Преосвященний Макарій пише: "Безперервне, повсякчасне і повсюдне вживання в Церкві вчення про митарства, особливо ж між учителями четвертого століття, незаперечне свідчить, що воно передано їм від учителів попередніх віків і ґрунтується на переданнях апостольських" (Православне Догматичне Богослів'я. Т. 5. С. 85 і 86). Таке уявлення окремого суду, як проходження душею митарств, ніде в Писанні прямо такими рисами не зображується. Древні вчителі, наводячи сказання про митарства, бачили в ньому лише "невеличке, слабе зображення речей небесних" (Св. Макарій Єгипетський). Однак вони вказували на свідчення в Писанні, котрі можуть налаштовувати на сприйняття окремих положень, що містяться в сказанні про митарства: (Лк.12;20, Еф.2;2, Юди 9).

Де перебуває душа одразу після розлучення з тілом? Що ж означають 3-й, 9-й, 40-й дні? У який же час, день душа проходить повітряні митарства і коли, після розлучення з тілом, здійснюється особистий суд?

Душа, з'єднана, з волі Божої, з тілом, відділяється, знову ж таки, з волі Божої, від тіла, з яким раніше являла людину. Після смерті Бог здійснює Свій праведний суд, який називається, на відміну від суду останнього, всезагального судом окремим, приватним, під час якого призначається загробна доля душам померлим. Апостол Павло говорить: "...людям призначено вмерти один раз, потім же суд..." (Євр. 9;27), який, очевидно, наступає безпосередньо після смерті людини. Та коли суд здійснюється Всевідаючим Богом, для Якого моральний стан людини завжди відкритий, то суд насамперед потрібно розуміти як приведення душі до усвідомлення нею свого морального стану. Цей стан для власного усвідомлення людини відкривається за посередництвом совісті. Совість здійснює суд над діями людини і в земному житті. Після смерті ж, після зняття одягу тіла, перед оком всевидячого Бога, без сумніву, ще чіткішим і непідкупнішим стане голос совісті, що судить весь пройдений шлях життя. Так само і винесення вироку Єством всемогутнім не треба розуміти як проголошення душі суддівського рішення.

- Кожна людина, що зустрічається на нашому шляху - ангел. Вона тобі помічник і зустрілася недарма. Вона тебе або випробовує, або любить. Іншого не дано. У мене був випадок в молодості. Випивали ми з приятелем, розійшлися пізно. Вранці дзвоню дізнатися, як добрався, а мені кажуть: він під електричку впав, обидві ноги відрізало. Біда нестерпна, правда? Я до нього в лікарню прийшов, він каже: «Тобі добре, а я ось...» - і ковдру відкрив, а там... жах! Був він людиною гордою. А став скромним, веселим.

Господь для нас, віруючих, - все. Він - хліб життя, Він - вода жива, Він - світло, Він - пастир добрий. Так що Він - все для нашого життя. Віруючи в Нього, ми живемо Ним і цим здійснюємо сенс і мету нашого життя та робимося здатними ввійти в неминуще блаженство Царства Небесного. Ось тому завжди і потрібно пам'ятати, що живемо ми - Христом. Каже святий апостол Павло: «вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20).

Ми знаємо, що ніхто нас не питав, чи хочемо ми народитися чи ні, чи хочемо від цих або інших батьків, в цьому чи іншому народі, в тій чи іншій духовній обстановці. У цьому нема ні нашої провини, ні нашої заслуги, але чи ми будемо жити і чинити по-людськи це, повірте, залежить тільки від нас.

Існують так звані вічні питання. Чого люди хочуть від життя? Що стимулює людей діяти? Заради чого вони навчаються, працюють, будують кар'єру або, навпаки, їдуть на теплий пісок кудись до південного моря? Навіщо люди зав'язують та розривають знайомства, укладають шлюб або розлучаються, п'ють або бігають, звертаються до психологів або ковтають транквілізатори? Нам можуть відповісти: мовляв, я хочу заробити на новий автомобіль, або отримати місце топ-менеджера, або вибратись із депресії, або врешті зустріти жінку, з якою буду щасливий. Проте яка кінцева мета цього всього?

Навіщо нам всі ці автомобілі, високі посади, шлюби та розлучення? Напевне, ми не помилимося, якщо припустимо, що люди скажуть, що вони хочуть бути щасливими. Нічого нового в цьому нема. Французький мислитель XVII століття Блез Паскаль (1623 – 1662) сказав: «Всі люди прагнуть щастя – з цього правила нема виключень; способи у всіх різні, проте ціль одна... Щастя – спонукальний мотив будь-яких вчинків будь-якої людини, навіть тієї, яка збирається повіситись».

Смерть захоплює багатьох людей тоді, коли вони тільки що увірували, почали усвідомлювати свої гріхи і не встигли розкаятись у своїх вчинках. Однак Господь не залишає людей без надії. Православна Церква навчає молити Милосердного Бога за таких людей і творити від їхньої особи милостиню і приношення на літургію. Цими милостинями і приношеннями ніби закінчуються ті добрі вчинки, котрих померлі не встигли виконати при житті внаслідок наглої смерті. Молитва за померлих - це прояв безкорисливої любові, яка єднає всіх членів Церкви Христової. Господь Бог чує наші молитви і прощає гріхи померлих нашою вірою. Християнським і моральним обов'язком є хоча б короткою молитвою відплатити нашим батькам за те, що вони виростили нас і зберегли для нас віру православну.

Одним з най жахливіших наслідків довголітнього насаджування безбожницької ідеології в нашому суспільстві стали аборти. Значне поширення так званого "штучного переривання вагітності" сформувало у суспільній свідомості думку про нормальність такого вчинку, який тлумачиться як ледь не особисте право жінки та цілком припустимий засіб "планування сім'ї".
Аборт, тобто свідоме та добровільне позбавлення життя ще не народженої дитини, в усі часи у різних культурах та цивілізаціях вважався одним з найогидніших вчинків людини. Життя - це найбільший дар, який ми отримуємо від Господа Бога, і не нам вирішувати, чи варті його ми або, тим паче, близькі нам люди, та коли їм слід піти з цього світу. Кожного з нас Господь приводить у світ з небуття, кожного з нас Він чекає, в кожного вірить, на кожного покладає Свою надію. Кожен з нас народжується, тому що Бог любить його, дорожить ним і бачить сенс у тому, щоб і він став невід'ємною частинкою світобудови.

Митрополит Володимир (Сабодан) відійшов до Господа.

Просимо молитов за упокій душі новоприставленого раба Божого митрополита Володимира.

Вічна пам'ять!

Жоден народ не залишав без піклування тіл своїх померлих, і, при цьому, погребіння завжди супроводжувалося відповідними обрядами. Свята віра Христова змушує з повагою дивитися на людину-християнина, навіть тоді, коли вона лежить бездиханна і мертва. Тепер цей християнин - здобуток смерті, жертва тління, але все таки він член містичного тіла Ісуса Христа (1 Кор. 12;27). В людському, смертю зруйнованому, тілі-храмі колись велично носився, живі діяв животворчий Дух Божий (1 Кор. 3;16). Тіло християнина освячене причастям Божественного Тіла і Крові Христа Спасителя. Чи можна не поважати Духа Святого, для Якого померлий був Храмом. У другому пришесті Ісуса Христа це мертве і тлінне тіло християнина знову оживе і зодягнеться в нетління і безсмертя (1 Кор. 1;53). Тому наша Православна Церква не залишає дитя своє без опіки матері-Церкви тоді, коли воно перейшло з цього світу в невідому країну вічності. І зворушливі обряди, що здійснюються Святою Церквою над гробом християнина, мають глибокий зміст. Вони базовані на вірі в Бога і беруть свій початок від святих Апостолів і богопросвічених перших християн.

Бог створив людину для нетління (Прем. 2:23), оселивши її в раю, наділив її свободою волі, і як Всевідаючий бачив, що самостійність людини, не утвердженої в добрі, таїть небезпеку і може породити смерть. Слово смерть і його поняття з'явилися тут, у раю. Його промовив Господь Бог до Свого створіння, ще не випробуваного у вірності Богу. «Смертю помреш, якщо скуштуєш з дерева пізнання добра і зла» (Бут. 2:17). Бог смерті не створив. В природу людини її ввів гріх старанням диявола "Заздрістю диявола увійшла смерть у світ" (Прем. 2,24). Якби Єва не знадилася на спокусу диявола, не втратила довіри Богу, то не було б гріха. «Єдиною людиною гріх увійшов у світ, і гріхом смерть, таким чином смерть перейшла на всіх людей» (Рим. 5;12). «Як від зараженого джерела природно тече заражений струмочок, так від родоначальника, що заражений гріхом і тому смертний, природно народжуються заражені гріхом і тому смертні нащадки» (Православний Катехізис митрополита Філарета). Свавілля, непослух були причиною смерті тілесної і душевної. Як навчає Православна Церква, наслідками гріхопадіння є: стосовно душі - духовна смерть внаслідок позбавлення благодаті Божої та ушкодження всіх сил її духовної природи (потьмарення в ній образу Божого); стосовно тіла - хвороби та смерть тіла.