Розплющивши очі, зустрілася із яскравим світлом. Це був Сонячний Промінчик.
- Ходи зі мною, - сказав, - я недалечко живу.
- А що мама скаже? Треба її попередити, - прошепотіла я, щоб не потривожити тишу.
- Мама? Вона на кухні, до того ж, ми ненадовго!
Я погодилась, хоча всередині вирували невпевненість і навіть страх, та цікавість переборола їх.
Промінчик узяв мене за руку, і ми полетіли з космічною швидкістю.
Ось ми на місці. Я довго та уважно роздивлялася навкруги.
- А чому тут таке яскраве світло?






Ви хотіли б, щоб в школах було менше насильства? Переконайте дітей вимкнути телевізор!
Крап, крап, крап ... Але й бурульок!.. Зорянка весело сміялася, заскочивши під кришталеву гірлянду, що звисала з лоджії.

Серпик місяця зазирав у вікно величезної спільної дитячої спальні. Маленька Богданка розплющила очиці й заплакала.