Виховання дітей можна порівняти із працею садівника, який зрощує і доглядає свій сад. Садівник з любов’ю доглядає за своїми улюбленцями, поливає, одобрює, захищає їх від хворіб, підрізує гілки у дерев при формуванні правильної крони, прищеплює їм найкращі сорти, а найголовніше, знає особливості кожного деревця і має терпіння в очікуванні тих плодів, які можуть вирости на них, адже на все свій час. Батьки, як турботливі садівники, огортаючи дитя любов’ю, повинні допомогти зрости особистості. Виховання – не адміністративне управління безсмертною дитячою душею, не сфера вседозволеності, а процес творчий і неповторний, у якому батьки повинні знайти золоту середину, щоб допомогти зростати тому, хто створений на образ і подобу Божу. Зауважу, що правильний шлях виховання – це дорога, якою ступає сім’я у своїй повноті, співпереживаючи зачаття дитятка і його народження, від народження до зрілості…

Існують так звані вічні питання. Чого люди хочуть від життя? Що стимулює людей діяти? Заради чого вони навчаються, працюють, будують кар'єру або, навпаки, їдуть на теплий пісок кудись до південного моря? Навіщо люди зав'язують та розривають знайомства, укладають шлюб або розлучаються, п'ють або бігають, звертаються до психологів або ковтають транквілізатори? Нам можуть відповісти: мовляв, я хочу заробити на новий автомобіль, або отримати місце топ-менеджера, або вибратись із депресії, або врешті зустріти жінку, з якою буду щасливий. Проте яка кінцева мета цього всього?

Навіщо нам всі ці автомобілі, високі посади, шлюби та розлучення? Напевне, ми не помилимося, якщо припустимо, що люди скажуть, що вони хочуть бути щасливими. Нічого нового в цьому нема. Французький мислитель XVII століття Блез Паскаль (1623 – 1662) сказав: «Всі люди прагнуть щастя – з цього правила нема виключень; способи у всіх різні, проте ціль одна... Щастя – спонукальний мотив будь-яких вчинків будь-якої людини, навіть тієї, яка збирається повіситись».

Рецепти побудови міцних стосунків від психолога Олени Антонович

Чому в наш час так багато самотніх молодих людей? Що ми робимо у стосунках не так, від чого вони не складаються? Чого ми не знаємо про себе, що корисно було б знати? Нам багато що зрозуміло на словах. Ми знаємо, що сім’я для християнина – це шлях до Христа, що про любов чудово написав апостол Павло, що любов і пристрасть – дуже різні речі… Але знаючи все це на словах, ми дуже часто робимо помилки на ділі. Ми поговорили з психологом-практиком Оленою Антонович, автором консультативної програми «Теорія любові» - про те, що ми можемо і повинні змінити в своєму житті, щоб зустріти справжню любов.

Раніше мені було незрозуміло і дивно, як сильна половина людства може настільки гостро потребувати жіночої підтримці. У моєму розумінні чоловік завжди був таким собі сильним тілом і духом богатирем. А жінка - це красиве маленьке доповнення до чоловіка, що стоїть за ним, під надійною опікою і захистом. Але жінки, як і чоловіки, бувають різними. Вважається, що жінка гарніша зовні є більш граціозною, розумною і навіть більш незалежною. Таким жінкам характерний жорсткий характер, вони здатні добиватися свого будь-якою ціною. Але, як правило, такі жінки частіше за інших бувають самотні. Тому що яким би спокійним не був чоловік, він все одно за своєю природою - лідер. А дві голови в сім'ї - це перебір.

Коли мені доводилось брати участь у вирішення сімейних конфліктів, майже завжди я ставав на сторону жінки (нехай простять мені чоловіки) з двох причин. По-перше, жінка – сосуд немічний (1 Пет. 3,7), як говорить апостол Петро. Які до неї можуть бути питання? Якщо ти вважаєш себе чоловіком і головою сім’ї, то як міг довести ситуацію до кризи? Який ти після цього господар? По-друге, наші чоловіки справді часто негідно і несправедливо поводяться зі своїми дружинами.

Один композитор, співак, після гастролей в Америці розповідав: “Ви не уявляєте, які там негарні жінки. Будь-яка з наших дівчат там могла би бути актрисою кіно, фотомоделлю. В нас найгарніші жінки, але ми цього абсолютно не цінуємо. Жінки в Росії дуже швидко старішають (на відміну від західних). Вони загнані роботою, побутом і важким життям». Цей чоловік розповів, що сам за молодих літ не жалів дружину, не розумів, наскільки важка жіноча доля: ведення господарства, виховання дітей…У них багато років не було пральної машини, і дружині доводилось прати руками. Але потім він зрозумів, що не жаліти дружину – значить наносити шкоду своєму сімейному щастю і самому собі, та почав всіляко намагатись допомогти їй, порадувати її.

Свято любові 14 лютого не має нічого спільного з життям справжнього святого Валентина, але має аморальну та розпусну історичну сутність.
Про це заявили представники Київського патріархату. Служителі церкви закликають не приділяти цьому дню уваги, а висловлювати свою любов до ближніх щоденно.
"Мені якось пояснили, що в Україні нема аналогу свята Валентина, тому воно і прижилося. Насправді ж аналог є. Для православних цей день 8-го липня, коли Церква шанує пам'ять Святих Петра та Февронії і згадує їх приклад любові, подружньої вірності і святості шлюбу", - розповів протодиякон Олег Гах з Тернопільської єпархія УПЦ Київського Патріархту.
Зазначимо, сьогодні на своєму офіційному сайті представники Тернопільської єпархії опублікували розʼяснення для парафіян щодо історії свята Валентина.

Любов є вершина всієї досконалості, а щоб зійти на вершину, треба пройти всі щаблі. Щоб набути любов, любов до Бога, любов до ближнього, треба, насамперед, щоб стали неможливими грубі гріхи.
Чи може людина сріблолюбива, для якої золото бог, чи може чревоугодна, для якої бог чрево, чи може вона набути любов? Звичайно, ні, ніяк не може: вона далека, дуже далека від любові.
Набути любов можуть тільки ті, які стали безпристрасними, тобто звільнилися від усіх пристрастей: від обжерливості, розпусти, гніву, від пристрасті брехні, від пристрасті марнославства і гордості.
Тільки вони, що стали чистими, можуть набути любов.

Святий Лука (Войно-Ясенецький)

Любов можлива, тільки якщо дві людини пов'язані один з одним центрами існування, а значить кожен з них сприймає себе з глибини свого існування. Тільки в такому «центральному переживанні» складається людська реальність, тільки тут життєвість, тільки тут основа любові. Любов, так пережита, це постійний ризик, це стан не відпочинку, а руху, зростання, роботи спільно; наявність гармонії чи конфлікту, радості чи смутку є вторинним по відношенню до основного факту, що дві людини відчувають повноту свого існування, в єдності один з одним кожен з них знаходить себе, а не втрачає. Є тільки один доказ наявності любові: глибина відносин, життєвість і сила кожного з люблячих: це плід, за яким розпізнається любов.

Першим, особливо радісним святом церковного року є свято Різдва Богородиці. Це свято тісно пов’язане зі здійсненням релігійних надій людства. Історія церковних свят та історія Церкви загалом — це дорогоцінний, безперервний шлях надії з минулого у майбутнє. Літопис буття Церкви — не механічний перелік історичних імен святителів, преподобних і соборних подій, а животворяща книга, яка оповідає про спасіння людства та розкриває реальний досвід Богоспілкування.
У Різдві Пречистої Діви світ здобуває шлях спасіння, ‘будується міст до життя”, людина від пекла визволяється — чуємо ми сьогодні за богослужінням у Церкві. Богородиця спасає усе людство, рятує кожну людину, яка знемагає від горя та зневіри. Матір Божа усуває людину від прірви, в яку штовхає її гріх, страс-ті та пороки. Більше того, всі значні богословські теорії, пульс і серцебиття Православної Церкви нерозривно поєднані з життям Цариці Небесної. У хвилини зневіри, всупереч духу скептицизму та відчаю, який сьогодні панує у світі, християнин подумки звертається до тієї події, яка поклала початок нашої надії на спасіння. У день Різдва Богородиці кожна віруюча людина з особливим відчуттям близькості небес молиться словами: “Пресвята Богородице, спаси нас”.

- Я хотіла поговорити з вами на тему взаємин юнака та дівчини до весілля. З яким настроєм повинні молоді люди ходити на побачення? До чого прагнути в цих зустрічах?

- Для хлопчиків, юнаків, чоловіків дівчина завжди була таємницею. У нас не було такої кількості дискотек , розважальних клубів - ми частіше зустрічалися з однокласниками у дворі на лавочці , але це було спілкування досить дистанційне. Ми , звичайно, намагалися цю дистанцію прибрати різними жартами , заграваннями, але завжди до певної межі. Щоб так, як я часто зараз на вулиці бачу, обійняти дівчину, йти по вулиці, на вулиці цілуватися при людях - це було неприпустимо.І не тому , що ми були дуже сором'язливі, вистачало і в наш час безсоромності, але ставлення до цього було як до особистого, святого, таємного.

По мудрості Своїй Господь знає, за які гріхи які терпіння треба понести. Людина не може сама визначити собі міру терпіння. Вона просто має прийняти ті терпіння, які Господь їй посилає: чи будуть це обставини життя, чи хвороби, чи інші терпіння, які попускає Сам Господь.
Мати, яка усвідомлює свої відносини з Богом, терпіння при пологах приймає як засіб її особистого спасіння і спасіння її дитини, вона готова прийняти їх, покірно приймає їх зі смиренням і цим самим притягує до себе благодать Божу, яка допомагає їй та її дитині.