Святитель Стефан сповідник, архієпископ Сурожський був родом з малоазійської Каппадокії. З юних літ відрізнявся благочестивим життям, старанністю до наук та смиренням. Уже в 15-літньому віці за царювання імператора Феодосія III(715-716) він відправився до Константинополя для отримання вищої освіти. Навчання Стефан закінчив настільки успішно, що перевершив знаннями своїх вчителів. Його видатні здібності помітив Патріарх Константинопольський Герман І (713-730) та запросив до себе на церковну службу.
Проте Стефана приваблювало чернече життя, і він таємно йде в один з монастирів та приймає там чернечий постриг. Пізніше поселяється в пустельному місці та віддається безмовності, перебуваючи у суворому посту і молитві.
У 730 році в Сурожі (теперішній Судак) овдовіла єпископська кафедра. Сурож тоді був великим торговим центром, у ньому жили люди різних віросповідань, багато було і язичників. Незважаючи на рішення IV Вселенського Собору, процвітало і монофелітство. Тому кримчани, які прибули до Патріарха Германа, дуже просили призначити їм такого єпископа, який зміг би успішно справитися з усіма тими єресями й укріпити віру християнську.
Пам'ять - 28 грудня за новим стилем.

У 1043 р. князь Ярослав видав заміж свою сестру Марію Добронегу за польського короля Казимира, а свого сина Ізяслава оженив на його сестрі Гертруді, про благочестя якої описується в житії Феодосія Печерського. Від цього шлюбу й народився святий Ярополк, у святому хрещенні одержавши ім’я на честь апостола Петра, який був серед перших руських князів-страстотерпців, котрі невинно постраждали через міжусобиці князів.
Після смерті Ярослава Мудрого в 1054 р. Ізяслав як старший син зайняв великокняжий київський престол. Князювання Ізяслава продовжувалося до 1068 р., коли він був вигнаний Всеславом, якого кияни звільнити з темниці й поставили своїм князем. У той час Ярополк їздив із різними дорученнями свого батька до польського короля, німецького імператора й Римського єпископа святого Григорія VII (Гільдебранда). Відвідини Риму, можливість поклонитися мощам і оковам свого Небесного покровителя було для Ярополка подією глибокого духовного значення. Пізніше, повернувшись на батьківщину, він заклав церкву на честь апостола Петра.
Пам'ять - 5 грудня (за нов. ст.).

Володимир — онук рівноапостольного князя Володимира і старший син великого київського князя Ярослава Мудрого та княгині Анни — народився в Києві в 1020 р. Уже в 1034 р., тобто в чотирнадцятилітньому віці, батько посадив його на княжіння в Новгороді і дав неспокійним новгородцям грамоту з повелінням платити дань. Вісімнадцять років благовірний князь Володимир управляв Новгородським князівством.
Князь відзначився відвагою і мужністю у військових справах. У 1042 р. він із новгородськими дружинами воював проти фінських племен. Наступного року батько послав Володимира на Константинополь, щоб провчити підступних греків за образу руських купців та вбивство одного з них. Посли візантійського імператора Константина Мономаха поспішили вийти князю назустріч з обіцянкою покарати винуватців. Проте молодий князь ні на що не звертав увагу і рвався в бій. На вдруге запропонований імператором мир він відповів: «Погоджуюся, якщо ви, багаті греки, дасте по три фунти золота на кожного воїна в моєму війську».
Пам'ять - 17 жовтня (нов. ст.).

Свіча скапувала сльозами воску додолу, легкий димок ледь чутно підносився увись і розсіювався серпанком у кімнатній напівтемряві. Мерехтлива димчаста тінь плавно падала на поверхню ікони, що стояла на столі. Крізь маленький вогник воскової колони проглядався силует Матері Божої з Дитям на руках. Маленький Ісусик з ніжністю притулився до личка Матері і лагідно обійняв лівою ручкою Її за шию.
Скільки молитов, скільки прохань довелося вислухати Матері Божій від тих, хто з вірою га благоговінням припадав до цієї освяченої віками ікони, - почула голос бабусі Яринка, що притишилася у кімнаті і зачудовано розглядала ікону. - Скільком християнам у бідах та скорботах допомогла Вишгородська Богородиця. А ще ця ікона - один із найбільших українських скарбів... Чи знаєш, скільки всього вона пережила і побачила у своєму житті? Скількох князів благословила на початку їхньої великої діяльності. Не один раз вона рятувала християн і від завойовників.
День особливого вшанування Вишгородської (Володимирської) ікони Пресвятої Богородиці - 28 квітня (за новим стилем).

Після смерті митрополита Київського Михаїла (очолював Київську кафедру з 1131-1145 рр.) князь Ізяслав вирішив висвятити на митрополита Київського Клима Смолятича. Він запросив цього монаха із Смоленська і хотів висвятити руськими єпископами без згоди вселенського патріарха, як це було раніше. Ізяслав скликав собор руських єпископів і наказав їм висвятити схимомонаха Клима в митрополита Київського і всієї Русі. Не всі єпископи погодились, але деякі, які хотіли догодити князю, посвятили Клима в єпископи головою святого Клима, Папи Римського, яка була привезена святим князем Володимиром із Херсонеса в Київ.
Пам’ять блаженного Костянтина, митрополита Київського і всієї Русі вшановується 18 червня.

Тривалий час ніхто з чернігівських князів не хотів брати Муром. Але у 1097 р. княжий з’їзд у Любечі затвердив Муром за сином чернігівського, а потім великого київського князя Святослава Ярославича — Ярославом, у святому хрещенні Костянтином. Це був онук Ярослава Мудрого і правнук Володимира — хрестителя Руси-України. Після святого Гліба він став першим муромським князем-родоначальником князів муромських і рязанських.
Отож у 1097 р. князь Костянтин із княгинею Іриною, синами Федором (15 років) і Михайлом (12-13 років), з вірними боярами, священиками, слугами та нечисленною військовою дружиною відправився на пошуки далекого Мурома. Про відсутність доріг і переправ через ріки, про пересування лише на конях годі й говорити. Подорож продовжувалася декілька місяців, княжі діти нарівні з дорослими зазнавали всіх труднощів. Нарешті перед княжим загоном відкрився величезний луг, за яким виднілося місто Муром. Яке ж воно було? Велике село з дерев’яними хатами, укритими соломою, й обнесене високим валом від ворога...
Пам’ять благовірного князя Костянтина та його чад Михайла і Федора Муромських, чудотворців ушановується 3 червня (за н. ст.).

З Україною пов’язаний ряд готських святих. Готи (германські племена) ймовірно 200 р. опанували широкий простір по обох берегах Дніпра і створили державу. З початку IV ст. серед готів почало поширюватися християнство. Один із готських єпископів Феофіл уже брав участь у Першому вселенському соборі в Нікеї в 325 р. Наприкінці IV ст. Готська держава була знищена гунами, але частина готів ще довго жила в Криму. Готською єпархією, яка знаходилася на південному березі Криму, у другій половині VIII ст. керував святитель Іоанн Готський. За походженням він був греком, жив недалеко від Ялти й обраний готами єпископом у 30-літньому віці. У 758 р. його висвятили Грузинським патріархом у Мцхеті (тодішній столиці Грузії). Святитель боровся з іконоборцями. Коли Крим захопили хозари, він став на чолі готів і вигнав ворогів, але потім попав до них у полон. З полону єпископ утік до міста Амастриди і там прожив ще чотири роки, заповідаючи, щоб його поховали в м. Парфеніті. Святий Іоанн помер 26 червня наприкінці VIII ст., ймовірно 790 р. Тіло святого було перевезено на місце поховання в монастир м. Парфеніта. Тут святий Іоанн жив, і тут же побудував великий храм на честь святих апостолів Петра й Павла.
Після поховання святого Іоанна відбувались і до цього часу відбувається багато чудес.
Пам’ять Іоанна Готського вшановується 1 червня та 9 липня (новий стиль).

Симон, святитель, чудотворець Печерський, єпископ Володимирський (на Клязьмі) у молодому віці став ченцем Києво-Печерського монастиря. Потім був ігуменом Рождественського монастиря у Володимирі-на-Клязьмі, а з 1215-го по 1226 р. — єпископом Володимирським і Суздальським. Перебуваючи далеко від рідної землі, тужив за нею, а особливо за Києво-Печерським монастирем. Тут перебував його добрий приятель (а може, й родич) чернець Полікарп, який був людиною освіченою й знатною, але одночасно дуже амбітною. Він переписувався з преподобним Симоном і висловлював йому в листах різні жалі. У відповідь на це святитель написав йому послання, у якому закликав позбутися сміливих мрій і честолюбивих бажань, а для прикладу, яким має бути чернець, додав до послання 8 оповідань про життя 9 печерських отців, які жили приблизно в 1078-1110 рр. Ці оповідання стали основою Печерського патерика, який був пізніше поповнений оповіданнями про життя печерських отців, які написали інші особи.
Пам’ять святителя Симона вшановується 23 травня (нов. ст.).

Друкарство стало широко розповсюджуватися в Україні, як зрештою і по всій Європі. Так у першій половині XVI ст. відома друкарня у Львові та Острозі. Відомі тогочаснi друкарні Михайла Сльозки (у Львові), Сірятині (фундатор єп. Гедеон Балабан), Угорцях, Уніві, Перемишлі, та інших містах Галичини. Також відомо, що Львівська братська друкарня у 1591-1622 рр. видала 13 книг.
Найбільш відомим видавцем кінця XVI ст., проте не першим, як це нам нав’язує московська офіційна історіографія, був диякон Іван Федоров (Федорович), котрий після заснування друкарні в Москві (1564 р.) тікає в наслідок переслідувань з боку московського царя і церкви до Заблудова. Надалі Іван Федоров засновує друкарню у Львові у лютому 1573 р. Тут був виданий львівський Апостол (Львів, 25 лютого 1573 – 15 лютого 1574, 246 с.), але надалі брак коштів змусив закласти друкарню лихварю Ізраїлю Якубовичу, а після смерті Федорова, віддану в заставу друкарню, за ініціативи владики Гедеона Балабана викупило братство (в 1586 р.). Незважаючи на різноманітні труднощі, братська друкарня працювала аж до припинення діяльності братства.

20 березня 2012 р. у Педагогічному коледжі Львівського національного університету імені Івана Франка (колишня Жіноча учительська семінарія, у якій викладав Іван Огієнко) відбулася наукова конференція “Поет на службі народові”, приурочена пам’яті митрополита Іларіона та його шевченкознавчим студіям. 28 березня, напередодні вшанування 40-ї річниці з дня смерті митрополита Іларіона у приміщенні актової зали Львівського обласного Будинку учителя відбулася регіональна науково-практична конференція “Культурно-освітня діяльність і педагогічні погляди Івана Огієнка”.

Рівень освіти XV – XVI ст. В Україні був досить низьким. Діяли переважно початкові парафіяльні школи. На відміну від православної Церкви, яка на Сході не мала жодної вищої школи, католики і протестанти в Європі, включаючи Річ Посполиту, закладали вищі учбові заклади – університети, академії, колегіуми. У Кракові університет засновано у 1400 р. Це стало причиною того, що молодь з українських шляхетських родин змушена була здобувати освіту за кордоном. Наприклад, у Краківському університеті протягом XV – XVI ст. одержали освіту більше 800 українців; українцями були 13 професорів цього університету. Також українці навчалися у Сорбонні, Празі, Болоньї, Падуї, в німецьких університетах Гейдельберга, Віттенберга, Лейпцига.

Ставропігійне братство довгий час було опорою всіх прав православних південно-західної Русі. Майже на кожній сторінці літопису Львівського братства зустрічаємося з одної сторони з тими страшними утисками, яким піддавалися православні жителі Галичини, а з другої – з тією різкою самовідвагою, з якою Львівська ставропігія захищала їх. Ходатайства братства перед різною владою, в т.ч. королівською, постійно захищало своїх співбратів, що страждали від латинян і нерідко полегшували їх участь.
Львівська ставропігія служила опорою православній церкві у всій Галичині, підтримувала і охороняла православ'я і народ руський більше 100 років, ведучи безперервну боротьбу з численними труднощами і набагато сильнішими ворогами.