Святитель Леонтій із молодих літ відбував подвиг у Печерському монастирі й став першим з його ченців, якого було висвячено на єпископа. Святитель був людиною освіченою й великим подвижником. Після висвячення в єпископи провадив рівноапостольну місійну працю в Ростовській єпархії (третій єпископ на цій кафедрі), що знаходилася далеко на півночі великої Київської держави, серед поган, ворожих християнству. Святитель Леонтій зазнав багато переслідувань від поган. Вигнаний ними з міста Ростова, побудував за містом у полі невелику церковцю, у якій навчав молодь істин Христової віри. Одного разу батьки цих дітей прийшли до святителя, щоб убити його. Єпископ Леонтій не злякався їх, а вийшов до них із хрестом у руках, і вони відступили від свого наміру, а дехто навіть охрестився.
Святитель Леонтій обходив міста й села, проповідуючи Святе Євангеліє, творячи чудеса та христячи тих, хто увірував у Христа. Рівноапостольна праця святителя закінчилася його мученицькою смертю від рук поган, за одними даними в 1073 р., за іншими — кілька років пізніше, але перед 1077 р. У 1164 р. були відкриті його нетлінні мощі, у 1190-1194 рр. він був канонізований.
Пам’ять святителя Леонтія вшановується 5 червня.

Якось Гліб прийшов до тата:
- Дедьо, хочу я спитати: Бог у нас один?
- Один.
- Але ж є у Нього Син.
Третім є ще Дух Святий,
-каже батькові малий.
-Як же твердиш ти: Один
троє: Дух, Отець і Син.

Жив собі на світі соловейко - жив, ув'язнений у великій кришталевій клітці. Належав він багатому перському купцеві, який понад усе любив слухати його солодкий переливчастий спів. Бувало, що у голосі соловейка чулися сумовиті ноти, проте купець не звертав на це уваги.
"Мій соловейко має все, чого тільки може бажати птах, - переконував самого себе. - Гадаю, він найщасливіший птах у цілій Персії."

Становлення України, як незалежної держави, її науково-технічний розвиток, освіта, культура, політика потребують діяльності людини з високим рівнем духовності, інтелектуальності та творчого потенціалу.
Сьогодні перед суспільством постає завдання: переорієнтувати мислення на формування в молоді, студентів бажання та вміння самостійно оволодівати знаннями з різних джерел інформації, застосовувати набуті знання у практичному житті, виробити вміння критично мислити і виховати творчу високодуховну особистість. Тому, що тільки високодуховна особистість може реалізувати себе.
Поняття «духовність» трактується неоднозначно. Частина вчених пов'язують її з рівнем інтелектуальності особистості, інші -розуміють духовність як активне споживання духовних цінностей, а також їхнє виробництво. А дехто духовність ототожнює з моральністю.

Прагнення до свободи є одним із найголовніших мотивів сучасної людини. Свобода - найпопулярніше поняття нашого часу. Одні хочуть звільнитись від тоталітарного режиму, від партійної ідеології, від колоніального імперіалізму, інші - від фарисейства, моралізму та матеріалізму, від тиску соціального конформізму тощо. Нажаль, головною небезпекою цих прагнень є те, що таке звільнення більшість людей сприймає у негативному сенсі - як ліквідацію тієї чи іншої перешкоди до свободи, як боротьбу з чимось, а не за щось. Відомо, що своїм негативним змістом поняття «звільнення» не може бути вичерпане. Недостатньо лише того, щоб щось прибрати або ліквідувати аби настала свобода.Важливим є з'ясувати позитивне значення поняття «звільнення» або «свободи».

Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає,
той скаже до Господа: Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього!Бо Він тебе вирве з тенет птахолова, з моровиці згубної,
Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти!Щит та лук Його правда.Не будеш боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає,
ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні, впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!…

Вартість - 100 грн.
Під час реєстрації зазначайте:
1) прізвище та ім’я;
2) наявність спальника, каремата (килимок), намета.
3) контактний телефон.
Реєстрація: savynska@ukr.net , 098-760-05-27 (Оля Савинська).

На собі вона мала гарну сукенку жовтогарячого кольору, волосся було стягнуте червоно-золотавою стрічкою - готувалася йти до школи. Був День батька, отже, всі діти мали прийти до школи в супроводі своїх татусів. Вона єдина йшла з мамою. Мама переконувала її залишитися вдома, мовляв, у школі, найімовірніше, не зрозуміють їхнього вчинку. Та дівчинка прагнула будь-що-будь розповісти всім про свого татуся, який сильно відрізнявся від інших.

Тривалий час ніхто з чернігівських князів не хотів брати Муром. Але у 1097 р. княжий з’їзд у Любечі затвердив Муром за сином чернігівського, а потім великого київського князя Святослава Ярославича — Ярославом, у святому хрещенні Костянтином. Це був онук Ярослава Мудрого і правнук Володимира — хрестителя Руси-України. Після святого Гліба він став першим муромським князем-родоначальником князів муромських і рязанських.
Отож у 1097 р. князь Костянтин із княгинею Іриною, синами Федором (15 років) і Михайлом (12-13 років), з вірними боярами, священиками, слугами та нечисленною військовою дружиною відправився на пошуки далекого Мурома. Про відсутність доріг і переправ через ріки, про пересування лише на конях годі й говорити. Подорож продовжувалася декілька місяців, княжі діти нарівні з дорослими зазнавали всіх труднощів. Нарешті перед княжим загоном відкрився величезний луг, за яким виднілося місто Муром. Яке ж воно було? Велике село з дерев’яними хатами, укритими соломою, й обнесене високим валом від ворога...
Пам’ять благовірного князя Костянтина та його чад Михайла і Федора Муромських, чудотворців ушановується 3 червня (за н. ст.).

У царювання Нумеріана (283-284) правитель міста Егеї Феодор післав своїх воїнів розшукувати християн. Він вимагав від них зректися Христа, забути, що Він, їхній Спаситель і пішов на смерть заради людей. Тих християн, хто стояв до кінця, катували й страчували.
Був схоплений мучителями й юнак-християнин Фалалей. Вродливий, з білявим волоссям, зустрів лише вісімнадцяту весну. Хлопця поставили перед нечестивим судилищем у храмі Адріана. Глянувши на нього й здивувавшись красі його, ігемон звернувся до Фалалея: «Скажи нам, юначе, якої ти віри, з якого роду, хто твої батьки і як тебе звуть?» «Я - християнин, ім'я моє - Фалалей, родом з Лівана, батько мій, на ім'я Берукій, був воєводою; матір мою звати Ромілія; маю ще брата... саном іподиякона; навчився лікарського мистецтва у лікаря Макарія... Роби зі мною, що хочеш, бо годиться мені вмерти за Христа, небесного Бога, Спасителя мого... Він допоможе мені витерпіти муки до кінця».
Ігемон Феодор наказав двом катам, Олександру й Астерію, просвердлити ноги юнака й підвісити його на мотузці вниз головою. Та в мучителів, за промислом Божим, розплющилися душевні очі, й вони, замість святого, просвердлили й підвісили дерево.
Пам'ять - 2 червня (н.ст.).

З Україною пов’язаний ряд готських святих. Готи (германські племена) ймовірно 200 р. опанували широкий простір по обох берегах Дніпра і створили державу. З початку IV ст. серед готів почало поширюватися християнство. Один із готських єпископів Феофіл уже брав участь у Першому вселенському соборі в Нікеї в 325 р. Наприкінці IV ст. Готська держава була знищена гунами, але частина готів ще довго жила в Криму. Готською єпархією, яка знаходилася на південному березі Криму, у другій половині VIII ст. керував святитель Іоанн Готський. За походженням він був греком, жив недалеко від Ялти й обраний готами єпископом у 30-літньому віці. У 758 р. його висвятили Грузинським патріархом у Мцхеті (тодішній столиці Грузії). Святитель боровся з іконоборцями. Коли Крим захопили хозари, він став на чолі готів і вигнав ворогів, але потім попав до них у полон. З полону єпископ утік до міста Амастриди і там прожив ще чотири роки, заповідаючи, щоб його поховали в м. Парфеніті. Святий Іоанн помер 26 червня наприкінці VIII ст., ймовірно 790 р. Тіло святого було перевезено на місце поховання в монастир м. Парфеніта. Тут святий Іоанн жив, і тут же побудував великий храм на честь святих апостолів Петра й Павла.
Після поховання святого Іоанна відбувались і до цього часу відбувається багато чудес.
Пам’ять Іоанна Готського вшановується 1 червня та 9 липня (новий стиль).