Край лісу на великій галявині зібралася сила- силенна звірів. Кого тут тільки не було: і вовки, і ховрашки, і ведмеді, і мишки, і слони, і леви, і коні, і зебри... А скликали їх сюди чарівні ангельські сурми. Звірі перепитували одне в одного, що сталося, хто і навіщо їх покликав, проте ніхто не знав. Аж тут на небі з’явилася велика біла хмарина, а на ній усі побачили осяйного Ангела. Та не простого, а справжнього Херувима – посланця Божого.— Вітаю вас, любі звірі! Радий, що всі ви зібралися, подолавши неблизький і нелегкий шлях! Хай із вами перебуває Бог! Саме Він послав мене сюди, аби знайти серед вас того, хто буде великоднім вістуном поміж тварин і людей!
Навколо всі зашуміли-загомоніли. Наперед одразу вийшов Лев:
— Я цар звірів, тож кому, як не мені, бути провісником цього великого свята?
— Безперечно, ти маєш дуже великий авторитет, але чи не злякаються тебе люди? — засумнівався Ангел.
— Я буду провісником, — виступив великий Слон, — мене усі люблять, шанують, я буду на своїй спині розвозити дарунки і катати дітей.
— Ти надто незграбний, — загукали мавпочки і, розгойдуючись на гілках, підібралися щонайближче до Херувима. — Ми хочемо бути провісниками! Ніхто нас не боїться, ми дуже спритні, швидко стрибаємо по деревах і голосно кричимо.
— Чи не занадто голосно? — спитав поважний старий Крук.
Так багато звірів пропонували себе на провісників Великодня. Але у кожного були якісь вади.
— А що то за сіренькі звірята сидять віддаля і тремтять, як осики? — поцікавився Херувим, вказуючи на гурт зайців.
— То страшні боягузи, — заскрекотала Сорока, — вони не зможуть нічого путнього зробити.
— А ось і зможемо! Ніхто не підходить до людей так близько, як ми, — вискочив найхоробріший з-поміж зайчиків, — а заради такого радісного свята ми і взагалі перестанемо боятися!
— Це дуже відважні слова, — мовив Херувим, — і, схоже, ви найкраще впораєтеся із завданням. Тож слухайте всі: віднині зайці обрані Богом провісниками Великодня!
Звірі зашуміли. Комусь подобалося таке рішення, комусь ні, але ніхто не посмів заперечити Божу волю. З тим і розійшлися.
Так поволі збігав день за днем, аж поки не настало велике свято Христового Воскресіння. Зайці повставали, щойно сонце залило золотом обрій, прибігли на галявину і щодуху забарабанили у великий пень. І тут звідусіль посунули звірята. Всі вони несли кошики із крашанками та писанками. Яких тільки не було тут яєчок! І великі, й маленькі, і червоні, і зелені, і в цяточку, і помережані візерунками — що й казати: краса!
Привітали звірята одне одного із Великоднем і почали святкувати, веселитися, співати пісень. А зайчики схопили частину кошиків із яєчками та й пострибали до села.
У селі ж на великій галявині поблизу церкви діти саме водили гаївки, співали веснянок — раділи святу Воскресіння Христового. Повиймали тоді зайчики свої крашанки та й ну спускати їх із горба до діточок.
— Дивіться, дивіться! — загукав маленький хлопчик, показуючи на кольорові яєчка, що стрімко котилися вниз.
Діти радісно побігли їм назустріч. Кожен брав яєчко, яке йому до вподоби, — і гайда з ним назад на горбок! Та дітлахи побачили тільки заячі хвостики, які мелькали над молодою травичкою у напрямку до лісу.
— Дякуємо! — загукали дружно. — З Великоднем вас, дорогі звірята!
А самі почали пускати крашанки донизу.
Відтоді щоразу діти на Великдень граються у всілякі забавки з крашанками та спускають їх із горбочка. А зайчики досі розносять їм великодні дарунки.
Людмила Юрченко,
за матеріалами книжки «На Великдень»
за матеріалами книжки «На Великдень»
Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
