Спекотне серпневе сонце перекотилося далеко за полудень. Здавалося, розпечене повітря загусло і від того було важко рухатися. Проте косарі у полі жваво працювали, і скошене жито покірно стелилося на землю. У їхніх рухах зовсім не відчувалося ні млявості, ані сонливості. Певно, вояки, скучивши за звичною селянською працею, спішили надолужити втрачене у ці короткі дні, коли вийшли з лісів допомогти землякам зібрати збіжжя, - тому не відчували втоми. А десь далеко чувся розмірений і спокійний дзвін.
– А-го-гов, друже Камінний, - гукав хтось позаду жниварів. До високого кремезного женця прямував літній чоловік. – Друже Камінний, мабуть, треба завершувати. Дзвін уже кличе на святкову всенічну.

З-за обрію червоним яблуком викотилося сонце. Ще мить, і воно, сипонувши навсібіч яскравими променями, налилося золотом. Череда корів розбрелася долиною. А малі пастухи, збиваючи ранкову росу, стали гратися в хованки серед поодиноких кущів, що на пагорбі...
Василько мало не спіткнувся - якесь дивне світло засліпило його.
- Хлопці! Дивіться! - показав він рукою вдалечінь.
- Що це?!
- Тю на тебе! - засміялися старші. - Ото дивак! Ти придивись добре! Це ж бані Почаївської лаври на сонці виблискують.
- А що, вона так близько?
- Та яке близько? Двадцять п'ять кілометрів. А видно звідсіля, бо ж на пагорбі збудована та й сама височенька.

Хто побожний і боголюбивий, — нехай утішиться з цього величного і світлого свята. Хто розумний слуга, — нехай весело ввійде в радість Господа свого. Хто потрудився постом, нехай отримає нагороду тепер. Хто від ранньої години став до праці, нехай одержить сьогодні справедливу плату. Хто по дев'ятій годині прийшов, нехай святкує з подякою. Хто по дванадцятій годині прибув, нехай не тривожиться, бо втрати ні в чому не матиме він. А хто не встиг і на третю годину, нехай приступить без вагання. І хто прибув лише на п'яту годину, нехай не боїться спізнення. Бо — Милосердний Владика. Він приймає останнього, як і першого. Він заспокоює однаково, чи хто спізнився, чи хто працює від ранку. І останнього милує; і про першого дбає; і тому дає, і цього обдаровує. І діла Він приймає, і наміри вітає; і зроблене шанує, і думку Він хвалить.