Край лісу на великій галявині зібралася сила-силенна звірів. Кого тут тільки не було: і вовки, і ховрашки, і ведмеді, і мишки, і слони, і леви, і коні, і зебри... А скликали їх сюди чарівні ангельські сурми. Звірі перепитували одне в одного, що сталося, хто і навіщо їх покликав, проте ніхто не знав. Аж тут на небі з’явилася велика біла хмарина, а на ній усі побачили осяйного Ангела. Та не простого, а справжнього Херувима – посланця Божого.

- Ваше Преосвященство, збирайтесь! - схвильовано промовив, дійшовши до єпископського кабінету, російський посланник у Японії барон Роман Романович Розен. - Війна!
Невеликий кабінет, обставлений дуже скромно (стіл, шафа, ліжко, бо кабінет був також і за спальню, кілька стільців), та ще вітальня - це й були покої єпископа Ревельського Миколая, керівника Російської духовної місії в Японії.
- Куди збиратися? Яка війна? Невже... - підвівся з-за столу владика.
- Саме так. Японські кораблі напали на наш флот в Порт - Артурі та Чемульпо. Всі російські піддані повинні покинути Японію. Збирайтеся.
- Покинути Японію... - вражено прошепотів єпископ.
16 лютого - вшанування пам’яті рівноапостольного Миколая, архієпископа Японського.

Крап, крап, крап ... Але й бурульок!.. Зорянка весело сміялася, заскочивши під кришталеву гірлянду, що звисала з лоджії.
Але й бурульок! Багато-багато - Мишкові здалося, ніби він стоїть біля замку Снігової Королеви, з якого його сестричка Зорянка так хитро вигулькує.
Крап, крап, крап... Краплі талої води падали у сніг, лишаючи дрібні сліди. Ще трішки, і бурульок не стане. Їх розтопить весняне Боже тепло, що ось-ось огорне всю замерзлу землю. І зима, наче Снігова Королева, враз позбудеться своїх крижаних чар.

Прокинулася Колядка під засніженою стріхою гуцульської хати, де так гарно було ніжитись у теплих сніжинках.
Так-так, теплих, адже для Колядки зима - найтепліша і найщасливіша пора року! Тільки взимку Колядка й прокидалася, а потім знову засинала тихим сном, і ніхто її не чув.
Цієї зими Колядка дозволила собі трохи довше поспати, ніж торік. От і дрімала, аж поки згадала, що минулого року так і не зробила порядок у своїх нотах, адже лягла під стріху зовсім втомлена, їй тоді не хотілося більше мандрувати світом - заснула до наступної зими.

9 лютого - Перенесення мощів св. Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського
Збігло трохи часу після гучної проповіді Іоана Золотоустого, і розгнівана цариця таки вислала свого викривача зі столиці аж у Вірменію. Ви думаєте, він засмутився? Можливо, та не через власну долю. Святитель Іоан цілковито довіряв Господеві та знав, що Бог посилає людей туди, де вони найбільше потрібні. Навіть у вигнанні Іоан Златоустий продовжував наставляти своїх духовних дітей - лиш тепер у листах.
Також святитель знав, що правда завжди перемагає. Так і сталося. Ім'я святого відновили у диптихах , а в 438 році його нетлінні мощі були повернені назад, до Константинополя - у храм Святих Апостолів.

Йосиф старанно піклувався про Марію й Дитину. А коли Ангел повідомив йому про небезпеку, рятуючи Богородицю й Ісуса від злого Ірода, втік із ними до Єгипту, на довгі роки полишивши рідний дім. Чи ж легко було йому? Ні, нелегко, але вірно служив Йосиф Діві Марії й Божій Дитині. Багато терпінь і поневірянь випало на їхню спільну долю. І лише міцна віра в Бога, взаємна любов і повага допомогли їм подолати всі пере¬шкоди й небезпеки. Разом вони жили благочестиво, скромно, в любові та злагоді, у постійній молитві. До самої смерті оберігав Йосиф Скарб, довірений йому Богом, але не загордився - був скромним і лагідним до кінця своїх літ.
В неділю після Різдва Христового вшановується пам’ять святого Йосипа-Обручника.

Жила собі Зіронька, така тиха і скромна, що на цілому небі такої не знайти.
Інші зірки пишались одна перед одною красою, гордо виблискуючи промінням.
Мала Зіронька натомість не вважала, що у неї є такий яскравий блиск, як у подруг, тому мовчала. Вона не вміла та й не любила хвалитися собою. Проте ще не було такого випадку, щоб вона комусь не допомогла чи не поспівчувала в біді: щойно одинокий подорожній заблукає в нічній темряві, Зіронька одразу спішить на поміч.

Разом Із Оксаною Лущевською та Світланою Балух видавництво “Братське” підготувало для найменших читачів дуже незвичайну і дотепну різдвяну книжку - “Вовчик-колядник”.
Це зворушлива історія про те, як малий вовчик, добрий і нехитрий, не такий, як усі, вирішив піти до міста, щоб заколядувати по-справжньому (а не як у народній казці “Вовк-колядник”). Там він зустрічає… хлопчика, перебраного на вовка. Чи вдасться їм заколядувати разом і заприязнитися? І що таке справжнє Різдво?
Оксана Лущевська: “Ця казка творилася за мотивами народної казки «Вовк-колядник», а отже, це таке собі іронічне обігрування загальновідомого казкового сюжету.
Ілюстрації Світлани Балух творять світ вовчика, його побут, а кольорова гама добре передає настрої персонажів і всі-всі емоційні пласти”.
Щоб замовити книжки, взяти примірник для рецензії, домовитися про презентацію, будь ласка, телефонуйте за номерами 098-435-53-10, 095-010-35-45(46) або пишіть на скриньку agape.kyiv@gmail.com

З ініціативи Київського православного братства святих князів-страстотерпців Бориса та Гліба нещодавно побачило світ нове видання – незамінний помічник для усіх шанувальників різдвяних традицій та вертепного дійства.
“Іде звідна чудна” – збірник, у якому подано сценарії вертепів, колядки і щедрівки на будь-який смак і вік.
Загалом до видання увійшло вісім сценаріїв вертепів та 32 колядки і щедрівки із нотами.
Книжка познайомить читачів зі святами зимового періоду, сприятиме розвитку акторських та співочих здібностей у дітей різного віку. Стане у пригоді вчителям, батькам і всім шанувальникам українських традицій та пісень.
Книжку упорядкувала Христина Матвієнко, оформила – Світлана Балух.
Іде звізда чудна: вертепи, колядки, щедрівки. Упор. Х. Матвієнко, худож. С. Балух. — К., 2012. — 64 с.
Замовити збірник «Іде звізда чудна» та інші книжки видавництва можна за телефоном (098) 435-53-10, (095)010-35-46 (Богдан) або на електронну скриньку agape.kyiv@gmail.com

Серпик місяця зазирав у вікно величезної спільної дитячої спальні. Маленька Богданка розплющила очиці й заплакала.
— Богданко, чому ти знову плачеш? — тихо спитала няня, прочинивши до кімнати двері.
— Ми з мамою гралися в піжмурки, і вона так заховалася, що я ніяк не можу її знайти, — схлипуючи, пояснило дівчатко.
— Заспокойся, то був лише сон. Ти не можеш пам'ятати маму...
— Чому? Я знаю її! Тільки вона приходить, коли всі сплять.
— Ні, дитинко. Не встигла мама побачити, як ти з'явилася на світ.
— А куди вона так поспішала?
— Мабуть, до Отця Небесного, просити щастя для тебе...
— А що таке щастя? — шморгнула носиком сирітка.
— Не знаю. Напевно, бути комусь потрібним, - задумливо проказала старенька няня.
— Виходить, Бог не послухався моєї мами, тому я нікому не потрібна, — знову зайшлася плачем дівчинка
— Це не так, Богданко. Бог усіх і завжди чує. І Сам знає, коли виконати чиєсь прохання. Будь терплячою і допомагай мамі.
— Як?!

«Чого це всі вони чобітки свої повиставляли біля дверей? Помили й рядочком поставили. А зараз же вечір, і ніхто вже нікуди не збирається», - міркувала собі маленька біла киця. Їй було всього три місяці й десять днів, а її вже розлучили з мамою та віддали у велику родину, де було троє діток. Весело кицюні було з дітками, та саме зараз, може, мама їй пояснила б, навіщо то вони повиставляли чоботи й чого все якось незвично сьогодні в цьому домі.
А дітки саме радились між собою з одного важливо питання. Маринка наморщила лобика:
- А до кошеняток Миколай ходить?
Ромчик і собі замислився:
- Чи нашій Сніжинці Миколай щось принесе?