Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Успіння Божої Матері
    Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще…
  • Православний церковний календар на серпень 2017 року Божого
    Місяцеслов на серпень 2017 року Божого Церковний календар серпень…
  • 8 липня - православний День закоханих
    8 липня православні християни відзначають «День…
  • Піст святих апостолів Петра й Павла
    Цей літній піст, який зараз ми називаємо Петровим, або апостольським,…
  • Неділя 1-та після П'ятдесятниці. Всіх святих
    Святі - це люди, які відповіли любов'ю на любов, люди, які зрозуміли,…
  • Популярне
  • Успіння Божої Матері
    Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще…
  • Опитування
    Коли Ти святкуєш Жіночий день?
    у Неділю жінок-мироносиць
    8 березня
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Вересень 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Серпень 2017 (2)
    Липень 2017 (1)
    Червень 2017 (3)
    Травень 2017 (1)
    Квітень 2017 (8)
    Березень 2017 (11)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Відбулася наукова конференція “Поет на службі народові” приурочена пам’яті митрополита Іларіона (Огієнка)

    Відбулася наукова конференція “Поет на службі народові” приурочена пам’яті митрополита Іларіона (Огієнка)

    "Професор Іван Огієнко прийняв чернечий постриг під іменем Іларіон та архієрейські свячення у віці 58 років — коли овдовів. У 62 став митрополитом Холмським і Підляським. Нині ці землі входять до Польщі. Із 1951-го до 1972-го був предстоятелем Української православної церкви в Канаді",- Дмитро Степовик.


    Іван Огієнко (майбутній митрополит ІЛАРІОН): науково-педагогічна діяльність ученого у Львові (1922 – 26 рр.)


    Цього року виповнилось 130 літ з дня народження Івана Огієнка – міністра освіти й віросповідань УНР, православного митрополита Вінніпезького і всієї Канади, ректора Кам’янець-Подільського університету, педагога, науковця-енциклопедиста, богослова, філософа, історика Церкви, палеографа, мовознавця, перекладача Святого Письма і богослужбових книг, культуролога, мистецтвознавця, дослідника усної народної творчості, народно-релігійного світогляду, публіциста, редактора і видавця, поета, літературного критика – шевченкознавця; вчителя української мови львівської Жіночої учительської семінарії у 1922-26 рр.

    Кам’янець-Подільський період життя Івана Огієнка, що передував “львівському”, став надзвичайно плідним у реалізації його педагогічних, мовознавчих, шевченкознавчих ідей. У 1918 р. призначений ректором новоутвореного Кам’янець-Подільського державного українського університету, а згодом – Міністром віровизнань, Головноуповноваженим уряду гетьмана П. Скоропадського й УНР. Іван Огієнко послідовно та ґрунтовно, цілеспрямовано працював над утвердженням статусу української мови та її всенародного визнання – підготував закон про державну українську мову й очолив комісію, яка розробила основні правила українського правопису, затвердивши їх для обов’язкового вжитку в усій Україні. У 1917 – 1918 рр. написав та видав десятки книг, підручників задля відродження та популяризації рідної мови: “Вчімося рідної мови”, “Рідна мова в українській школі”, “Рідне писання”, “Українська граматика для навчання в народних школах”, “Краткий курс українського язика”, “Українська культура”. Розпочав працю над “Граматично-стилістичним словником Шевченкової мови”.

    21 листопада 1921 року Іван Огієнко з дружиною і трьома малолітніми дітьми залишив Україну – працював в уряді УНР у Тарнові (по вересень 1922 року).
    Наприкінці літа 1922 р. з Тарнова родина Огієнків переїхала до Винник, а згодом – до Львова. Через скрутне матеріальне становище, відсутність фінансового забезпечення, можливостей оплачувати помешкання Іван Огієнко з дружиною та донькою Лесею оселилися у Винниках (у Дмитра Маркевича), сини Юрій та Анатолій – тимчасово, за сприянням митрополита Андрея Шептицького, зупинилися в бурсі для дяків у Львові. У 1924 році митрополит Андрей Шептицький прийняв Огієнків без оплати за мешкання до одного зі своїх приватних будинків у Львові (вул. Ходорівська, 15 (Венеціанова, 15) – біля Цитаделі). Цей будинок зруйновано у 1944 році.

    Саме за сприянням митрополита Андрея з 4 листопада 1922 р. Іван Огієнко виконував обов’язки контрактового вчителя української мови і літератури у Жіночій учительській семінарії у Львові (тепер приміщення Педагогічного коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка на вул. Туган-Барановського, 7). Незважаючи на прихильне ставлення директора Юліана Дзеровича (згодом саме Іван Огієнко рецензуватиме його підручник з педагогіки, надрукований у Львові у 1937 р. ), через пропагування української ідеї в час, коли Львівська шкільна кураторія заборонила вживати слово “українець”, контракт учителю тимчасово продовжили у 1923 р., а у 1926 р. Іван Огієнко звільнений з праці у Жіночій учительській семінарії .
    Ще у Тарнові, працюючи над перекладами літургійних творів, І. Огієнко намагався налагодити співпрацю з греко-католицьким духовенством – листувався з видавництвом оо. Василіан у Жовкві, українськими духовними інституціями Риму про можливості видання та розповсюдження у власних перекладах українською мовою Літургії св. Йоана Золотоустого, відправу на Зелені свята. У 1922 році переклад з грецької Івана Огієнка “Святої відправи Вечірньої і Ранньої” вийшов друком у Львові. 26 березня 1922 р. Літургія у перекладі православного професора прозвучала українською мовою у Преображенській церкві Львова. За це директор польської поліції у Львові назвав І. Огієнка ініціатором та популяризатором ідеї відродження Греко-католицької Церкви. Така активна діяльність ученого занепокоїла поляків, що й стало причиною “раптового звільнення” з учительської семінарії 31 липня 1923 р. До цього спричинилися й окремі представники москвофільської течії греко-католицького духовенства, у баченні яких Огієнківські переклади могли стати підґрунтям для суттєвої українізації населення (наприклад, священики Тишковський, Дорожинський підтримали антиукраїнську позицію польської полії у Львові про недопустимість розповсюдження цих перекладів). Відомо, що єпископ Йосиф (Боцян) (1879 – 1926) неодноразово розпитував директора Жіночої учительської семінарії Юліана Дзеровича про ідеологічні аспекти діяльності православного Івана Огієнка. Розуміння української ідеї і заступництво митрополита Андрея Шептицького стали для ученого надійним захистом і підтримкою у цей нелегкий період адаптації у львівському середовищі .
    Не припиняючи наукової праці, у Львові Іван Огієнко намагався повернути залишені у Кам’янці-Подільському рукописи завершених і незавершених праць. У листах, надісланих зі Львова до секретаря Академії наук радянської України А. Кримського (напр. 8 січня 1926 року) висловлено не тільки прохання заопікуватися архівами та зберігати їх при Академії, а й окреслено програми наукових досліджень з історії й теорії української мови, історії українського друкарства, українського правопису. На думку М. Тимошика, стратегія вченого і змальовані перспективи українознавчих досліджень Івана Огієнка гідні подиву й захоплення, адже реалізувати їх сьогодні під силу не одній людині, а хіба що цілому науковому інституту . Відповіді від А. Кримського не було, оскільки розпочався період сталінських репресій. У сфабрикованій “Справі СВУ” розглянуто і період “антирадянської” діяльності Івана Огієнка в час ректорства у Кам’янець-Подільському державному українському університеті, зокрема його покривання і підтримку національно спрямованого антирадянського “Кирило-Мефодіївського братства”, яке організували В. Чехівський і В. Липківський.

    10 грудня 1923 р. Іван Огієнко став членом Українського Наукового Товариства імені Т. Шевченка у Львові. Окрім здійснення перекладів богослужбових книг, незважаючи на ідеологічні утиски та матеріальні труднощі, що не сприяли науковій праці, у Львові Іван Огієнко працював над окремими розділами нарису “Українська Церква”, багатотомним каталогом описів українських стародруків XV – XVIII cт. У листі до Кирила Студинського (від 24 березня 1925 р.), голови НТШ, учений детально змалював стан вивчення стродрукованої книги, вказав на недоліки попередніх видань описів стародруків (“ми й досі не маємо ніяковісінького свого українського опису їх”), визначив актуальність цієї праці для істориків, мовознавців (“бо це цінне джерело і для вивчення історії нашої мови”), окреслив дослідницькі методи та джерельний матеріал (“увійдуть стародруки, що появилися на етнографічно-українській землі мовами: церковно-слов’янською, українською, польською, латинською, російською, жидівською”), з надією на розуміння звернувся про фінансову підтримку у здійсненні цієї праці (“щомісячну на рахунок будучого гонорару матеріальну допомогу на півтора року”) . Дружньо-ділове спілкування з К. Студинським І. Огієнко продовжив у період не менш важкої праці у Варшаві (30-ті рр. ХХ ст.) – надіслав йому перший том “Історії церковно-слов’янської мови” – “Костянтин і Мефодій, їх життя та діяльність”, запрошує в гості, заохочує друкуватися у часописі “Рідна Мова”, запропонував участь у редколегії “Нашої Культури” .
    До 75-ліття митрополита Іларіона 4 травня в катедрі пресвятої Тройці у Вінніпезі відбулася виставка релігієзнавчих, богословських праць, поетичних творів, серед яких було представлено один з найбільших його рукописів – ІІІ, IV, V том згаданих описів стародруків 10-томної праці, яку готував учений у Львові.
    У Львові з’явилися друком історичні, мовознавчі та богослужбові праці Івана Огієнка – “Свята відправа Вечірня й Рання мовою українською” (Львів, 1922), “Український стилістичний словник” (Львів, 1924), “Чистота й правильність української мови” (Львів, 1925), “Український правопис зі словничком” (Львів, 1925) та фундаментальна “Історія українського друкарства” (Львів, 1925). Монографія, присвячена основним етапам розвитку книгодрукування в Україні (розглянуто білорусько-українське друкарство, друкарство на галицькій землі, на Київщині, Чернігівщині, Поділлі), на думку критика К. Студинського – “величний твір, а серед культурних націй, як англійська, така книжка знайшлася б у кожній хаті інтелігентного громадянина” . І. Огієнко обґрунтував думку про існування книгодрукування на західноукраїнських землях ще до І. Федорова. І хоч спростування загальноприйнятої теорії про виникнення друку у Росії (у 1564 р. “Апостол” надруковано у Москві, а в 1574 р. – у Львові) не викликала зацікавлення в академічних колах радянських учених, не згадувалося ім’я І. Огієнка у виданнях, присвячених книгодрукуванню, його дослідження використав у своїй праці “Древне-русская книжная гравюра” (Москва, 1951) А. Сидоров, член АН СССР, а згодом концепція розвитку українського друкарства знайшла підтвердження у багатьох працях сучасних істориків книгодрукування.

    Повний перелік львівських видань Івана Огієнка подано у “Науковому збірнику”, що видав Ювілейний комітет у 1937 році з нагоди 30-ліття праці вченого .
    Саме нелегкий період проживання та праці І. Огієнка у Львові, спілкування з І. Свєнціцьким, К. Студинським, І. Крип’якевичем, В. Щуратом, О. Барвінським, В. Гнатюком, М. Возняком, О. Маковеєм, врешті викладання у Жіночій Учительській семінарії та раптове завершення цього етапу у житті ученого спонукали Івана Огієнка не тільки зосередитися довкола перекладів, історії української мови, українського книгодрукування, а й переосмислити ідеї Шевченкових творів та розпочати послідовну працю над формуванням та систематизацією власної шевченкіани, доповнюючи та поглиблюючи провідні національні ідеї Т. Шевченка, виокремлені у дослідженнях Омеляна Партицького (1872 р.) , інших учених, що творили на теренах Галичини в кін. ХІХ ст.

    Іван Огієнко був продовжувачем та популяризатором ідей галицького шевченкознавства у не менш складний період історії. У кропіткій та цілеспрямованій діяльності митрополита Іларіона для “належного оцінення творів Тараса Шевченка” та утвердження його імені у світі (у 1961 р. до 100-літнього ювілею з дня смерті поета відбулося відкриття у Вінніпезі пам’ятника Т. Шевченкові, видано “Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови”, організовано численні акції, про що публікувалось на сторінках “Віри і культури”, врешті багатолітні шевченкознавчі напрацювання систематизовано у рукописний варіант книги “Тарас Шевченко) відображено та окреслено перспективи подолання “двох хиб” наукових шевченкознавчих досліджень, на яких наголосив І. Франко, аналізуючи праці М. Драгоманова, О. Огоновського, О. Партицького – застарілість наукового методу і застарілість самих поглядів на життя, світ і історію . Новаторство І. Огієнка полягало в осмисленні духовних основ світовідчування Поета, у підкресленні його глибокого розуміння символічної біблійної і патріотичної водночас ідеї – служити Богові і служити народу. І це Слово митрополита Іларіона про Кобзаря прозвучало в час, коли радянське літературознавство всіляко доводило антицерковність та антирелігійність поета.

    Після звільнення з Жіночої учительської семінарії Іван Огієнко переїхав до Польщі, з 1 лютого 1926 року став звичайним професором церковнослов’янської мови і кириличної палеографії Відділу православної теології у Варшавському університеті. У 1932 р. його звільнили “за спротив полонізації православних студентів”. За цей період Іван Огієнко заснував науково-популярні щомісячники “Рідна Мова” (1933-1939), “Наша Культура” (1935-1937), видав 30-томну “Бібліотеку українознавства”, тритомний збірник “Визволення України”, низку інших наукових праць. У 1935 р. на сторінках “Рідної мови” з’явилась публікація “Значення Тараса Шевченка в історії української літературної мови”. У листах до К. Студинського цього періоду І. Огієнко з гіркотою пише про своє “спокійне” життя – “у нас ту ще гірше, як у Вас. Обставини не до витримання… Живеш, не певний завтрашнього дня… Як ти хоч трохи маєш свою думку, то горе тобі…” , роздумує над можливістю “навіть перебіратися до Львова” .

    Високо оцінюючи мовознавчу діяльність К. Студинського, зокрема його дослідження розвитку літературної мови у Галичині, маючи власний досвід нелегкого життя та діяльності у галицькому середовищі поч. ХХ ст., Іван Огієнко у 1936 р. в одному з листів зауважив: “літературна мова в Галичині все ж таки ввесь час росла головно підо впливом Великої України. Без неї вона б заскорузла… москвофільство шкодило розвиткові літературної мови в Галичині… добре робили галичани, що за всяку ціну нав’язували й утримували стосунки з Великою Україною… Думаю, що коли б вияснити, якими блудними стежками йшов і йде розвиток літературної мови в Галичині, то це не одному відкрило б очі на цілий процес і пояснило б атмосферу, що так згуслася коло мови й правопису” . Таке глибинне розуміння ідеї соборності України митрополит Іларіон втілював до кінця свого життя у послідовній педагогічній, науковій та пастирській діяльності.

    Відбулася наукова конференція “Поет на службі народові” приурочена пам’яті митрополита Іларіона (Огієнка)20 березня 2012 р. у Педагогічному коледжі Львівського національного університету імені Івана Франка (колишня Жіноча учительська семінарія, у якій викладав Іван Огієнко) відбулася наукова конференція “Поет на службі народові”, приурочена пам’яті митрополита Іларіона та його шевченкознавчим студіям. 28 березня, напередодні вшанування 40-ї річниці з дня смерті митрополита Іларіона у приміщенні актової зали Львівського обласного Будинку учителя відбулася регіональна науково-практична конференція “Культурно-освітня діяльність і педагогічні погляди Івана Огієнка”.

    Ірина Кметь

    hram.lviv.ua
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com