20 січня 2011 р. на запрошення ректора Львівського національного університету імені Івана Франка проф. І. О. Вакарчука Високопреосвященний Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій взяв участь в урочистій Академії з нагоди відкриття ювілейного року. Саме у цей день 350 років тому польський король Ян Казимир видав привілей на заснування у Львові Університету на основі школи при єзуїтському колегіумі.В урочистостях взяли участь представники державної влади, зокрема голова Львівської обласної державної адміністрації, Міський голова Львова та ін., Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Австрія в Україні.
У своїй промові Ректор наголосив на внеску Університету у розвиток науки, на значенні наукових шкіл, які працювали тут упродовж майже чотирьох століть, вчених і громадських діячів, які прославили Україну на весь світ. Ректор побажав усім присутнім творчої наснаги і величних здобутків Університету на благо України. Проректор із наукової роботи професор Богдан Котур представив присутнім ювілейні значки та монети, вчений секретар Університету професор Олексій Сухий ознайомив із переліком ювілейних заходів на 2011 рік. Після цього Ректор Іван Вакарчук вручив ювілейні медалі Почесним докторам та Заслуженим професорам Університету.
З привітанням до академічної спільноти Львівського Університету звернувся Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій. Владика відзначив велику роль, яку відіграє Франковий Університет в історії української науки та освіти, поєднавши традиції православного братського шкільництва, латинської кафедральної школи, шкіл при єзуїтському колегіумі, а згодом – формуючи власні наукові школи та напрямки. Згадуючи своє навчання на історичному факультеті Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, митрополит розповів про викладання історії української освіти та культури зламу XVI-XVII ст., побудоване на схемі трикутника, вершинами якого були Остріг, Львів і Київ – освітні та наукові центри, що послідовно формували академічні традиції в Україні. Владика ознайомився із діяльністю історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка і висловив переконання у тому, що це молоде покоління сучасних першокурсників, під керівництвом фахового колективу професорів та доцентів, не дозволить політикам фальсифікувати минуле. Владика побажав процвітання Університетові та закликав благословення Новонародженого Богомладенця на усіх, хто творитиме майбутнє провідного українського вищого навчального закладу.
Після завершення Урочистої Академії Високопреосвященний Митрополит Димитрій в Музеї історії Університету оглянув виставку унікальних видань Наукової бібліотеки Університету “350 років Львівського Університету у документах Наукової бібліотеки”. Директор Наукової бібліотеки доц. Василь Кметь розповів про історію формування фондів та зосередив увагу на цікавих епізодах з історії Університету, відображених у стендах.
Упродовж століть Львівський національний університет імені Івана Франка завжди був і залишається одним із найважливіших осередків формування української наукової та освітньої думки, виховання молоді у кращих традиціях та досягненнях світової цивілізації. Від античної епохи, куди сягають корені семи вільних мистецтв, крізь університетське середньовіччя, велич гуманізму і вишуканість бароко – до модерних часів із їхньою генною інженерією та комп’ютерною революцією, із впевненим крокуванням до здобутків прийдешнього, саме бібліотека – класична чи електронна – залишається незглибимим джерелом знань та основою академічної освіти і виховання.
Заснована у 1608 році, коли місто вже славилося своїми видавцями, шкільними та приватними книгозбірнями, Бібліотека Львівського університету стала важливим науковим та освітнім осередком, популярним далеко за межами України. Унікальна книгозбірня, як слушно стверджували романтики, справді стала підґрунтям і початком Університету – і 1661 р., коли був виданий фундаційний привілей короля Яна Казимира, і 1784 р., коли формувався Йосифінський Університет, і в новітніх умовах, коли Львівський університет здобув почесний статус національного 1999 р., Бібліотеці належить особлива роль у методичному забезпеченні навчального процесу та розвитку академічної науки. У фондах Університетської книгозбірні відображені інтелектуальні здобутки львівської братської школи та єзуїтських навчальних закладів, видавнича продукція друкаря Івана Федорова і венеційські “Альдини”, лектури професорів та студентів XVIII-XIX ст. та праці провідних сучасних європейських вчених, періодика від епохи класицизму і романтизму та кращі зразки сучасної літератури країн Далекого Сходу, книги з бібліотек українського гетьмана Івана Мазепи та європейських монархів, найдавніший відомий гербарій та матеріали коперніканських дискусій чи філософських диспутів, публікації про найважливіші наукові відкриття і досягнення світової науки. Фонди Наукової бібліотеки поповнюються колекціями сучасних українських вчених.
Саме тому книги та рукописи Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка відображають головні віхи та етапи його історії. В експозиції ювілейної виставки представлено фрагмент унікального національного надбання України.
На час заснування Університету головним українським навчальним закладом у Львові була школа Свято-Успенського Ставропігійського братства, яка, відповідно до тексту Гадяцького трактату гетьмана Івана Виговського 1658 р., мала шанс стати основою університету. В експозиції представлено одну з найяскравіших пам’яток діяльності цього шкільного осередку – видання “Адельфотеса” – першої в історії України граматики, побудованої на класичних грецьких схемах і термінах. Книга стала результатом співпраці студентів під керівництвом грецького ієрарха – Еласонського єпископа Арсенія, іменем якого названо Центр грецької мови і культури, що діє нині у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Оскільки Гадяцький трактат не був втілений у життя, університетський привілей польського короля Яна ІІ Казимира 20 січня 1661 р. отримала школа єзуїтського колегіуму. Згідно з документом, школі було надано “гідність Академії і титул Університету” з правом встановлення “генеральних студій на кожному з дозволених факультетів, тобто, теології як схоластичної, так і моральної, філософії, математики і обох прав, медицини і вільних мистецтв”. Окрім того, статус академії передбачав можливість необмежено впроваджувати наукові ступені – “достойні магістратуру, ліценціат і докторат”. У документі окремо наголошувалося на рівності прав нової академії Львівської з давніми Краківською та Віленською.
Для реалізації привілею, окрім папського благословення, необхідним було його схвалення на сеймі. Вже до його скликання розпочалася хвиля полемічних суперечок та справжньої “брошурної війни” – протестів з боку шляхти, Краківської та Замойської академій проти нового конкурента на освітній ниві. 18 квітня 1758 року король Август ІІІ видав привілей, який підтверджував університетський статус навчального закладу, але й цього разу з’явилися протестації Львівської та Холмської капітул, Краківського університету, Замойської академії, окремі з яких (1759 і 1761 рр.), а також полемічний трактат “про шкідливість відкриття Академії в колегіумі львівських єзуїтів” 1764 р., представлені на виставковому стенді, присвяченому становленню Академії. Незважаючи на спротив, Університет динамічно розвивався, опираючись на кращі тогочасні освітні зразки та організовуючи роботу за статутом “Ratio Studiorum” (антверпенське видання 1635 р. – в окремому стенді). Розвиток вищого навчального закладу відображають щорічні каталоги Малопольської провінції Товариства Ісуса, занотовуючи переліки професорів та магістрів Академії (до уваги відвідувачів – зразки каталогів на 1750-60 рр.). Найважливіші епізоди життя викладачів та студентів фіксувалися і в хроніці колегіуму, фрагменти якої (в експозиції – за 1724 р.) зберегися у колекції “Acta Jesuitica” Наукової бібліотеки.
Цікавим свідченням навчальної діяльності Університету є збережені зразки “дипломів” – посвідчень, підписаних префектами студій, про перелік прослуханих і закінчених студентами курсів. Такий документ давав студентам підставу для продовження навчання в інших академіях та університетах. В експозиції – засвідчення, видані Павлові Освєцімському (1755 р.) та Даніелеві Блюмеру (1757 р.).
Поява у Львові ордену піярів та відкриття їхнього конвікту стимулювали ректора єзуїтської колегії Домініка Верещаку до активних дій на захист академії. Досвід відкриття Шляхетського колегіуму 1749 р. всупереч опонентам, зокрема львівському суфрагану С. Гловінському, палкому прихильнику піярів, знову актуалізував питання відновлення дії диплому 1661 р. Різним аспектам діяльності Шляхетського колегіуму як академічної освітньої структури присвячено окремий стенд, у якому можна побачити регламентні документи (“Idea Collegii Nobilium pro educatione juventutis”, 1749 р.), програми (“Exercitationes literariae”, 1772-1773 рр.). Документи виставки засвідчують активну особисту участь ректорів Університету в організації щоденного побуту та навчального процесу. Так, представлені книги, подаровані для бібліотеки Університету ректорами Юзефом Гльовером та Матеушем Шембеком; акт свідчення ректора Ю. Гльовера 1763 р. про оплату опалення печей, освітлення, прання, послуг цирульника та інших господарських потреб навчального закладу. Збереглася також фінансова розписка видатного львівського математика професора Фаустина Гродзіцького (1752 р.). Високий рівень освіти у колегіумі засвідчує і текст контракту між канівським старостою Миколаєм Потоцьким та ректором Юзефом Гльовером від 22 жовтня 1751 р. про навчання молодого Потоцького – брацлавського каштелянича у Львові. Згідно з документом, старший Потоцький зобов’язувався сплачувати сто червоних злотих на рік за те, щоб юнака навчили “латинської та одної з нових іноземних мов, географії, історії та інших вмінь”. У тому самому стенді представлені документи завершального етапу історії єзуїтського університету (Меморандум королю Августу ІІІ 1765 р.) – епохи конфліктів з піярами та наслідків протестацій опонентів, коли, зберігши без змін систему викладання, з 1764 р. єзуїти перестали присвоювати наукові звання і ступені.
У третьому стенді представлено видання університетської типографії XVIII ст. Серед львівських друкарень академічна вважалася найпотужнішою. Вражає широкий асортимент друкованої продукції – від навчальних посібників та наукових трактатів (наприклад, “Арифметика” професора Львівського університету Томаша Сєкєжинського 1766 р.) до художніх творів (наприклад, комедія “Дивак” 1760 р.). Серед видань – видана в Університеті книжка Міхала Леснєвського з творами на прославлення єзуїтського святого Станіслава Костки (з авторською присвятою ректорові Львівської Академії Домінікові Зєльонці 1751 р.).
Окрім представників польської шляхти у XVIII ст. значну кількість студентів становили українці, переважно ченці-василіани (до 30%). Значно менше навчалися тут православні, які, “вдаючи із себе католиків”, опановували курс філософії і теології, і поверталися додому, поповнюючи ряди освічених священиків. 1723 р. студентом Львівського Університету став вихованець Києво-Могилянської Академії Василь Григорович-Барський, згодом – відомий мандрівник та письменник (в експозиції – сучасне видання його книги зі спогадами про навчання у Львові). Коли з’ясувалося, що Василь православний, він був відрахований з навчання, але за клопотанням львівського уніатського єпископа Афанасія (Шептицького), зміг повернутися до навчання.
Із 1724 р., вочевидь саме після цього випадку, вимоги до студентів східного обряду в Академії стали суворішими – з’явилася вимога обов’язкової рекомендації уніатського архієрея. Цього ж року були відраховані 13 студентів, можливо, православних за віровизнанням, які не мали таких засвідчень-рекомендацій. В експозиції виставки – розпорядження львівського єпископа Лева (Шептицького) офіціалові Антонію Левинському від 14 червня 1757 р. стосовно спільної участі у таїнствах студентської молоді двох католицьких обрядів, а також презенти ректора Університету Домініка Верещаки 1757 і 1760 рр. на призначення українських священиків у парафіях, землі яких належали єзуїтам.
В окремому стенді виставки представлено книги, що належали бібліотеці Університету XVII-XVIII ст. Цікавою є не лише різноманітна тематика – теологія, історія Церкви, філософія, медицина тощо, але й провенієнційні записи, які дозволяють простежити долю книг та книгозбірні. Так, власницькі записи “Universitatis Leopoliensis Societatis Jesu” (паризьке видання “Церковної історії” Александра Наталіса 1742 р.), вказують на те, як шанувався у Львові університетський статус навчального закладу. Такі записи є цінним джерелом для вивчення історії бібліотеки, зокрема формування її окремих фахових підрозділів. Так, частина книг походить із бібліотеки єзуїтських аптекарів (трактат доктора медицини Андреаса Лібавія з алхімії, виданий у Франкфурті 1597 р.), частина – із книгозбірні Шляхетського колегіуму (“Життя о. Антонія Бальдінуччі, місіонера Товариства Ісусового” авторства Франческо Марія Галуцці, видане у Римі 1736 р.). Увійшли до збірки й приватні книги ректорів та професорів, наприклад, “Декрети Генеральної конгрегації” (Рим, 1731 р.) ректора Ігнатія Мошинського. Серед унікальних експонатів – одне з найдавніших надходжень університетської бібліотеки – “Thesaurus temporum” Кесарійського єпископа Євсевія Памфіла (видання 1606 р.), яке потрапило до бібліотеки у 1615 р. і зберегло сліди пережитих пожеж.
Серед давніх раритетів бібліотеки – унікальний палеотип “Діалоги” граматика Елія Доната, за творами якого навчалися студенти у Львові XVI – XVII ст. Особливої уваги заслуговує і примірник “Житій Святих” – видання Києво-Печерської Лаври 1700 р., книга з бібліотеки українського гетьмана Івана Мазепи, про що засвідчує відповідний суперекслібрис. Найдавнішою картографічною пам’яткою, яка зберігається у фондах Наукової бібліотеки, є венеціанське видання атласу Клавдія Птолемея 1511 р., що дає можливість вивчати не лише хронологічні, політичні, морально-етичні, але й просторові уявлення суспільства про себе.
Основу книгозбірні оновленого Йосифінського університету склали давня книгозбірня Академії та унікальна колекція лейб-медика Пія-Ніколая Ґареллі, подарована імператором. В експозиції – один із томів рукописного каталогу унікальної збірки рукописів та стародруків, укладеного 1766 р. Разом із книгозбірнею Ґареллі до університетської бібліотеки потрапили і його власні рукописи наукових трактатів. В експозиції – один із них, переписаний із тексту кінця XVII ст. В університеті ХІХ ст. популярними були різні наукові дослідження та тексти диспутів попередніх століть. Одні з них були засобом пошуку та переосмислення нових ідей, інші – предметом гострої критики. Серед унікальних експонатів виставки – популярні серед викладачів трактати західноєвропейських учених з логіки, математики, риторики, медицини, алхімії та хімії XVIІ-XVIII ст. Особливої уваги дослідників історії науки заслуговує колекція рукописних докторських тез Львівського університету першої половини ХІХ ст. В експозиції можна ознайомитися із тезами у сфері юридичних наук Еразма Побога Бромірського (1820 р.), Франца Ксаверія Потца, Михайла Тустановського (1821 р.), Теодора Шемельовського (1837 р.). Навчальний процес в Університеті регламентувався затвердженими програмами і спеціальним розкладом, де, окрім вказаної тематики викладів, зазначалася мова викладання. Документацію 1810, 1813 та 1818 рр. розміщено на цьому ж стенді.
ХІХ – початок ХХ ст. в історії університету пов’язані зі становленням канону позитивістської науки та боротьбою за становлення Українського Університету. В експозиції виставки представлені рідкісні видання, що відображають драматизм подій, жертовність і велич духу української інтелігенції та студентської молоді. Йдеться зокрема про “Пам’яткову книжку першого віча студентів Українців-Русинів всіх висших шкіл Австрії в справі основаня українсько-руського університету” Михайла Крушельницького (1899 р.); публікацію збірки заяв та звернень у справі українського університету, здійснену накладом газети “Діло”, із власної бібліотеки Богдана Барвінського. Сам Б. Барвінський був активним учасником цієї боротьби, а також палким полемістом у захисті українських національних та інтелектуальних пріоритетів. В експозиції представлена відбитка одної з його статей на тему університетських ювілеїв (Львів, 1917 р.). Трагічною сторінкою протистояння стала загибель українського студента Адама Коцка у 1910 р. У фондах Наукової бібліотеки зберігаються унікальні видання, що пережили конфіскації та заборони, присвячені пам’яті юнака.
Історія Львівського університету нової доби відображена в інавгураційних промовах ректорів. Виголошуючи своє слово, керівники європейського університету зосереджували увагу на актуальних проблемах розвитку науки, технологій, акцентували на питаннях політичних та національних пріоритетів, значенні вищої освіти у суспільстві, трансформації її завдань тощо. Більшість ректорів власноруч передавали до бібліотеки ці невеликі видання. Частина великої колекції документів представлена у відповідній вітрині. Серед авторів – ректори Т. Войцеховський (1894 р.), О. Бальцер (1896 р.), В. Абрахам (1899 р.), Л. Ридіґер (1901 р.), Ю. Пузина (1904 р.), Л. Фінкель (1911 р.) та ін.
Важливим аспектом історичного минулого та дійсності Університету є переосмислення та узагальнення тривалого організаційного та науково-освітнього досвіду. У міжвоєнний період ХХ ст. цьому сприяли і регулярно публіковані “Хроніки Львівського Університету”. Окрім того, в експозиції представлені узагальнюючі синтетичні дослідження історії Університету – Л. Фінкеля і С. Стажинського (1894 р.), Ф. Яворського (1912 р.), узагальнення хронік В. Гана (1912 р.), а також машинопис неопублікованої праці “Історія Львівського Університету”, написаної 1976 р. авторським колективом вчених Університету, серед яких відомі сучасні історики, доктори наук, професори С. А. Макарчук та М. Г. Крикун.
Серед пам’яток не лише книжкового, але й образотворчого мистецтва у фондах Наукової бібліотеки особливої уваги заслуговують власницькі знаки – екслібриси. Представлені в окремому стенді зразки екслібрисів бібліотек університетських підрозділів та колекцій дозволяють простежити історію не лише давньої книгозбірні, але й інституційний розвиток Університету в XVII-ХХІ ст.
Таким чином, книжкова виставка, що доповнила експозиційний комплекс Музею історії Університету, дозволяє осмислити багатовікові традиції української науки і освіти, осердям якої є Львівський національний університет імені Івана Франка.
Православ'я в Галичині
