Після Свого чудесного воскресіння Господь не раз з'являвся апостолам, щоб дати їм останні настанови. На березі Тиверіадського моря, коли вони бачилися втретє, за обідом Ісус звернувся до Симона-Петра:
- Симоне Іонин! чи любиш ти Мене більше, ніж вони?-кинув поглядом на присутніх.
- Так, Господи! Ти відаєш, що я люблю Тебе, - відповів апостол.
- Паси Мої вівці, - мовив на те Ісус і знову запитав:
- Симоне Іонин! чи любиш ти Мене?
- Так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе, - вдруге запевнив Його Петро.
- Паси Мої вівці, - повторив Ісус і спитав утретє: - Симоне Іонин! чи любиш ти Мене?
І тут смуток огорнув Петрове серце. Господь ніби не йме віри його щирим словам.

Давно колись у древній Іудеї
Священик жив Захарія з жоною.
Дітей не мали, а тому юдеї
Обходили неплідну стороною.

В той день служив Захарія у Храмі,
Коли з'явився Янгол перед очі:
-Не бійся, муж, твою молитву саме
Почув Господь, а глас Його пророчий.

Свіча скапувала сльозами воску додолу, легкий димок ледь чутно підносився увись і розсіювався серпанком у кімнатній напівтемряві. Мерехтлива димчаста тінь плавно падала на поверхню ікони, що стояла на столі. Крізь маленький вогник воскової колони проглядався силует Матері Божої з Дитям на руках. Маленький Ісусик з ніжністю притулився до личка Матері і лагідно обійняв лівою ручкою Її за шию.
Скільки молитов, скільки прохань довелося вислухати Матері Божій від тих, хто з вірою га благоговінням припадав до цієї освяченої віками ікони, - почула голос бабусі Яринка, що притишилася у кімнаті і зачудовано розглядала ікону. - Скільком християнам у бідах та скорботах допомогла Вишгородська Богородиця. А ще ця ікона - один із найбільших українських скарбів... Чи знаєш, скільки всього вона пережила і побачила у своєму житті? Скількох князів благословила на початку їхньої великої діяльності. Не один раз вона рятувала християн і від завойовників.
День особливого вшанування Вишгородської (Володимирської) ікони Пресвятої Богородиці - 28 квітня (за новим стилем).

Дідусь, тримаючи онука за ручку, показував йому велетенські, розлогі дерева, що росли обабіч алеї. Переконував, мовби немає у світі нічого прекраснішого, ніж дерева.
- Подивись-но, як вони працюють!
- Хіба дерева працюють, діду?
- Ого-го! Вони ж бо сполучають небо і землю. Це дуже важке завдання. Ти подивись на оцей шерехатий стовбур. Він подібний до грубої линви, геть вузлуватий. На кінцях тієї "линви" її сплети розплітаються і розгалужуються, аби зв'язати небо із землею. Ті, що долі, ми називаємо корінням, а горішні -гіллям, галуззям або віттям. Але по суті своїй вони, властиво, тотожні. Коріння торує дорогу в землі, а гілля відкриває шлях до неба.

Для того, щоб викласти усю глибину і багатогранність християнського вчення про любов, показати властивості новозавітної любові, плоди, якими вона рясно нагороджує тих, хто в ній вдосконалюється, недостатньо одних лише теоретичних, відірваних від життя міркувань. Свята Христова Церква має цілий сонм духоносних мужів, життя яких може служити прикладом того, як істинна духовна любов перероджує усю природу людини і приводить до єднання з Богом. І першими серед них, безперечно, є улюблений ученик Христовий, св. ап. і єв. Іоан Богослов, справедливо названий апостолом любові. Нерідко св. Іоана зображають у вигляді смиренного і покірного юнака неземної краси, з ніжними рисами, з печаттю повного спокою на чолі. Без сумніву, що така уява про апостола Іоана грунтується на одній з особливостей його вчення, - вчення про любов. Любов'ю сповнені усі його писання, любов золотою ниткою проходить через все його життя.

Стигла велика шишка відірвалася від гілки ялиці й покотилася схилом гори, підскочила на кам'яному виступі й, нарешті, з глухим стукотом упала в сиру, втім, добре освітлену сонцем заглибину. Пригорщі насінин, викинуті назовні з їхньої затишної домівки, розсипалися по землі.
- Ура! - закричали насінини хором. - Наш час прийшов!
З піднесенням і завзяттям почали гніздитися в землі, та скоро виявили, що їх багато, а це спричиняє певні труднощі.

Окопи з часів Першої світової війни спотворюють дику красу гірських краєвидів, неначе шрами людське обличчя.
Схили гір пориті ровами, насипами, підземними ходами з отворами, крізь які проглядає окраєць неба, є подібними до пекельних келій з віконцями. Проклятий спадок, що залишився після безглуздої воєнної авантюри! Іржаві бляшанки, рештки ковдер, мішків, скринь та кілька геть поточених іржею рушниць.
В одному з окопних закапелків, у засміченому поросі, валяється каска.
Іржава, майже знищена часом військова каска.

Сучасний світ не просто вимагає, але й надає широкі можливості для професійного зростання людей, розбудови їх кар'єри, проте, в ньому є ціла низка вад, зокрема, низький рівень духовності зверху до низу - від перших осіб до простих громадян. В науковій літературі останнім часом закріпилося розуміння кар'єри, як просування творчої особистості по щаблях виробничої, майнової, політичної, адміністративної та іншої ієрархії, розгляд її лише як реалізатора завдань, які виконуються індивідом протягом його трудового творчого життя. Проте, немає усвідомлення того, що все це з ласки Божої. Для усвідомлення всього цього потрібно, щоб творча особистість усвідомлювала потребу бути духовною в широкому розумінні цього слова.

Продавець одного невеликого магазину прикріпив біля входу оголошення «Продаються кошенята». Цей напис, природно, привернув увагу місцевих дітлахів і через лічені хвилини до магазину увійшов хлопчик. Привітавши продавця, він несміливо запитав про ціну кошенят.
- Від 300 до 500 гривень, - відповів продавець. Зітхнувши, дитина полізла в кишеню, дістала гаманець і порахувала дрібні гроші.
- У мене тільки 20 гривень зараз, - сумно сказав він. - Будь ласка, можна мені хоча б поглянути на них, - з надією попросив він продавця.
Продавець посміхнувся і вийняв кошенят з великого короба.
Опинившись на волі, кошенята занявкали і кинулися бігти.
Тільки один з них, чомусь явно від усіх відставав. І якось дивно підтягував задню лапку.

Дивовижними подвигами ченців-відлюдників прославилась у 4-му столітті Фіваїдська пустеля, що в Єгипті. Серед них - преподобний Онуфрій Великий. З молодих років він виховувався в одному з фіваїдських монастирів, а потім вирішив наслідувати життя пустельників. Таємно вийшовши з обителі, він побачив яскравий промінь, що вказував йому шлях до місця майбутніх подвигів. Згодом біля печери, де оселився преподобний, виросла пальма. Дванадцять гілок почергово приносили плоди, що втамовували святому спрагу. Православна Церква вшановує пам'ять угодника Божого, який прожив у цілковитій самотності в дикій пустелі 60 років 25 червня (за новим стилем).

21 червня вшановуємо пам'ять Ярославської ікони Божої матері. Божа Матір завжди з тими, хто вірний Її Божественному Синові, хто йде за Його закликом шляхом вічного спасіння. За словами святителя Іоана Златоуста, вона є першою Спадкоємицею Божественних дарувань, Роздавальницею дарунків і благословень людям, які шукають допомоги в Господа й милості в Неї. Ярославська ікона Божої Матері належала святим вірним князям Василію та Костянтину, які віддали своє життя за Православну віру й незалежність Батьківщини.
Святкування - 21 червня за нов. стилем.