Жоден народ не залишав без піклування тіл своїх померлих, і, при цьому, погребіння завжди супроводжувалося відповідними обрядами. Свята віра Христова змушує з повагою дивитися на людину-християнина, навіть тоді, коли вона лежить бездиханна і мертва. Тепер цей християнин - здобуток смерті, жертва тління, але все таки він член містичного тіла Ісуса Христа (1 Кор. 12;27). В людському, смертю зруйнованому, тілі-храмі колись велично носився, живі діяв животворчий Дух Божий (1 Кор. 3;16). Тіло християнина освячене причастям Божественного Тіла і Крові Христа Спасителя. Чи можна не поважати Духа Святого, для Якого померлий був Храмом. У другому пришесті Ісуса Христа це мертве і тлінне тіло християнина знову оживе і зодягнеться в нетління і безсмертя (1 Кор. 1;53). Тому наша Православна Церква не залишає дитя своє без опіки матері-Церкви тоді, коли воно перейшло з цього світу в невідому країну вічності. І зворушливі обряди, що здійснюються Святою Церквою над гробом християнина, мають глибокий зміст. Вони базовані на вірі в Бога і беруть свій початок від святих Апостолів і богопросвічених перших християн.