Про те, чому і наскільки важлива проблема дитячих залежностей, яка їх духовна природа, та як цю проблему подолати, розповідає священик Павло Гумеров.Гострота питання
Як і будь-якому парафіяльному священику, мені часто доводиться стикатися зі сльозами батьків з приводу того, що дитина втрачає себе, втрачає батьків, нічого не хоче: ні вчитися, ні працювати. Не хочу нікого лякати, але, користуючись моментом, закликаю батьків з усією серйозністю та відповідальністю поставитися до цієї проблеми, адже вона має тенденцію лише до загострення та погіршення. Зазвичай за порадами щодо дитячої залежності, не важливо, якої саме, люди звертаються запізно – дітьми треба займатися, доки вони маленькі. Треба розуміти, що дитині дуже легко потрапити в залежність від будь-якої пристрасті – у неї ще слабко розвинена воля, немає життєвого досвіду. Крім того, діти значно більш азартні, ніж дорослі, в них дуже поганий інстинкт самозбереження і в багато разів слабший, ніж у дорослого, імунітет до подібних спокус. До того ж, якщо ми маємо на увазі одну із найпоширеніших спокус – ігрову, то гра особливо притаманна дитячому віку, саме тому цією залежністю масово заражаються діти.
На жаль, поки що ігрова залежність офіційно не визнається захворюванням, хоча лікарі та спеціалісти в усьому світі б’ють на сполох. Наприклад, дослідження провідного в Британії університету Nottingham Trent University показали, що 12% від контрольної групи людей мають залежність від онлайнових комп’ютерних ігор. Спеціалісти вважають, що ігрова залежність виникає саме через онлайн-ігри і, відповідно, є різновидом інтернет-залежності. Іграми, що викликають найсильнішу залежність, найчастіше вважаються мережеві ігри, особливо MMORPG. Відомі випадки, коли занадто довга гра призводила до фатальних наслідків. В деяких країнах, наприклад, в Китаї, Північній та Південній Кореї вже всерйоз взялися за цю проблему. Там створюються медичні заклади та програми для профілактики й лікування ігрової залежності. В Англії на базі реабілітаційного центру Broadway Lodge відкрито відділення, що спеціалізується на роботі з ігроманами. Міністерство культури та спорту Південної Кореї розробило спеціальну програму, що покликана боротись з ігровою залежністю, від якої страждає більше двох мільйонів жителів країни. В Китаї, де, згідно з аналітичними даними, близько 13% користувачів Мережі залежні від онлайн-ігор або Інтернету, ще з 2007 року працює літній реабілітаційний табір. Міністерство інформації та зв’язку В’єтнаму планує ввести жорсткі обмеження – провайдерів та власників інтернет-кафе зобов’яжуть обмежити можливість грати в онлайн-ігри з 10 вечора до 8 ранку.
А в нашому суспільства поки що, на жаль, ставлення до цього вельми й вельми легковажне. Батьки зазвичай б’ють на сполох, коли підліток починає пити, курити травку, але ніякої біди не бачать в тому, що він сидить цілодобово за комп’ютером: мовляв, виросте, вивчиться, і стане цілком нормальною людиною. В результаті, увагу на проблему звертають вже тоді, коли підліток стає абсолютно неадекватним. Як правило, це відбувається в підлітковому віці, коли з ним найважче спілкуватись, – це вік протесту, самоствердження. Якщо від маленької дитини можна заховати комп’ютерний шнур і тримати все під контролем, то з підлітком це, зазвичай, не спрацьовує: він може з легкістю махнути рукою на всі батьківські заборони. Ми зараз живемо в ринковому суспільстві, яке не піклується ні про що, крім отримання прибутку. Комп’ютерні ігри, що створюються, діють саме за принципом «підсажування» на залежність: наприклад, вони пов’язані з яким-небудь модним фентезі, пропонують багато рівнів, щоб людина грала безкінечно, отримуючи все нові й нові враження від гри, змінюючи умови та асоціюючи себе з героями цієї гри. Розробники пропонують в комплекті з грою пакет програм власних сценарних рівнів гри, створення власних персонажів і т.д. Словом, проблема дуже велика і треба усвідомлювати всю її серйозність.
Хвороба та її природа
Буквально сьогодні запитав знайомого священика, в минулому практикуючого лікаря: «Що кажуть на цю тему лікарі та офіційна медицина?» Він відповів, що медицина в боротьбі з алкогольною та наркотичною залежністю, в кращому випадку, дозволяє домогтися лише стійкої ремісії: лікарі допомагають людині підправити тілесну сторону, очищуючи її організм від присутності психотропних препаратів, але вилікувати саму хворобу вони нездатні. Чому? Тому що насправді мова йде про духовну хворобу, і якщо людина не бореться з цією пристрастю, не лікує свою душу духовними засобами, то дуже швидко ця пристрасть нападає на неї з новими силами. Так само і з будь-якою іншою пристрастю. Тільки у випадку алкоголізму та наркоманії наявною є психофізична залежність хімічної природи, коли людина без конкретних препаратів вже погано почувається не лише духовно, але й фізично, а нові залежності є чисто психологічними - людина залежна від почуттів, емоцій.
Залежність, яку ми обговорюємо, має природу скоріше духовну, ніж фізичну, і в цьому головна її небезпека! В цьому випадку людина не відчуває, як у випадку з алкоголем чи наркотиками, неприємних фізичних відчуттів, які можуть змусити її боротись з хворобою. Адже в даному випадку, крім короткозорості та безсонних ночей, все інше приємно. Якщо дитина «підсіла» на гру або Інтернет, і особливо в перехідному віці, витягнути її буде дуже важко. Відомий випадок, коли у 2005 році китайська дівчинка через багатоденну безперервну гру просто померла від виснаження та зневоднення. А в Росії молода пара, багато годин програвши в комп’ютерну гру, знайшла мертвою від переохолодження свою маленьку дитину, яку вони залишили на балконі. Бачите, наскільки людина забуває про свою відповідальність! Наркотик, котрим може стати і комп’ютер, позбавляє людину розуму, відповідальності і почуття боргу.
Причини і фактори
Для багатьох дітей вхід в інтернет-середовище є одним зі способів пристосування до цього жорстокого світу, а нерідко і втечею, відходом від реальності, коли в реальному житті їм не вдається адаптуватись, коли у них погано зі спілкуванням, коли нема друзів, і взагалі тяжко на душі. Якщо говорити загалом, будь-яка залежність для людини – це втеча в неіснуючий світ, де їй комфортно і де не існує проблем. Діти, що страждають на комп’ютерну залежність, майже напевне відчувають самотність та нестачу уваги й розуміння з боку близьких людей, в першу чергу батьків. А нерідко батьки самі засаджують малюка за комп'ютер ще з дошкільного віку – так вони компенсують нестачу спілкування зі своєю дитиною: щоб дитина не заважала, не чіплялася з питаннями, її значно простіше посадити за комп'ютер, телевізор, включити якусь цікаву гру. Більшість батьків навіть не відчувають ризику, на який наражають своє дитя. Спеціалісти стверджують, що комп’ютерна залежність формується набагато швидше ніж будь-яка інша залежність: в середньому, потрібно не більше півроку-рік для становлення комп’ютерної залежності. Один прихожанин скаржився мені, що його син нічого, крім комп’ютера, не хоче. В розмові з’ясувалось, що він сам теж не може жити без комп’ютера. Дуже важливо самому не захоплюватись цим! Діти, в основному, переймають звички від нас.
Як створити імунітет
Перша і головна причина дитячих залежностей – це проблеми у спілкуванні з батьками. Завжди їм раджу: «Не треба на цьому економити, треба спілкуватися з дитиною, ніякий комп’ютер вас не замінить. Вийдіть з дитиною на вулицю, поїдьте кудись у вихідний день, поспілкуйтесь, пограйте у футбол, почитайте цікаву книгу, навіть подивіться фільм, обговоріть все це – словом, будьте своїй дитині старшим другом!» Щоб дитина не опинилася в залежності, цим питанням треба займатися, доки дитина ще маленька. Наприклад, мої діти взагалі ні в які ігри не грають, навіть в телефонні. Ми стараємося купувати такі телефони, де взагалі ігор нема, або ж вони примітивні, хоча з комп’ютером вони все ж спілкуються, оскільки в школі у них є уроки інформатики.
Я впевнений: щопізніше людина познайомиться з комп’ютером і телевізором, то сильніший в неї буде імунітет до різного роду залежностей. Дуже правильно роблять адміністрації деяких шкіл і гімназій, а я знаю, що такі є, де при вході у школярів відбирають телефони, - це робиться для того, щоб вони не грали в них на уроках. Крім того, вважаю, що якщо нема можливості повністю відгородити дитину від комп’ютера і комп’ютерних ігор, то треба її своєчасно і правильно познайомити з комп’ютером як з технічним інструментом. Необхідно від початку вистроїти з дитиною правильні пріоритети в цьому питанні: можна навчити на комп’ютері працювати, показати, наскільки він зручний, які цікаві речі можна з його допомогою робити: проектувати, креслити, малювати, друкувати, редагувати, користуватись спеціальними програмами, наприклад, фотошопом. Завдання батьків – не шкодувати часу і сил, щоб все це спрямувати в правильному напрямку, тоді ігри стануть менш небезпечними для дитини.
Що робити, якщо дитина залежна?
Перш за все, треба почати посилено молитися за дитину, вимолювати її так, якби вона страждала на алкогольну або наркотичну залежність. Взяти на себе певне молитовне правило і читати його щодня. Дуже добре, коли моляться одразу декілька людей, за згодою, можна читати молитву разом. По-друге, потрібна лікарська допомога. Треба знайти гарного психолога, психотерапевта або навіть психіатра. Батькам необхідно проаналізувати, де було втрачено контакт за дитиною, чому вона віддалилася від них, чому шукає підтримки у віртуальних друзів зовні. І зрозуміти, підтримати дитину – вона чекає підтримки, в першу чергу, від нас, батьків, найближчих для неї людей! Третє, що потрібно зробити – це взяти комп’ютер під суворий контроль. Поки ми ще маємо батьківську владу, а ця влада належить нам по праву, принаймні, поки нашим дітям не виповниться 18 років, тобто, поки ми годуємо, вдягаємо дитину, платимо за її проживання в квартирі і навчання, ми повинні вимагати, щоб вона корилася правилам, котрі заведені в нашій родині. І спілкування з комп’ютером (який їй теж купили батьки) повинно мати жорсткі рамки. Тобто, ми маємо встановити, в який час дитина спілкується з комп’ютером, в якій кількості, і що вона за ним робить. Коли дитина хворіє, без обмежень не обійтись, і тут знадобиться батьківське терпіння, любов, вимогливість, послідовність та наполегливість у діях. Тільки не можна щось забороняти, не пропонуючи нічого взамін, - це закон будь-якого виховання, інакше відчуження буде тільки зростати. Дозвілля дитини має бути заповнене можливими корисними заняттями: музикою, малюванням, спортом, гуртками та іншим. Зараз таких можливостей багато, в тому числі і для сімей з невеликим достатком. В кожному районі є безкоштовні державні студії, будинки дитячої творчості. Головне – виводити дитину в реальний життєвий простір, де є спілкування з природою, друзями. Це може відбуватися, наприклад, в походах або в вихідні, які батьки проводять з дітьми: чи працюючи з ними на дачі, чи просто катаючись на велосипедах, ловлячи рибу, купаючись, або йдучи в музей, театр, цирк. Так батьки, з одного боку, стають ближчими до своїх дітей, а з іншого – відволікають їх від цієї згубної пристрасті. Дитина має відчувати батьківську турботу, любов, бажання їй допомогти. Якщо мова йде про підлітка, то з ним треба розмовляти аргументовано, володіючи потрібною інформацією. Не можна просто сказати: «Ти знаєш, це погано, це гріх, це бісовщина», потрібно говорити з ним, як дорослий з дорослим, а не за принципом «Я начальник, ти – дурний, ти маєш мене слухати». Діти слухаються батьків, якщо бачать в них людей знаючих, люблячих, авторитетних, котрі можуть обґрунтувати свої думки. І звичайно, дуже важливо донести до дитини, що вона повинна жити за правилами, прийнятими в сім’ї, що комп’ютер, телевізор – тільки в такий-то час і в такій кількості.
Чим далі ми говоримо про цю проблему, тим ясніше стає, що дитячі залежності – це скоріше проблема батьків, а не самих дітей. Тому що завдання батьків – слідкувати за фізичним і духовним здоров’ям дитини. В ситуації, наприклад, коли маленька дитина випадає з вікна, під суд віддають батьків. Звісно, там беруться до уваги і допущена халатність, і випадковість, але все одно буде розгляд, і мало батькам не буде. До повноліття дитини відповідальність за неї несуть батьки, навіть за Кримінальним кодексом, не кажучи про духовну відповідальність. Завдання і відповідальність, що лежать на батьках, - до визначеного віку підготувати дитину до дорослого життя, слідкувати за її колом спілкування, за тим, які фільми вона дивиться, які книги читає, щось забороняти. Адже є речі, яких не уникнути і які не треба драматизувати, а є абсолютно неприпустимі. Словом, треба створити сину або доньці нормальне середовище існування! Варто сказати, що життя в прості схеми і рамки не вкладається, ми знаємо, що навіть у сім’ях святих діти спотикались. Чому? Тому що не тільки батьки впливають на дітей, якими б вони не були благочестивими і віруючими, але також і навколишній світ дуже сильно впливає на неї, - є речі, що не залежать від нас. Тому ми повинні постійно молитися за дитину – у дитини воцерковленої, яка знає, що таке добре і що таке погано, буде набагато менше шансів зіткнутися з цією проблемою. Треба робити все від нас залежне, і будь – що буде!
Ще один дуже важливий момент – вчити дітей працювати. Це прекрасний спосіб завантажити дитину і дуже гарна підготовка до життя, але це потрібно зробити так, щоб вона знаходила радість у праці, а не сприймала її як якусь каторгу. Я знаю приклади, коли навіть дуже заможні люди влаштовували дітей-підлітків на неважку роботу, щоб ті могли самі заробити собі на іграшки та розваги. Так і часу на комп’ютерні ігри лишається менше, і дитина починає цінувати речі та зароблені гроші.
Побажання
Все, про що ми говорили, звичайно працює, але говорити легше, ніж виконувати. За словами Амвросія Оптинського, «вчити – це каміння з дзвіниці кидати, а виконувати – це каміння на дзвіницю носити». Звісно, щоб все це виконати, треба дуже серйозно попрацювати. Думаю, що під час цієї праці батьки для себе зможуть побачити дуже багато важливого й цікавого, а нагородою їм буде гарний контакт з дітьми і радість від спілкування з ними. Коли ти спілкуєшся з дитиною, у тебе з’являються нові теми, на які ти можеш говорити, при цьому сам збагачуєшся: щоб дитині щось розказати, треба знаходити якусь інформацію, адже діти задають питання часом дуже серйозні. Бажаю всім нашим читачам жити разом з дітьми реальним, повним і радісним життям, в якому не буде місця сурогатам!
Священик Павло Гумеров
Журнал для батьків «Виноград»
Журнал для батьків «Виноград»
Переклад українською: Оля Титова, Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
