Після Свого чудесного воскресіння Господь не раз з'являвся апостолам, щоб дати їм останні настанови. На березі Тиверіадського моря, коли вони бачилися втретє, за обідом Ісус звернувся до Симона-Петра:- Симоне Іонин! чи любиш ти Мене більше, ніж вони?-кинув поглядом на присутніх.
- Так, Господи! Ти відаєш, що я люблю Тебе, - відповів апостол.
- Паси Мої вівці, - мовив на те Ісус і знову запитав:
- Симоне Іонин! чи любиш ти Мене?
- Так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе, - вдруге запевнив Його Петро.
- Паси Мої вівці, - повторив Ісус і спитав утретє: - Симоне Іонин! чи любиш ти Мене?
І тут смуток огорнув Петрове серце. Господь ніби не йме віри його щирим словам. Ворухнувся щемний спомин, як нещодавно тричі за ніч зрікся свого Учителя. Проте і втретє тихо, але твердо зронив:
- Господи! Ти все відаєш. Ти знаєш, що я люблю Тебе.
- Паси Мої вівці, - втретє звелів Господь Петрові.
А потому простягнув йому довгеньку вузлувату лозинку.
Святий Петро був вкрай спантеличений, адже біля отари чабани ходять з ґирлиґами (1) . Довго він розглядав стебельце-батіжок, обмацуючи кожен ґудзик (2), зав'язаний на ньому рукою Учителя. І лише тоді, як пучки намацали останній, десятий вузлик, апостолу ніби полуда з очей упала. Він зрозумів, що зав'язані десять ґудзиків - святі вічні заповіді Божі. І нікому не під силу їх ані розв'язати, ані розрубати. Адже на нерозривній струні любові зав'язані вони. Від дотику цього батога ніхто не відчує болю, бо не в загрозливому посвисті його сила...
Заховавши той дарунок до пазухи - ближче до серця, багато важких і виснажливих доріг пройшов святий апостол. Великі отари привів він на Господні луки. Так і до Рима дістався. Але жорстокому імператорові Нерону не до вподоби було вчення Христове, тож і звелів він розіп'яти невтомного проповідника, що навертав народ до Христа.
Смиренно вислухавши вирок, апостол Петро несподівано попросив:
- Я недостойний навіть смерті такої, яку заподіяли моєму Вчителю. Тож, будь ласка, виконайте моє передсмертне бажання - розіпніть мене головою донизу... Останню волю святого мужа було виконано. Та під час розп'яття ніхто й не помітив тоненького вузлуватого стебельця, що випало зі смертникової пазухи. А на ранок наступного дня та стеблиночка, міцно тримаючись за суху піскувату землю, усміхнулася променистими квітами кольору вранішнього неба, кожен вузлик розкрився поглядом очей Спасителя.
Ти ба! - здивовано вигукнув хтось із людей. - Це ж Петрів батіг, з яким він ніколи не розлучався.
Петрів батіг! - миттєво підхопила весела луна та й понесла у світ звістку про нездоланну силу Божої любові.
І донині у наших краях щоліта зацвітають ці прості, невибагливі квіти і прозиваються незмінно - петровими батогами.
1 - Ґирлиґа - ціпок, часто загнутий на кінці, яким користуються пастухи, старі люди
2 - Ґудзь - вузол
ЛІДІЯ ДЯЧЕНКО
Більше оповідань та віршів у ЛІТНІЙ КНИЖЦІ.
