрестом у руках, і вони відступили від свого наміру, а дехто навіть охрестився.
Святитель Леонтій обходив міста й села, проповідуючи Святе Євангеліє, творячи чудеса та христячи тих, хто увірував у Христа. Рівноапостольна праця святителя закінчилася його мученицькою смертю від рук поган, за одними даними в 1073 р., за іншими — кілька років пізніше, але перед 1077 р. У 1164 р. були відкриті його нетлінні мощі, у 1190-1194 рр. він був канонізований.
Пам’ять святителя Леонтія вшановується 5 червня.

Тривалий час ніхто з чернігівських князів не хотів брати Муром. Але у 1097 р. княжий з’їзд у Любечі затвердив Муром за сином чернігівського, а потім великого київського князя Святослава Ярославича — Ярославом, у святому хрещенні Костянтином. Це був онук Ярослава Мудрого і правнук Володимира — хрестителя Руси-України. Після святого Гліба він став першим муромським князем-родоначальником князів муромських і рязанських.
Отож у 1097 р. князь Костянтин із княгинею Іриною, синами Федором (15 років) і Михайлом (12-13 років), з вірними боярами, священиками, слугами та нечисленною військовою дружиною відправився на пошуки далекого Мурома. Про відсутність доріг і переправ через ріки, про пересування лише на конях годі й говорити. Подорож продовжувалася декілька місяців, княжі діти нарівні з дорослими зазнавали всіх труднощів. Нарешті перед княжим загоном відкрився величезний луг, за яким виднілося місто Муром. Яке ж воно було? Велике село з дерев’яними хатами, укритими соломою, й обнесене високим валом від ворога...
Пам’ять благовірного князя Костянтина та його чад Михайла і Федора Муромських, чудотворців ушановується 3 червня (за н. ст.).

У царювання Нумеріана (283-284) правитель міста Егеї Феодор післав своїх воїнів розшукувати християн. Він вимагав від них зректися Христа, забути, що Він, їхній Спаситель і пішов на смерть заради людей. Тих християн, хто стояв до кінця, катували й страчували.
Був схоплений мучителями й юнак-християнин Фалалей. Вродливий, з білявим волоссям, зустрів лише вісімнадцяту весну. Хлопця поставили перед нечестивим судилищем у храмі Адріана. Глянувши на нього й здивувавшись красі його, ігемон звернувся до Фалалея: «Скажи нам, юначе, якої ти віри, з якого роду, хто твої батьки і як тебе звуть?» «Я - християнин, ім'я моє - Фалалей, родом з Лівана, батько мій, на ім'я Берукій, був воєводою; матір мою звати Ромілія; маю ще брата... саном іподиякона; навчився лікарського мистецтва у лікаря Макарія... Роби зі мною, що хочеш, бо годиться мені вмерти за Христа, небесного Бога, Спасителя мого... Він допоможе мені витерпіти муки до кінця».
Ігемон Феодор наказав двом катам, Олександру й Астерію, просвердлити ноги юнака й підвісити його на мотузці вниз головою. Та в мучителів, за промислом Божим, розплющилися душевні очі, й вони, замість святого, просвердлили й підвісили дерево.
Пам'ять - 2 червня (н.ст.).

З Україною пов’язаний ряд готських святих. Готи (германські племена) ймовірно 200 р. опанували широкий простір по обох берегах Дніпра і створили державу. З початку IV ст. серед готів почало поширюватися християнство. Один із готських єпископів Феофіл уже брав участь у Першому вселенському соборі в Нікеї в 325 р. Наприкінці IV ст. Готська держава була знищена гунами, але частина готів ще довго жила в Криму. Готською єпархією, яка знаходилася на південному березі Криму, у другій половині VIII ст. керував святитель Іоанн Готський. За походженням він був греком, жив недалеко від Ялти й обраний готами єпископом у 30-літньому віці. У 758 р. його висвятили Грузинським патріархом у Мцхеті (тодішній столиці Грузії). Святитель боровся з іконоборцями. Коли Крим захопили хозари, він став на чолі готів і вигнав ворогів, але потім попав до них у полон. З полону єпископ утік до міста Амастриди і там прожив ще чотири роки, заповідаючи, щоб його поховали в м. Парфеніті. Святий Іоанн помер 26 червня наприкінці VIII ст., ймовірно 790 р. Тіло святого було перевезено на місце поховання в монастир м. Парфеніта. Тут святий Іоанн жив, і тут же побудував великий храм на честь святих апостолів Петра й Павла.
Після поховання святого Іоанна відбувались і до цього часу відбувається багато чудес.
Пам’ять Іоанна Готського вшановується 1 червня та 9 липня (новий стиль).

Симон, святитель, чудотворець Печерський, єпископ Володимирський (на Клязьмі) у молодому віці став ченцем Києво-Печерського монастиря. Потім був ігуменом Рождественського монастиря у Володимирі-на-Клязьмі, а з 1215-го по 1226 р. — єпископом Володимирським і Суздальським. Перебуваючи далеко від рідної землі, тужив за нею, а особливо за Києво-Печерським монастирем. Тут перебував його добрий приятель (а може, й родич) чернець Полікарп, який був людиною освіченою й знатною, але одночасно дуже амбітною. Він переписувався з преподобним Симоном і висловлював йому в листах різні жалі. У відповідь на це святитель написав йому послання, у якому закликав позбутися сміливих мрій і честолюбивих бажань, а для прикладу, яким має бути чернець, додав до послання 8 оповідань про життя 9 печерських отців, які жили приблизно в 1078-1110 рр. Ці оповідання стали основою Печерського патерика, який був пізніше поповнений оповіданнями про життя печерських отців, які написали інші особи.
Пам’ять святителя Симона вшановується 23 травня (нов. ст.).

Преподобного Пимен, посник Печерський, духовно трудився в Дальніх печерах. Приймав їжу лише один раз на день в невеликій кількості. Зовнішнє постування було відповідним утриманням від неугодних Богу вчинків, думок і почуттів. Преподобний Пимен був ігуменом Києво-Печерського монастиря з 1132 по 1141 рік.
Пам'ять - 21 травня (новий стиль).

Києво-Печерський святий Арсеній Працелюбний жив у ХIV столітті. Він названий працьовитим тому, що борючись в печерах Києво-Печерської обителі, він не знав відпочинку, і ніхто ніколи не бачив його в неробстві. Преподобний або молився, або виконував монастирський послух і до заходу сонця ніколи не вживав їжі. За смирення і працьовитість Господь нагородив преподобного Арсенія даром чудотворення. Після багатьох праць і подвигів св. Арсеній відійшов до Господа, а його нетлінне тіло його було покладено в Дальніх печерах.
Пам'ять - 21 травня.

Блаженний Кирило народився в багатій сім’ї в місті Турові в 30-х роках XII ст. Мав нахил до наук і духовних подвигів, не любив багатства і слави. У молодому віці став монахом монастиря святих князів-мучеників Бориса і Гліба біля Турова, де виявив себе як суворий аскет.
Він приніс багатьом користь тим, що вчив і прикладом своїм показував монахам як слухати й любити ігумена, поважати його, як Бога. Удосконалюючи себе в чернечих подвигах, блаженний Кирило сів у стовп, де деякий час перебував у пості й молитві. Тут він написав багато благочестивих творів. Ученість і чернечі подвиги звернули на нього увагу туровського князя. За просьбою князя й людей митрополит висвятив Кирила на єпископа і поставив єпископом Туровським. До складу Туровської єпархії входила велика частина Полісся й північно-східна частина Волині. Він був хіротонізований не пізніше 1169 р.
Пам’ять святителя Кирила, єпископа Туровського вшановується 11 травня (за новим стилем).